ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Штелик С. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.
Короткий виклад історії справи
У березні 2017 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» (нині - Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України; далі - Медуніверситет або позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 кошти у сумі 72 953,04 грн.
Позов мотивований тим, що 01 вересня 2006 року між сторонами цього судового спору укладена типова угода № 06075 про підготовку фахівця з вищою освітою (далі - угода від 01 вересня 2006 року). Цією угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання у Медуніверситеті відпрацювати три роки у закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість цього навчання. Після закінчення навчання відповідача в Медуніверситеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Медуніверситет в червні 2012 року від 26 жовтня 2011 року, відповідач направлений на роботу в Збаразьку центральну районну комунальну лікарню Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації на посаді лікаря-хірурга. Наказом ректора Медуніверситету від 31 травня 2012 року на підставі результатів державних екзаменів відповідачу присвоєна кваліфікацію лікаря і виданий диплом.
Згідно з наказом начальника Головного управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації від 21 червня 2012 року № 58-к «Про зарахування в інтернатуру та направлення на роботу після закінчення інтернатури» відповідача було прийнято в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні. В подальшому відповідно до наказу в. о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні від 04 серпня 2015 року № 118-к відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні, проте наказом в. о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні від 04 листопада 2016 року відповідача звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до розрахунку фактичних витрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2012 року вартість навчання відповідача становить 64 492,97 грн. Крім того, за період навчання в Медуніверситеті з вересня 2006 року по червень 2012 року відповідачу була нарахована та виплачена стипендія у сумі 8 460,07 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року, у задоволенні позовних вимог Медуніверситету відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що частиною 2 статті 52 Закону України «Про освіту» (чинною на час вступу відповідача до університету) було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, ця частина статті 52 була виключена із Закону України «Про освіту», у зв`язку із прийняттям Закону № 1556-VII від 01.07.2014 року «Про вищу освіту».
Крім того, суди установили, що відповідач не порушив умов укладеної між учасниками справи угоди від 01 вересня 2006 року, які передбачали санкцію щодо відшкодування вартості навчання.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Медуніверситет подав до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
07 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.
Ухвала обґрунтована наявністю виключної правової проблеми у справах про стягнення коштів за навчання, що пов`язана з вирішенням питання, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати у випадку не виконання нею обов`язку відпрацювати за направленням університету протягом трьох років.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи указану правову проблему, дійшла до висновку, що отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2006 року в частині його зобов`язання відпрацювати після закінчення Медуніверситету три роки (відповідно до направлення на роботу), за що з ОСОБА_1 підлягають стягненню кошти, витрачені на його навчання в сумі 72 953 грн 04 коп.
З такими висновками зазначеної постанови не погоджуюсь з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
МОТИВИ ВИКЛАДЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1. Щодо питання, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати у випадку не виконання нею обов`язку відпрацювати за направленням університету протягом трьох років.
1.1. У даному спорі Медуніверситет просив суд стягнути з відповідача (колишнього студента) витрати на навчання, сума яких включає вартість навчання та виплачену студенту академічну стипендію, у зв`язку із тим, що останній не відпрацював три роки за направленням.
1.2. Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність, зокрема вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
1.3. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
1.4. Сутність поняття стипендії полягає в здійсненні у передбачених законом випадках регулярних виплат, зокрема, студентам навчальних закладів, що є як стимулюючим фактором у випадку прив`язки таких виплат до успішності у навчанні, так і матеріальною підтримкою студента.
1.5. Вважаю, що правовідносини зі стипендіального забезпечення мають соціально-забезпечувальну природу. При цьому сутнісною ознакою соціального забезпечення є його безповоротний характер. Соціальні гарантії реалізації права на освіту включають право на отримання державної стипендії, об`єктивна необхідність у чому, зокрема, зумовлюється тим, що студентство як соціальна група належить до найбільш уразливих груп до ризику бідності.
1.6. Витратами на навчання слід вважати вартість тих послуг, які надаються студенту в навчальному процесі, зокрема відвідування теоретичних та практичних занять, використання технічних та інформаційних ресурсів, користування бібліотечним фондом та інше.
1.7. В даній справі установлено, що предметом спору є академічна стипендія, яка сплачується за результатами навчання у закладах освіти згідно з рейтингом успішності.
1.8. Відмінності у підставах призначення різних видів стипендій, про що вказано Великою Палатою Верховного Суду у пункті 47 прийнятої у даній справі постанови, не спростовує соціально-забезпечувальну природу будь-якого із таких видів забезпечення студентів.
1.9. Ураховуючи зазначене, вважаю, що виплата стипендії студентові не є складовою освітніх послуг, які надає заклад освіти, оскільки її виплата залежить від показників успішності студента. Таке заохочення встановлюється як матеріальна допомога студентам бюджетної форми навчання і не належить до переліку освітніх послуг навчального закладу.
1.10. Тому, на мою думку, Велика Палата Верховного Суду помилково вважала, що отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням.
2. Щодо підстав для стягнення у даній справі з ОСОБА_1 коштів, витрачених