Постанова суду № 335/10490/18 від 22.07.2021 про визнання недійсними договорів іпотеки, усунення перешкод у здійсненні права власності, виключення записів з єдиного реєстру...

Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 335/10490/18

провадження № 61-1291св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Акціонерне товариство "УкрСиббанк", ОСОБА_2, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради,

третя особа- приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нечипуренко Галина Флорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Полякова О. З., та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі -

ПАТ "УкрСиббанк"), ОСОБА_2, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нечипуренко Г. Ф., про визнання недійсними договорів іпотеки, усунення перешкод у здійсненні права власності, виключення записів з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 належить 22/25 частин домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1 га за вказаною адресою, а 3/25 частин зазначеного майна належать ОСОБА_2 .

Акціонерний комерційний інноваційний банк "Укрсиббанк" (далі -

АКІБ "Укрсиббанк"), назву якого змінено на ПАТ "УкрСиббанк",

а у подальшому - на Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі -

АТ "УкрСиббанк"), та ОСОБА_2 23 лютого 2007 року уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 175 000 дол. США зі сплатою 12,8 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 22 лютого 2018 року.

Зобов`язання позичальника за кредитним договором від 23 лютого 2007 року були забезпечені договором іпотеки, укладеним 23 лютого 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1, предметом якого

є домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1 га за вказаною адресою. На підставі цього договору іпотеки нотаріус Нечипуренко Г. Ф. внесла в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про заборони відчуження вищевказаного домоволодіння та земельної ділянки.

Крім того, АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_2 18 червня 2008 року уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 49 000 дол. США зі сплатою 15 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 17 червня

2015 року.

Також АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_2 18 червня 2008 року уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 9 978 грн зі сплатою 20,9 % річних

з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 17 червня 2015 року.

Зобов`язання позичальника за кредитними договорами від 18 червня

2008 року були забезпечені договором іпотеки, укладеним 18 червня

2008 року між АКІБ "Укрсиббанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1, предметом якого є домоволодіння

АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,1 га. На підставі цього договору іпотеки нотаріус Нечипуренко Г. Ф. внесла в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про заборони відчуження вищевказаного домоволодіння.

Крім того, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань відповідача за кредитними договорами, між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 були укладені договори поруки від 23 лютого 2007 року та від 18 червня 2008 року.

Вказувала, що ОСОБА_2 примусив ОСОБА_1 передати в іпотеку своє нерухоме майно внаслідок погрози застосування насильства та його застосування, тому вищевказані договори іпотеки є недійсними в частині передачі позивачем у заставу належного їй майна. Також недійсним є й обтяження належного позивачу майна, оскільки такі обтяження порушують її право власності щодо вільного володіння, користування та розпорядження цим майном.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 07 жовтня 2014 року у справі № 335/2582/14-ц визнано договори поруки від 23 лютого 2007 року та від 18 червня 2008 року, укладені між

АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1, недійсними з тих підстав, що ці правочини вчинені проти волі поручителя, оскільки до неї було застосовано фізичний та психічний тиск зі сторони позичальника з метою укладення цих договорів.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 05 липня 2018 року у справі № 335/4936/18 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за частинами першою та другою статті 355 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження відносно останнього закрито.

Вказаними судовими рішеннями підтверджено обставини щодо застосування до позивача фізичного та психічного тиску з метою примушування останньої до вступу в правовідносини з АКІБ "УкрСиббанк" та укладення спірних договорів іпотеки.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсними договори іпотеки від 23 лютого 2007 року та

від 18 червня 2008 року, укладені між АКІБ "УкрСиббанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині передачі в іпотеку останньою 22/25 частин домоволодіння на АДРЕСА_1, а також 22/25 частин земельної ділянки площею 0,1 га, яка розташована за вказаною адресою;

- усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності

на 22/25 частин домоволодіння на

АДРЕСА_1, а також на 22/25 частин земельної ділянки площею 0,1 га, яка розташована за вищевказаною адресою, наступним шляхом:

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно

від 23 лютого 2007 року № 4545334 про заборону відчуження домоволодіння на АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме

