Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 753/11421/18
провадження № 61-15488св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
позивач - Київська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Дмитрук Микола Феодосійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі судді Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Київська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, в якому просила витребувати від відповідача на користь держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву об`єкт незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу, загальною площею 6 388 кв. м, вартістю 10 943 956 грн, який розташований на
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року у складі судді Трусової Т. О. позов Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь власника регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву об`єкт незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу, який розташований на
АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури м. Києва судовий збір у розмірі 164 159,35 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявник не виконав вимоги ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху, не сплатив судовий збір у належному розмірі, а тому є всі підстави для визнання апеляційної скарги неподаною та повернення апелянту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що він звертався до суду апеляційної інстанції із заявою про зменшення розміру судового збору, однак суд відмовив у задоволенні такої заяви, хоча були обґрунтовані підстави для зменшення судового збору, з огляду на майновий стан відповідача та стан його здоров`я, а також, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року від Київської місцевої прокуратури № 2 та регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність постановленої судом апеляційної інстанції ухвали. Вказують, що відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність у нього коштів на оплату судового збору на момент подачі апеляційної скарги. Надані ОСОБА_1 довідки про доходи пенсіонера не є достатніми доказами для зменшення розміру судового збору.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 14 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судом
12 листопада 2019 року Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено рішення про задоволення позову Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника Дмитрука М. Ф. подав апеляційну скаргу, до якої приєднав квитанцію про сплату судового збору у розмірі 75 000 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, зокрема сплатити судовий збір у розмірі 246 239 грн.
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про зменшення розміру судового збору до 75 000 грн, посилаючись на скрутний майновий стан. На підтвердження своїх доводів відповідач надав довідки про нарахування йому пенсії за період з 01 січня до 31 грудня 2019 року у розмірі 61 439,04 грн, а також за період з 01 січня
до 31 травня 2020 року у розмірі 29 827,50 грн. Вважав, що відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" він має право на зменшення розміру судового збору, оскільки розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги відмовлено. Цією ж ухвалою апеляційну скаргу відповідача залишено без руху із наданням строку протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали для доплати судового збору у розмірі 189 239 грн.
09 червня 2020 року представник ОСОБА_1 - Дмитрук М. Ф. отримав ухвалу суду від 03 червня 2020 року, однак судовий збір у зазначеному у ній розмірі не сплатив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 12 листопада 2019 року визнано неподаною та повернуто, у зв`язку із невиконанням ним вимог, викладених в ухвалі про залишення його апеляційної скарги без руху.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі статтею 17 ЦПК України, статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20 лютого 2014 року).
Згідно з частиною першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Суд, у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Вищезазначена норма закріплює дискреційне право, а не обов`язок суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Його реалізація не може призводити до порушення принципу процесуального рівноправ`я сторін та знаходиться в безпосередній залежності від доведеності за допомогою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів обставин щодо того, що скрутне майнове становище особи не дозволяє їй сплатити судовий збір у встановленому чинним законодавством розмірі. З метою недопущення зловживання процесуальними правами суд має враховувати: предмет спору, наявність у особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, рахунків в банківських та інших фінансових установах та можливість розпорядження ними, вік особи та її працездатність, склад сім`ї та наявність утриманців тощо.
Таким чином, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони.
07 квітня 2020 року Київський апеляційний суд постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху, зокрема для сплати судового збору, розмір якого повинен становити 246 239 грн.
У травні 2020 року ОСОБА_1 через свого адвоката Дмитрука М. Ф. надіслав до апеляційного суду клопотання, в якому просив зменшити розмір судового збору до 75 000 грн, який був сплачений ним при подані апеляційної скарги, посилаючись на скрутний майновий стан.
На підтвердження скрутного майнового становища ОСОБА_1 надав довідки про нарахування йому пенсії за період з 01 січня до 31 грудня
2019 року у розмірі 61 439,04 грн, за період з 01 січня до 31 травня 2020 року у розмірі 29 827,50 грн, розписку про отримання у ОСОБА_3 у позику грошових коштів у розмірі 75 000 грн для сплати судового збору, а також виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 1006 (а. с. 173, 174, 182-187, т. 2).
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, не навів обґрунтованих мотивів такої відмови, не звернув уваги на те, що розмір судового збору (246 239 грн) перевищує 5 відсотків розміру річного доходу ОСОБА_1 у вигляді пенсії за попередній календарний рік (3 071,95 грн), не врахував вік відповідача, стан його здоров`я, не встановив дійсний майновий стан заявника та дійшов передчасного висновку про визнання апеляційної скарги ОСОБА_1 неподаної та повернення її заявнику.
Враховуючи, що предметом спору є витребування об`єкту незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу вартістю 10 943 956 грн, колегія суддів погоджується з тим, що отримувана відповідачем пенсія не може бути єдиним показником його реального доходу.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував свій висновок та не зазначив, які докази, на думку суду, свідчать про реальні доходи заявника і можуть бути показником його скрутного майнового становища, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо дотримання його права на доступ до правосуддя, проголошеного статтею
55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і, відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, залишивши поза увагою положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" та не врахував, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише в тому випадку, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, справа передається на розгляд суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 416 України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Дмитрук Микола Феодосійович, задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року скасувати,
а справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.