У Х В А Л А
20 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 757/47709/19
Провадження № 14-122цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача -Штелик С. П.,
суддів:Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
за касаційною скаргою представника акціонерного товариства "Українська залізниця" - Чаруковського Романа Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з серпня 1998 року по липень 2016 року вона працювала у державному підприємстві "Донецька залізниця". Наказом від 26 липня 2016 року № 82/ос з нею продовжені трудові відносини в структурному підрозділі "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". Наказом регіональної філії "Донецька залізниця" від 17 липня 2017 року № 1921-ос її звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вказувала, що на день звільнення їй була нарахована, однак не виплачена заробітна плата у загальному розмірі 70 134,74 грн, на підставі чого ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ "Укрзалізниця" окрім зазначеної заборгованості із заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні та при звільненні у розмірі 270 824,32 грн і 482 263,04 грн відповідно, розмір якої обчислений на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Крім того, просила суд стягнути на її користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" у розмірі 18 364,18 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 836 015,58 грн, з яких: заборгованість із заробітної плати за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 по 17 липня 2017 року - 66 566,83 грн без утримання податків та зборів; середній заробіток за час затримки розрахунку при переведені, починаючи з 27 липня 2016 року, - 269 751,04 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року, - 482 263,04 грн; компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - 17 434,67 грн. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 8 360,16 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачу при звільненні своєчасно не було виплачено заробітну плату, що відповідачем не спростовано, тому відповідно до статті 117 КЗпП України є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку виходячи із загальної кількості робочих днів за час затримки розрахунку. При цьому судом взято до уваги розрахунки позивача щодо розміру цих виплат, оскільки останні виконані ним на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100, та відповідачем у встановлений законом спосіб не спростовані. Крім того, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 17 434,67 грн відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ "Укрзалізниця" - Чаруковського Р. В. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року.
У касаційній скарзі представник АТ "Укрзалізниця" - Чаруковський Р. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18, у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6?383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що на момент звільнення позивача та на сьогодні існують обставини непереборної сили, тому АТ "Укрзалізниця" об`єктивно з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 1 26/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ "Укрзалізниця". Також судами не враховано, що позивачу була виплачена заборгованість із заробітної плати за 2016 рік та за першу половину березня 2017 року, що підтверджується копіями платіжних відомостей № 8 та № 300.
У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу та зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила про необхідність відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №826/7997/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2021 року у справі № 910/18649/19.
Зокрема колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначала, що, частково задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходили з доведеності вимог позивача й відсутності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які б звільняли роботодавця від виконання його обов`язків. При цьому судами зазначалося, що Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не передбачено звільнення суб`єктів господарювання від своєчасного виконання своїх обов`язків у сфері законодавства про працю, а тому, в даному випадку, Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 має виключно інформаційний характер та не є належним доказом, який би свідчив, що порушення регіональною філією "Донецька залізниця" законодавства про працю відбулося під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Крім того, науково-правовий висновок, що викладений на бланку Торгово-промислової палати України, не є сертифікатом в розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР, пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішення Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року № 44 (5).
Схожа правова позиція щодо того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не є доказом, що підтверджує настання форс-мажорних обставин, висловлена й в постанові від 23 липня 2019 року у справі № 826/7997/17 Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та постанові від 16 березня 2021 року у справі № 910/18649/19 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходять з того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не є доказом, що може підтверджувати настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а підпадає під регулювання статей 112-113 КАС України, статей 108-109 ГПК України, статей 114-115 ЦПК України, в яких встановлено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила про необхідність відступу від висновків щодо того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України є висновком експерта у галузі права й, відповідно, не є доказом настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), оскільки з урахуванням правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19, від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 757/6109/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/47699/19, від 20 січня 2021 року у справі № 236/3742/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 639/3491/18, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили доводи відповідача про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, що підтверджено відповідним висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ЦПК України Велика Палата Верховного Суду уповноважена відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожими є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 липня 2019 року у справі № 826/7997/17, не будь-який висновок Торгово-промислової палати, в якому йдеться про форс-мажорні обставини, має юридичну силу сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин. Такий висновок, як документ, являє собою дослідження фахівця, в якому формуються висновки у вигляді точки зору, викладеної у письмовій формі, щодо відповідних обставин.