майно про державну реєстрацію обтяження у виді заборони на

нерухоме майно від 23 лютого 2007 року № 4545441 про заборону

відчуження земельної ділянки площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована на АДРЕСА_1, кадастровий номер 2310100000:05:001:0267;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію обтяження у виді заборони на нерухоме майно

від 18 червня 2008 року № 7404576 про заборону відчуження домоволодіння на АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис у Державному реєстрі іпотек про державну реєстрацію обтяження від 26 лютого 2007 року № 4552852 у виді іпотеки, внесений на підставі договору іпотеки від 23 лютого 2007 року;

- скасувати запис у Державному реєстрі іпотек про державну реєстрацію обтяження від 26 лютого 2007 року № 4552969 у виді іпотеки, внесений на підставі договору іпотеки від 23 лютого 2007 року;

- скасувати запис у Державному реєстрі іпотек про державну реєстрацію обтяження від 08 червня 2010 року № 9911111 у виді іпотеки, внесений на підставі договору іпотеки від 18 червня 2008 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 21 вересня 2020 року (в складі судді Рибалко Н. І.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що оспорювані правочини укладені під впливом тиску на неї. У суду викликає сумнів достовірність відомостей, внесених до

Єдиного реєстру досудових розслідувань у липні 2017 року щодо факту укладення договорів у 2007-2008 роках. В ухвалі Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 05 липня 2018 року у справі

№ 335/4936/18 не встановлено факту укладення правочину, вчиненого ОСОБА_1 проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку ОСОБА_2 .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Визнано недійсними договори іпотеки від 23 лютого 2007 року та

від 18 червня 2008 року, укладені між АКІБ "УкрСиббанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині передачі в іпотеку ОСОБА_1

22/25 частин домоволодіння на

АДРЕСА_1, а також 22/25 частин земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої на АДРЕСА_1, кадастровий номер 2310100000:05:001:0267.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на

22/25 частин домоволодіння на

АДРЕСА_1, а також 22/25 частин земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої на АДРЕСА_1, кадастровий номер 2310100000:05:001:0267, наступним шляхом:

- скасовано: запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію обтяження у виді заборони на нерухоме майно

від 23 лютого 2007 року № 4545334 про заборону відчуження домоволодіння на АДРЕСА_1, реєстраційний номер обтяження 4545334; запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію обтяження у виді заборони на нерухоме майно від 23 лютого 2007 року № 4545441 про заборону відчуження земельної ділянки площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована на

АДРЕСА_1, кадастровий номер 2310100000:05:001:0267;

- скасовано запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію обтяження у виді заборони на нерухоме майно

від 18 червня 2008 року № 7404576 про заборону відчуження домоволодіння на АДРЕСА_1 ;

- скасовано: запис Державного реєстру іпотек про державну реєстрацію обтяження від 26 лютого 2007 року № 4552852 у виді іпотеки, внесений на підставі договору іпотеки від 23 лютого 2007 року; запис Державного реєстру іпотек про державну реєстрацію обтяження від 26 лютого 2007 року

№ 4552969 у виді іпотеки, внесений на підставі договору іпотеки

від 23 лютого 2007 року; запис Державного реєстру іпотек про державну реєстрацію обтяження від 08 червня 2010 року № 9911111 у виді іпотеки, внесений на підставі договору іпотеки від 18 червня 2008 року.

Стягнуто з ПАТ "Укрсиббанк" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 174,66 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 174,66 грн.

Стягнуто з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі

1 174,66 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 05 липня 2018 року у справі № 335/4936/18, яка набрала законної сили та яка відповідно до частини шостої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов`язковою для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій ОСОБА_2 в питанні, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони ним, встановлено, що останній з погрозою застосування насильства до ОСОБА_1 та із застосуванням фізичного тиску примусив її укласти спірні договори іпотеки.

Суд першої інстанції помилково поставив під сумнів вже ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили та яким надана оцінка відомостям, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та діям особи, що притягувалась до кримінальної відповідальності, а також яким встановлена вина цієї особи ( ОСОБА_2 ) у застосуванні до ОСОБА_1 фізичного та психологічного тиску з метою укладення спірних правочинів.

