Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Гудими Д. А., Князєва В. С., Пількова К. М., Рогач Л. І.
справа № 9901/187/20(провадження № 11-406 заі 20)
01 липня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року і постановою від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу залишила без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можемо погодитися з огляду на таке.
Історія справи
1. 07 червня 2010 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ) ухвалила рішення № 460/0/15-10 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги».
2. Висновки ВРЮ обґрунтовані тим, що суддя ОСОБА_1 при здійсненні судочинства проявив несумлінність, безвідповідально поставився до своїх службових обов`язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням правил територіальної підсудності, постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову.
3. Указом Президента України від 6 липня 2010 року № 755/2010 на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнений з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги.
4. Вважаючи зазначені рішення ВРЮ та указ Президента України протиправними, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із відповідними позовами, у задоволенні яких суд відмовив постановою від 28 липня 2010 року.
5. Не погодившись із рішенням Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву проти України (№ 4588/11), у якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), посилаючись на те, що провадження щодо його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, незаконне звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.
6. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.
7. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема й за заявою ОСОБА_1 , яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
8. 03 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2010 року у справі № П-110/10, за наслідками розгляду якої Верховний Суд України, з огляду на зазначені вище висновки ЄСПЛ, 07 серпня 2017 року прийняв постанову, якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2010 року, та направив справу на новий судовий розгляд до цього ж суду.
9. 22 серпня 2017 року справа направлена до Вищого адміністративного суду України, проте по суті розглянута не була.
10. У подальшому позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, у якій просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 7 червня 2010 року в частині внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді;
- визнати незаконним та скасувати Указ Президента України від 6 липня 2010 року № 755/2010 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді»;
- визнати незаконним та скасувати наказ Носівського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2010 року № 60 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30 серпня 2010 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області починаючи з 30 серпня 2010 року;
- постанову суду в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання.
11. З початком роботи Верховного Суду справа за позовом ОСОБА_1 передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який постановою від 29 березня 2018 року позов задовольнив частково, а саме: визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 07 червня 2010 року «Про внесення Президенту України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги»; визнав протиправним та скасував Указ Президента України від 06 липня 2010 року № 755/2010 у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області. У решті позову суд відмовив.
12. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) та Президента України задоволені частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасоване. Ухвалене в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені частково. Суд постановив передати на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення присяги. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. В іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року змінене шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції тієї постанови Великої Палати Верховного Суду.
13. 18 червня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 1877/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
14. Вважаючи таке рішення ВРП протиправним, ОСОБА_1 у липні 2020 року звернувся з позовом до суду і рішенням від 29 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду позов задовольнив частково, а саме: визнав протиправним і скасував рішення ВРП та зобов`язав відповідача розглянути матеріали дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 , у решті позову відмовив.
15. Не погодившись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, ВРП звернулася з апеляційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду.
Мотиви Великої Палати Верховного Суду
16. Переглядаючи оскаржуване у цій справі рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком суду першої інстанції щодо того, що питання стосовно наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги підлягало вирішенню дисциплінарним органом ВРП (відповідною Дисциплінарною палатою) з урахуванням особливостей, визначених Регламентом ВРП, й повинно було завершуватись прийняттям одного з передбачених законом рішень.
17. Передбачених законом правових підстав для розгляду відразу в пленарному складі ВРП питання, переданого відповідачу згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року щодо судді ОСОБА_1 , у цьому конкретному випадку не виникло.
18. Свою позицію Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала таким.
18.1 Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (далі - у редакції Закону № 1401-VIII) в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
18.2 Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП входить ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
18.3 Частиною другою статті 112 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
18.4 Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 131 Конституції України та статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
18.5 За приписами частини другої статті 115 Закону № 1402-VIII факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
Мотиви окремої думки
19. Вважаємо такий підхід до вирішення порушеного питання хибним.
20. Так статтею 100 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.
21. Частинами другою та третьою статті 105 цього ж закону було передбачено, що факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».
22. Законом України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98?ВР (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 22/98-ВР; статті 3, 27, 31, 32, 37) передбачалося, що ВРЮ за пропозицією кваліфікаційної комісії суддів або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав.
23. Таким чином ВРЮ, приймаючи рішення про необхідність застосування до судді такого виду відповідальності як звільнення судді з посади, оформлювала таке рішення шляхом подання про звільнення судді.
<