Постанова
Іменем України
8 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 346/1305/19
Провадження № 14-181цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - позичальник) і Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича (далі - приватний виконавець) про звільнення майна з-під арешту
за касаційною скаргою позивачки на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року, ухвалене суддею Веселовим В. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Фединяка В. Д., Мелінишин Г. П., Девляшевського В. А.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивачка уклала з банком, який перебував у процедурі ліквідації, договір купівлі-продажу майнових прав і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Так вона набула права вимоги до позичальника банку за укладеними ними раніше кредитним договором і договором іпотеки. Іпотека на квартиру за банком була зареєстрована задовго до того, як позивачка придбала відповідне право вимоги. Але станом на час такого придбання у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника було зареєстроване обтяження речових прав на квартиру для примусового виконання судового рішення про стягнення коштів з позичальника за іншим кредитним договором. Позивачка вважала, що наявність зареєстрованого арешту на квартиру є перешкодою у реєстрації за нею як іпотекодержателем права власності на цей предмет іпотеки. Тому звернулася до суду з позовом про звільнення квартири з-під арешту.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що банк не міг відступити позивачці право вимоги за кредитним договором, а тому і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання основного зобов`язання, бо стороною кредитного договору може бути тільки банк або інша фінансова установа. З огляду на це суди вважали, що набуття позивачкою права вимоги до позичальника за кредитним договором і за договором іпотеки суперечить закону та відмовили у задоволенні позову.
3. Позивачка у касаційній скарзі наполягала на тому, що чинне цивільне законодавство та законодавство про банківську діяльність не передбачає заборони щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі.Тому вона вважала, що має право зареєструвати за собою як іпотекодержателем право власності на квартиру після усунення судом перешкоди у такій реєстрації, а саме після звільнення квартири з-під арешту, який наклав приватний виконавець.
4. Велика Палата Верховного Суду мала вирішити три ключові питання: 1) чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки? 2) чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи? 3) чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
(2) Короткий зміст позовної заяви
5. 22 березня 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила звільнити квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира) з-під арешту, накладеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40533618 від 6 квітня 2018 року і зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в спеціальному розділі 25631368 на підставі постанови приватного виконавця від 4 квітня 2018 року за номером 56109385 про арешт майна боржника. Мотивував позов такими обставинами:
5.1. 29 серпня 2007 року АКБ "ТАС-Комерцбанк" уклало з позичальником кредитний договір № 0805/0807/71-040 (далі - кредитний договір-1) про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 21 000,00 доларів США.
5.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором-1 АКБ "ТАС-Комерцбанк" уклало з позичальником іпотечний договір за реєстровим номером 1-154 (далі - договір іпотеки), згідно з яким предметом іпотеки стала квартира. Приватний нотаріус Київського міського округу на підставі договору іпотеки відразу наклав заборону відчуження квартири, про що вніс запис у Державний реєстр іпотек.
5.3. Надалі АКБ "ТАС-Комерцбанк" і ПАТ "Сведбанк" уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором-1, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
5.4. 25 лютого 2012 року ПАТ "Сведбанк" і ПАТ "Дельта банк" уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
5.5. 4 квітня 2018 року на підставі виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56109385. У ньому наклав арешт на все нерухоме майно позичальника, зокрема і на квартиру. Згідно з указаним виконавчим листом суд стягнув з позичальника на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 18-34.8/356 від 4 квітня 2008 року (далі - кредитний договір-2) за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року в сумі 3 409 736,71 грн.
5.6. 18 січня 2019 року позивачка уклала з ПАТ "Дельта банк" договір купівлі-продажу майнових прав № 1111/К (далі - договір купівлі-продажу майнових прав) і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Згідно з цими договорами позивачка набула право вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки.
5.7. Того ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова О. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45117258) про реєстрацію іпотеки у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі - 29914524; боржник - ОСОБА_2, іпотекодержатель - ОСОБА_1, об`єкт нерухомого майна - квартира).
5.8. Позичальник своєчасно не погасив кредит за кредитним договором-1 на користь позивачки, внаслідок чого станом на 18 січня 2019 року загальна сума його заборгованості без урахування штрафних санкцій склала 752 471,70 грн; позивачка є новим іпотекодержателем за договором іпотеки, про що позичальник письмово повідомлений 18 січня 2019 року. Тому арешт, накладений у виконавчому провадженні № 56109385 суперечить положенням Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про іпотеку", а також перешкоджає позивачці реалізувати її права іпотекодержателя.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
6. 28 серпня 2019 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
6.1. 24 листопада 2016 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким стягнув з позичальника на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором-2 у сумі 3 409 736,71 грн.
6.2. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України "Про іпотеку").
6.3. Через заміну кредитора в зобов`язанні останнє зберігається, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Стаття 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, - банк або інша фінансова установа. За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фізична особа у будь-якому статусі не має права надавати фінансові послуги. Тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь такої особи суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Відступити право вимоги за кредитним договором можна лише банку або іншій фінансовій установі. Таке відступлення на користь фізичної особи суперечить закону (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11).