Оскільки спірні договори іпотеки укладені позивачем проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску зі сторони позичальника ( ОСОБА_2 ), то вказані правочини необхідно визнати недійсними відповідно до вимог частини першої статті 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року

у задоволенні заяви ПАТ "Укрсиббанк" про ухвалення додаткового рішення

у цій справі відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що зміст постанови апеляційного відповідає передбаченим процесуальним законом вимогам, а також містить висновки щодо апеляційної скарги, з яких виходив апеляційний суд, отже, узгоджується з вимогами статті 382 ЦПК України. Підстав для ухвалення додаткової постанови не встановлено, оскільки судом розглянуті всі доводи апеляційної скарги у межах заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі АТ "УкрСиббанк" просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення.

АТ "УкрСиббанк" вказувало, що апеляційний суд не врахував висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі

№ 639/6295/16-ц (провадження № 61-36683св18), від 30 січня 2019 року

у справі № 202/20975/13-ц (провадження № 61-8972св18), від 13 лютого

2019 року у справі № 347/1292/16-ц (провадження № 61-12252св18),

від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17 (провадження

№ 61-37771св18).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановлював обставин існування (відсутності) волі ОСОБА_1 щодо укладення спірних правочинів, не надавав оцінки причинному зв`язку між тиском зі сторони позичальника та укладенням договорів іпотеки, а також діям та поведінці позивача. Без надання оцінки цим обставинам неможливо стверджувати про наявність підстав для визнання недійсними договорів іпотеки. Сама по собі наявність примусу (тиску) на іпотекодавця не

є самостійною та достатньою підставою для визнання спірних правочинів недійними з підстав, що передбачені статтею 231 ЦК України.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність волі ОСОБА_1 на укладення договорів іпотеки. Помилковим

є посилання апеляційного суду на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 05 липня 2018 року у справі № 335/4936/18

(у кримінальному провадженні), оскільки вказаною ухвалою не встановлено преюдиційних обставин, які свідчать про відсутність волі ОСОБА_1 на укладення договорів іпотеки. Разом з тим, поведінка позивача (звернення до кредитора з відповідними заявами) до та після укладення договір іпотеки свідчить про наявність у неї волі на укладення цих правочинів.

Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11 листопада

2016 року у справі № 335/7367/16, яке набрало законної сили, вже було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсиббанк", ОСОБА_2, треті особи: Державна реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, приватний нотаріус міського нотаріального округу Нечипуренко Г. Ф., про визнання недійсними договорів іпотеки та виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Внаслідок визнання договорів іпотеки недійсними в частині передання

в іпотеку 22/25 частин майна, фактично (з урахування висновків суду) іпотека збереглась щодо 3/25 частин предмету іпотеки. Проте, 3/25 частин спірного майна, з огляду на норми статті 5 Закону України "Про іпотеку" не можуть бути самостійним предметом іпотеки. Отже відсутні підстави для задоволення позову щодо визнання договорів іпотеки недійсними в частині.

Поведінка позивача є недобросовісною та має на меті завдати шкоди інтересам АТ "УкрСиббанк" шляхом позбавлення останнього пріоритетного право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки та на припинення права іпотеки взагалі. Позивач пропустила строк позовної давності, про застосування якої було заявлено усно у суді першої інстанції, проте суди не дали належної оцінки цим обставинам.

У касаційній скарзі АТ "УкрСиббанк" просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року, передати справу в частині розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

АТ "УкрСиббанк" вказувало, що апеляційний суд не врахував висновків, які були викладені в ухвалі Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі

№ 361/7577/17-ц (провадження № 61-18175св19).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судового рішення. Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини тринадцятої

статті 265 ЦПК України, якою визначено, що у разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов`язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт. Такий арешт може бути скасовано з підстав, передбачених законом.

Разом з тим, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу),

а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що заяву про застосування частини тринадцятої статті 265 ЦПК України на накладення арешту на спірне майно продано належною особою - АТ "УкрСиббанк", тому підстави для відмови

у її задоволенні під час вирішення питання про ухвалення додаткового рішення були відсутні. Суд апеляційної інстанції доводи заяви

АТ "УкрСиббанк" не розглянув та відмовив у винесенні додаткового рішення з формальних підстав.

