Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 175/1052/20
провадження № 61-1599св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року у складі судді Городничої В. С.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком") про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дискримінації його прав, як споживача телекомунікаційних послуг, права на повагу до гідності фізичної особи, права на захист від неправомірних обмежень, що завдає йому душевних страждань.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12 серпня 2005 року між ним та ПАТ "Укртелеком" укладено договір про надання послуг електрозв`язку №61377996.
У грудні 2016 року він направив на адресу ПАТ "Укртелеком" заяву про розірвання зазначеного договору у зв`язку з відсутністю потреби в отримані послуг електрозв`язку, зазначивши, що договір є розірваним з 31 грудня
2016 року.
28 грудня 2016 року відповідач повідомив про відмову у відключенні телекомунікаційних послуг, посилаючись на відсутність беззаперечних доказів та впевненості в тому, що заява про відмову від надання послуг написана саме абонентом - власником особового рахунку, з яким укладено договір про надання послуг, та запропоновано звернутися з відповідною заявою безпосередньо до Центру обслуговування абонентів за місцем його проживання. Зауважив, що заява про відключення телекомунікаційних послуг може бути задоволена лише за відсутності заборгованості за надання таких послуг, у зв`язку з чим запропоновано сплатити нараховану йому суму за надані телекомунікаційні послуги.
Посилаючись на те, що в порушення його вимог про припинення надання телекомунікаційних послуг,ПАТ "Укртелеком" безпідставно продовжує нараховувати заборгованість за телекомунікаційні послуги, що на його думку, є актом дискримінації та завдає йому моральні страждання внаслідок порушення його прав як споживача телекомунікаційних послуг, права на повагу до гідності фізичної особи, та має на нього негативний вплив, що призвело до втрати його творчих здібностей (створення зображення гладіолусів), просив стягнути з
ПАТ "Укртелеком" на відшкодування моральної шкоди 98 000 000,00 грн, та зобов`язати відповідача спростувати твердження, що він є боржником ПАТ "Укртелеком та має з ним договірні відносини.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від
06 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору за подання позовної заяви, а також відсутності чіткого викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху в частині несплати судового збору, суд першої інстанції зазначав, що позивач з 31 грудня 2016 року не є споживачем телекомунікаційних послуг ПАТ "Укртелеком", оскільки від них відмовився, однак не сплатив судовий збір за подання позовної заяви, посилаючись на те, що звільнений від сплати судового збору, як споживач, що є порушенням вимог частини четвертої статті 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від
20 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Ухвала суду мотивована тим, що позивач не усунув недоліки, зазначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху. Надану позивачем заяву з вимогами про відкриття провадження у справі, оскільки позовна заява відповідає вимогам процесуального законодавства, суд вважав необґрунтованою, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, що є підставою для застосування положень частини третьої статті 185 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, 27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2020 року залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, апеляційний суд зазначив, що спірні правовідносини не регулюються положеннями Закону України "Про захист прав споживачів", а тому відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 22 зазначеного Закону.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник не усунув зазначені в ухвалі апеляційного суду недоліки апеляційної скарги, доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги не надав. Суд вважав необґрунтованими заяви ОСОБА_1, у яких він висловив незгоду з ухвалою суду про залишення апеляційної скарги без руху, посилаючись на те, що він звільнений від сплати судового збору, оскільки невиконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху є підставою для визнання її неподаною та повернення заявнику.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від
27 листопада 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що він не звільнений від сплати судового збору, як споживач телекомунікаційних послуг. Суд не звернув увагу, що він є споживачем телекомунікаційних послуг ПАТ "Укртелеком", а тому звільнений від сплати судового збору на підставі положень частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".
У контексті наведеного зазначав, що апеляційний суд не урахував правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 175/687/17-ц, який констатував право ОСОБА_1 на звільнення від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Правовідносини у справі, яка переглядається, та справі № 175/687/17-ц є подібними та стосуються тих же сторін, а тому вимога суду про сплату судового збору є грубим порушенням принципу розумності та порушенням його права на справедливий судовий розгляд.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано справу з місцевого суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 02 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України).
За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, відповідати завданню цивільного судочинства.
Статтею 356 ЦПК України передбачено вимоги до апеляційної скарги, однією з яких є надання документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (постановлення ухвали про залишення скарги без руху).
ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що він є споживачем телекомунікаційних послуг ПАТ "Укртелеком", відповідач відмовляється виконати його вимоги про припинення надання послуг та продовжує нараховувати заборгованість за послуги, якими він не користується, чим порушує його права як споживача, та завдає йому моральних страждань, а тому вважав, що він як споживач звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України "Про захист прав споживачів".
Верховний Суд не погоджується із зазначеним висновком апеляційного суду, з огляду на таке.
Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України "Про захист прав споживачів" не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з принципів цивільного судочинства, а також наявності у цивільних правовідносинах такої слабкої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо.
Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Частиною третьою статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний аналіз зазначеного Закону та статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, визначеного статтею 5 Закону України "Про судовий збір", який не є вичерпним, не може безумовно свідчити про те, що споживачі не мають такої пільги, оскільки вона встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав. Порушені права підлягають захисту як при пред`явленні позову у суді першої інстанції, так і на наступних стадіях цивільного процесу (стадії апеляційного та касаційного провадження), оскільки ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суд у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги порушенням його права як споживача телекомунікаційних послуг, зокрема зазначав про безпідставне нарахування йому заборгованості за договором про надання телекомунікаційних послуг, що завдає йому моральні страждання. Зі змісту позовної заяви убачається, що фактично договір про надання телекомунікаційних послуг між сторонами не розірвано, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1, у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху щодо несплати судового збору є помилковим, а оскаржувана ухвала не може вважатися законною, обґрунтованою та такою, що відповідає завданням цивільного судочинства.