7. Оскільки право вимоги за кредитним договором-1 було відступлене позивачці, а не банку або іншій фінансовій установі, таке відступлення суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
8. 3 грудня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
8.1. Позивачка не може бути кредитодавцем у кредитних правовідносинах.
8.2. Під час примусового виконання виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц про стягнення з позичальника на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості за кредитним договором-2 за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року у сумі 3 409 736,71 грн, приватний виконавець згідно з постановою від 4 квітня 2018 року правомірно наклав арешт на все майно позичальника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця.
(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У грудні 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржилася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
10. 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку та від висновків Верховного Суду України, а також через наявність виключної правової проблеми. Мотивував ухвалу так:
10.1. У практиці Верховного Суду України та Верховного Суду висловлювалися різні, зокрема взаємовиключні, підходи до застосування конструкції недійсності правочину з відступлення права вимоги за кредитним договором:
1) за допомогою конструкції "віртуальної" нікчемності, не визнаючи правочин про відступлення права вимоги недійсним, суд не застосовував умови цього правочину для регулювання відносин сторін (постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15; постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11);
2) суд вважав, що правочин про відступлення права вимоги є правомірним (стаття 204 ЦК України) і без визнання його недійсним породжує відповідні юридичні наслідки (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16; постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16);
3) оскільки правочин про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором суперечить частині третій статті 512 і статті 1054 ЦК України, суд визнавав цей правочин недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц);
10.2. Необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України (постанови від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15) та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11). Сформульовані у цих рішеннях висновки не відповідають поняттю нікчемного правочину; ні у ЦК України, ні в іншому законі немає вказівки на нікчемність правочину про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором.
10.3. З огляду на наявність взаємовиключних підходів суду касаційної інстанції до застосування норм права у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі, у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень і для формування єдиної правозастосовної практики.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
11.1. Чинне цивільне законодавство, а також законодавство, що регулює банківську діяльність, не передбачають заборону відступлення права вимоги за кредитними договорами іншим суб`єктам, ніж фінансові установи.
11.2. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним нормативно-правовим актом щодо інших актів у відносинах з реалізації майна ПАТ "Дельта банк", який відчужив позивачці права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки у процесі ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких, зокрема, належать права вимоги до боржників.
11.3. Якщо не спростована презумпція правомірності правочину, всі права й обов`язки, які набули його сторони, слід реалізовувати безперешкодно.
11.4. Право вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання під час відкритого конкурсу можуть отримати не тільки банки та небанківські фінансові установи, але й інші юридичні особи, а також фізичні особи (пункт 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року № 2 у редакції, чинній, з 21 січня 2017 року, далі - Положення).
11.5. 18 грудня 2018 року позивачка стала переможцем електронного аукціону щодо забезпеченого квартирою права вимоги за кредитним договором-1, що підтверджує відповідний протокол. На його підставі 18 січня 2019 року всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки ПАТ "Дельта банк" відступило позивачці. Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором є правомірними, бо суд не визнав їх недійсними.
11.6. Реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відступлення прав за іпотечним договором суд не скасував. Це підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 153166832 від 18 січня 2019 року.
11.7. У чинному законодавстві України немає норми, яка прямо вказує на недійсність/нікчемність договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки, укладеними з фізичними особами.
11.8. Позбавлення права власності є неприпустимим. Накладання арешту на предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя. Тому квартиру слід звільнити з-під арешту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 358/1118/16-ц).
(2) Позиція інших учасників процесу
12. Інші учасники судового процесу відзиви на касаційну скаргу не подали. Відзив приватного виконавця Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 1 грудня 2020 року залишив без розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів позивачки та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки?
13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відступлення права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить закону. Тому з урахуванням висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 і від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, позивачка не могла бути кредитором за кредитним договором-1. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не погоджується.
14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
15. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
16. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
17. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
18. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
19. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
20. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі факти:
21.1. За умовами кредитного договору-1 банк надав позичальнику кредит у сумі 21 000,00 доларів США на строк з 29 серпня 2007 року до 27 серпня 2032 року включно;
21.2. Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав ПАТ "Дельтабанк" передало позивачці всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Позивачка оплатила 126 218,82 грн за купівлю майнових прав за кредитним договором-1;
21.3. Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав загальна заборгованість позичальника за кредитним договором-1 на дату купівлі-продажу майнових прав становить 752 471,70 грн, з них: 419 935,61 грн (еквівалент 14 979,72 доларів США) - заборгованість за кредитом, 225 662,42 грн (еквівалент 8 049,71 доларів США) - заборгованість за процентами, 106 873,67 грн - штраф і пеня;
22. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
23. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
24. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором-1 і договором іпотеки замінений на позивачку як нового кредитора. Позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.
25. Позивачка у касаційній скарзі зазначила, що у процедурі ліквідації ПАТ "Дельта банк" відбулись електронні торги з продажу його майна. За результатами торгів, переможцем яких стала позивачка, вона на підставі договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором отримала майнове право вимоги виконання кредитного договору-1 і договору іпотеки.
26. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
27. Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим.
28. Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).
29. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка як фізична особа в силу вимог закону не могла бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.