Інші учасники справи відзиву на касаційні скарги не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга на постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року до Верховного Суду подана АТ "УкрСиббанк" 20 січня 2021 року.

Касаційна скарга на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року до Верховного Суду подана АТ "УкрСиббанк" 05 травня 2021 року.

Ухвалами Верховного Суду від 22 лютого 2021 року та від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 належить 22/25 частин домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельної ділянки

площею 0,1 га за вказаною адресою, а 3/25 частин зазначеного майна належать ОСОБА_2

АКІБ "Укрсиббанк", назву якого змінено на ПАТ "УкрСиббанк",

а у подальшому - на АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 23 лютого 2007 року уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 175 000 дол. США зі сплатою 12,8 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 22 лютого

2018 року.

є домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1 га за вказаною адресою.

На підставі цього договору іпотеки нотаріус Нечипуренко Г. Ф. внесла

в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про заборони відчуження вищевказаного домоволодіння та земельної ділянки.

Кредитні зобов`язання позичальника за кредитним договором від 23 лютого 2007 року були забезпечені договором поруки, укладеним між банком та ОСОБА_1 23 лютого 2007 року.

2015 року.

з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 17 червня 2015 року.

Зобов`язання позичальника за кредитними договорами від 18 червня

2008 року були забезпечені договором іпотеки, укладеним 18 червня

2008 року між АКІБ "Укрсиббанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1, предметом якого є домоволодіння

АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,1 га.

На підставі цього договору іпотеки нотаріус Нечипуренко Г. Ф. внесла

в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про заборони відчуження вищевказаного домоволодіння.

Кредитні зобов`язання позичальника за кредитним договором 18 червня

2008 року були забезпечені договором поруки, укладеним між банком та ОСОБА_1 18 червня 2008 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 07 жовтня 2014 року у справі № 335/2582/14-ц, яке набрало законної сили, визнано договори поруки від 23 лютого 2007 року та від 18 червня 2008 року, укладені між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1, недійсними, з тих підстав, що ці правочини вчинені проти волі поручителя, оскільки до неї було застосовано фізичний та психічний тиск.

Встановлено, що ОСОБА_2 з погрозою застосування насильства, а також з застосуванням насильства до ОСОБА_1 (внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску) примусив її укласти спірні договори іпотеки.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року у справі № 335/7367/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року, відмовлено

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсиббанк", ОСОБА_2, треті особи: Державна реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, приватний нотаріус міського нотаріального округу Нечипуренко Г. Ф., про визнання недійсним договорів іпотеки та виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Судові рішення у справі № 335/7367/16-ц мотивовані тим, що

ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що оспорювані правочини укладені під впливом насильства.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 05 липня 2018 року у справі № 335/4936/18, яка набрала законної сили та яка відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України є обов`язковою для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій ОСОБА_2 в питанні, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони ним, встановлено, що останній

з погрозою застосування насильства до ОСОБА_1 та із застосуванням фізичного тиску примусив її укласти спірні договори іпотеки. Оскільки спірні договори іпотеки укладені позивачем проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску зі сторони позичальника ( ОСОБА_2 ), то вказані правочини необхідно визнати недійсними відповідно до вимог частини першої статті 231 ЦК України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається

у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).

Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; вчинення правочину проти своєї справжньої волі; наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так й іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня

2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20).

У разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня

2020 року у справі № 484/3809/16 (провадження № 61-36524св18).

Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин.

На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 липня

2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20).

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі

про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили,

є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, ухвала Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 05 липня 2018 року у справі № 335/4936/18, яка набрала законної сили,

є обов`язковою для суду під час розгляду цієї справи в питанні, чи мали місце дії ОСОБА_2, направлені на застосування до ОСОБА_1 фізичного та психічного тиску з метою вчинення останньою правочинів (договорів іпотеки) проти її справжньої волі.

Відповідно до статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до даними Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр), є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Як вбачається з Реєстру, вказаним вище судовим рішенням у справі

№ 335/4936/18 встановлено, що ОСОБА_2, будучи одруженим

з 1982 року на ОСОБА_1, вважаючи, що між ними виникли

цивільно-правові зобов`язання майнового характеру, примусив останню виконати їх на свою користь при наступних обставинах.

Так, у лютому 2007 року, ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 виступити поручителем у кредитному договорі між ним та АКІБ "УкрСиббанк" для отримання споживчого кредиту. При цьому, для гарантування забезпечення кредитних зобов`язань, ОСОБА_1 повинна була як іпотекодавець передати в іпотеку іпотекодержателю АКІБ "УкрСиббанк" нерухоме майно, а саме будинок

АДРЕСА_1 .

Отримавши від ОСОБА_1 відмову, ОСОБА_2, маючи умисел на примушування ОСОБА_1 до виконання цивільно-правових зобов`язань, тобто вимоги виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов`язання з погрозою насильства над потерпілою, діючи на протязі тривалого часу, а саме з початку лютого 2007 року до 23 лютого 2007 року, знаходячись за місцем свого мешкання, шляхом залякування та погроз застосування фізичного насильства та психологічного впливу, примусив ОСОБА_1 вступити у правовідносини з АКІБ "УкрСиббанк" та скласти договір іпотеки від 23 лютого 2007 року, відповідно до якого остання передала іпотекодержателю - АКІБ "УкрСиббанк" належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме 22/25 частин домоволодіння на

АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_2, усвідомлюючи, що він має психологічний вплив на свою дружину ОСОБА_1, вирішив знову примусити останню до виконання цивільно-правових зобов`язань при аналогічних обставинах.

Так, у червні 2008 року, ОСОБА_2 для отримання чергового споживчого кредиту в АКІБ "УкрСиббанк" зажадав від ОСОБА_1, щоб остання склала з представником вказаного банку договір іпотеки та передала частину належного їй на праві власності нерухомого майна. Після відмови ОСОБА_1 виконати його вимоги, ОСОБА_2, діючи повторно, маючи умисел на примушування ОСОБА_1 до виконання цивільно-правових зобов`язань, тобто вимоги виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов`язання, з погрозою насильства над потерпілою,

а також із застосуванням насильства, що не є небезпечним для її

життя і здоров`я, знаходячись за місцем свого мешкання, у період

часу з початку червня 2008 року до 18 червня 2008 року, шляхом

залякування та систематичного побиття, примусив ОСОБА_1

вступити у правовідносини з АКІБ "УкрСиббанк" та скласти договір іпотеки

від 18 червня 2008 року, відповідно до якого остання передала іпотекодержателю - АКІБ "УкрСиббанк" належне їй на праві

власності нерухоме майно, а саме 22/25 частин домоволодіння на

АДРЕСА_1 .

Дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за частиною першою

статті 355 КК України як примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, з погрозою насильства над потерпілим та за частиною другою статті 355 КК України як примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, з погрозою насильства над потерпілим вчинене повторно.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення

у мотивувальній частині судового рішення.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19).

Преюдиційним фактом, який встановлено в ухвалі суду про закриття кримінального провадження, є факт вчинення ОСОБА_2 дій, направлених на застосування до ОСОБА_1 фізичного та психічного тиску з метою укладення останньою спірних договорів іпотеки проти її справжньої волі, а також укладення цих правочинів проти її воли внаслідок протиправних дій (фізичного та психічного тиску) позичальника.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спірні договори іпотеки укладені позивачем проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску зі сторони позичальника ( ОСОБА_2 ), то вказані правочини необхідно визнати недійсними відповідно до вимог частини першої статті 231 ЦК України.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінив наявні

в справі докази в сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Разом з тим, Верховний Суд також враховує, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 07 жовтня

2014 року у справі № 335/2582/14-ц визнано договори поруки від 23 лютого 2007 року та від 18 червня 2008 року, укладені між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1, недійсними, з тих підстав, що ці правочини вчинені проти волі поручителя, оскільки до неї було застосовано фізичний та психічний тиск.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 квітня

2021 року у справі № 361/6333/18 (провадження № 61-16514св20).

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спірні договори іпотеки укладені позивачем проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску. Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на висновки, які були викладені у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі

№ 639/6295/16-ц (провадження № 61-36683св18), оскільки висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновками Верховного Суду, на які містяться вказівки у касаційній скарзі, зокрема судом апеляційної інстанції встановлено: факт застосування до позивача (потерпілої сторони правочину) фізичного та психологічного тиску з боку іншої особи (позичальника); укладення ОСОБА_1 договорів іпотеки проти її справжньої волі; наявність причинного зв`язку між фізичним та психологічним тиском і вчиненням правочинів, які оспорюються.

Також необґрунтованим є посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 202/20975/13-ц (провадження № 61-8972св18), від 13 лютого 2019 року у справі

№ 347/1292/16-ц (провадження № 61-12252св18), від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17 (провадження № 61-37771св18), оскільки в указаних справах викладено висновки щодо правової оцінки, наданої судом певному факту при розгляді іншої справи, яка не є обов`язковою для суду

(частина сьома статті 82 ЦПК України), а під час розгляду цієї справи суди правильно застосували частину шосту статті 82 ЦПК України та обґрунтовано вважали обов`язковою для вирішення цього спору ухвалу про закриття кримінального провадження в питанні, чи мали місце ці неправомірні дії ОСОБА_2 та чи вчинені вони останнім.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, оскільки оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не встановлював обставин відсутності волі ОСОБА_1 на укладення спірних правочинів, а також не надавав оцінки причинному зв`язку між тиском зі сторони позичальника та укладенням договорів іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини встановлені ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 05 липня 2018 року у справі № 335/4936/18, яка була досліджена судом апеляційної інстанції та яка є обов`язковою під час розгляду цієї справи в питанні, чи мали місце дії ОСОБА_2 направлені на застосування до ОСОБА_1 фізичного та психічного тиску з метою вчинення останньою договорів іпотеки проти її справжньої волі.

Безпідставним є доводи касаційної скарги, що сама по собі наявність примусу (тиску) не є самостійною та достатньою підставою для

визнання спірних правочинів недійними з підстав, що передбачені

статтею 231 ЦК України, оскільки судом встановлено саме внаслідок примусу зі сторони ОСОБА_2 було вчинено спірні правочини ОСОБА_1, тобто встановлено вчинення правочину останньою проти своєї справжньої волі, а також наявність причинного зв`язку між фізичним та психологічним тиском зі сторони позичальника і вчиненням правочину, який оспорюється.

Доводи касаційної скарги, що поведінка позивача (звернення до кредитора

з відповідними заявами) до та після укладення договір іпотеки свідчить про наявність у неї волі на укладення цих правочинів, не заслуговують на увагу та спростовують вищевказаною ухвалою у справі № 335/4936/18, яка набрала законної сили.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх

з істинністю вже встановлено у судовому рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 червня

2021 року у справі № 766/8646/18 (провадження № 61-2838св21).

При цьому іпотекодержатель не довів належними та допустимими доказами наявності справжньої волі позивача на звернення до установи банку

з відповідними заявами.

Безпідставним є посилання на судові рішення у справі № 335/7367/16, яким відмовлено у позові ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсиббанк", ОСОБА_2, треті особи: Державна реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, приватний нотаріус міського нотаріального округу Нечипуренко Г. Ф., про визнання недійсним договорів іпотеки та виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, оскільки під час розгляду вказаної справи не існувало ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя

від 05 липня 2018 року у справі № 335/4936/18, яка і була підставою для звернення до суду з позовом, що переглядається судом касаційної інстанції. Отже підстави позову у справі № 335/4936/18 та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, відмінні.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що внаслідок визнання договорів іпотеки недійсними в частині передання в іпотеку 22/25 частин майна, фактично (з урахування висновків суду) іпотека збереглась щодо

3/25 частин предмету іпотеки, проте 3/25 частин спірного майна, з огляду на норми статті 5 Закону України "Про іпотеку" не можуть бути самостійним предметом іпотеки, оскільки вимоги частини третьої указаної норми (щодо необхідності виділення в натурі частини об`єкта нерухомого майна

і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості з метою передачі цієї частки в іпотеку) не можуть бути підставою для відмови

у поновленні порушеного права позивача. Предметом цього спору не

є визнання дійсним договору іпотеки на 3/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Апеляційний суд правильно захистив порушені права ОСОБА_1 .

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону.

Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ від 08 липня 1989 року

у справі "Сьорінг проти Сполученого Королівства", де зазначається, що

"в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда".

І, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати

з порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення.

ЄСПЛ вказав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом. До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні, вимоги задовольнили. До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення ЄСПЛ від 14 січня 2021 року у справі "Гусєв проти України").

Слід виходити із загальноприйнятого в юридичній техніці співвідношення вимог, що містяться в правовій нормі, та негативних наслідків їх порушення.

Ці наслідки можуть застосовуватися лише в разі, якщо вони передбачені законодавством.

Порушення норм про необхідність виділення в натурі частини об`єкта нерухомого майна і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості з метою передачі цієї частки в іпотеку може тягти юридичну відповідальність саме у разі укладення договору іпотеки щодо частини об`єкта нерухомого майна без виділення його в натурі, але не може бути підставою для відмови у захисті прав особи при вчиненні правочину щодо належної їй частки проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску.

Законодавство про іпотеку не може чинити негативний вплив на матеріальне право особи щодо захисту її прав внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 5 та 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови доводи касаційної скарги, що поведінка позивача є недобросовісною та має на меті завдати шкоди інтересам АТ "УкрСиббанк" шляхом позбавлення останнього пріоритетного право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки та на припинення права іпотеки взагалі, оскільки такі доводи не підтверджені матеріалами справи, а також спростовуються ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 05 липня 2018 року у справі № 335/4936/18, яка набрала законної сили.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку

з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Помилковими є доводи касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності, оскільки ухвала Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя у справі № 335/4936/18, яка і була підставою для звернення до суду з вимогами про застосування правових наслідків неправомірних дій ОСОБА_2, постановлена 05 липня 2018 року, а до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернулася у вересні 2018 року.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що за результатом розгляду цієї справи порушено права іпотекодержателя на реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження щодо 3/25 частин домоволодіння та земельної ділянки на

АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_2, оскільки АТ "УкрСиббанк" не позбавлене можливості у визначений законом спосіб провести вищевказану реєстрацію. При цьому, Верховний Суд також враховує, що обтяження вищевказаного майна було проведено як цілісного об`єкта нерухомості.

Також апеляційний суд правильно по суті вирішив питання щодо ухвалення додаткового рішення.

Так, відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ЦПК України і воно не може змінити суті основного рішення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 лютого

2021 року у справі № 760/34441/19 (провадження № 61-14841св20).

Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення,

АТ "УкрСиббанк" просило застосувати положення частини тринадцятої

статті 265 ЦПК України, відповідно до якої, у разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов`язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт. Такий арешт може бути скасовано з підстав, передбачених законом.

Разом з тим, виконання вимог частини тринадцятої статті 265 ЦПК України не є підставою для ухвалення додаткового рішення у цій справі.

Відмова у задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у цій справі не є перешкодою для звернення кредитора до суду із заявою про накладення арешту на майно, яке було предметом іпотеки, відповідно до вимог частини тринадцятої статті 265 ЦПК України та частини п`ятої статті 1057-1 ЦК України.

Враховуючи викладене, правильними по суті є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі, що апеляційний суд не врахував висновків, які були викладені в ухвалі Верховного Суду

від 06 травня 2020 року у справі № 361/7577/17-ц (провадження

№ 61-18175св19), зокрема, що ініціювати питання накладення арешту на майно, яке було предметом договору застави, у разі визнання кредитного договору недійсним, може лише кредитодавець, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать вищевказаним висновкам касаційного суду. Апеляційний суд не ставив під сумнів право банка на звернення до суду із заявою в порядку частини тринадцятої статті 265 ЦПК України. По суті апеляційним судом не вирішувалося питання про право кредитодавця на звернення до суду із заявою про накладення арешту на майно, яке було предметом договорів іпотеки.

Отже не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відсутній висновок Верховного Суду про питання застосування норм права у подібних правовідносинах, тому Верховний Суд повинен зробити такий висновок щодо частини тринадцятої статті 265 ЦПК України.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови та ухвали, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови та ухвали без змін.

................

Перейти до повного тексту