Таких висновків Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов у справі за позовом дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (ДФС) від 27 березня 2017 року № 0002061402 про застосування фінансових санкцій у вигляді нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності в розмірі 3 306 527,94 грн як протиправне.
Обґрунтовуючи адміністративний позов, позивач зазначав, що застосування до нього фінансових санкцій в розмірі 1 432 948,56 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, є неправомірним, оскільки невиконання вимог статей 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в межах зовнішньо-економічного контракту викликано форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), дія яких розпочалася з 30 червня 2016 та продовжувалася на момент проведення перевірки контролюючим органом, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2017 року № 703/21.0-10.3.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2021 року у справі № 910/18649/19, згідно з яким висновок Торгово-промислової палати України повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, оскільки фактично є висновком експерта у галузі права не є доказом та має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглядав позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" до Міністерства оборони України про внесення змін до державного контракту на постановку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням шляхом продовження строку поставки другої партії продукції. Позов обґрунтовувався тим, що у зв`язку зі збільшенням часу доставки комплектуючих виробів авіаційним транспортом із аеропорту Подгориця (Чорногорія) в аеропорт Гостомель (Україна) через безпідставну відмову у завантаженні виробів у аеропорту Подгориця (Чорногорія) комплектуючі було передано виконавцю лише 12 листопада 2019 року, що, з урахуванням тривалості виробничого циклу (177 днів), унеможливило виконання замовлення у визначений строк, зумовило настання істотної зміни обставин, яка унеможливлює виконання контракту на умовах, якими сторони керувалися під час його укладення, тому 13 грудня 2019 року Товариство запропонувало відповідачу внести зміни до контракту в частині продовження строку поставки другої партії продукції до 09 січня 2020 року, однак, на думку позивача, замовник безпідставно не прийняв вказаної пропозиції.
У межах розгляду господарської справи Верховний Суд досліджував наявність умов, передбачених пунктами 1-4 частини 2 статті 652 ЦК України, для внесення змін до договору в зв`язку з істотною зміною обставин. Зазначав, що суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на підтвердження здебільшого науково-практичним висновком Торгово-промислової палати України від 13 грудня 2019 року № 3202/21-10.4 наявності істотної зміни обставин (існування одночасно чотирьох умов), як підстави для внесення змін до контракту у частині строку поставки другої партії продукції, та відсутність спростування відповідачем викладених у цьому висновку тверджень, на порушення положень статей 269, 282 ГПК України не надав належної оцінки зазначеному висновку в контексті його окремого процесуально-правового регулювання нормою статті 109 цього Кодексу, відповідно до імперативних вимог якої висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Разом з тим, у справі, яка переглядається, на відміну від справ, щодо відступу від висновків судових рішень у яких порушується питання, виник трудовий спір між звільненим працівником та АТ "Укрзалізниця" щодо належного розрахунку при звільненні. Висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 1 26/2/21-10.2 у цій справі оцінювався в контексті дослідження можливості АТ "Укрзалізниця" виконати обов`язки, передбачені законодавством України про працю при вивільнені працівників, у зв`язку з впливом дії форс-мажорних обставин.
Таким чином, у справах № 826/7997/17, № 910/18649/19 порівняно із справою, яка переглядається у касаційному порядку, елементи позовів є відмінними за предметом, підставами заявлення вимог та встановленими фактичними обставинами, тобто спірні правовідносини у цих справах не є подібними.
Крім того, системний аналіз постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, постанов Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19, від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 757/6109/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/47699/19, від 20 січня 2021 року у справі № 236/3742/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 639/3491/18, дає підстави дійти висновку щодо єдності правозастосовної практики при вирішенні аналогічних трудових спорів між звільненим працівником та АТ "Укрзалізниця" щодо належного розрахунку при звільненні та врахування судами науково-правового висновку Торгово-промислової палати України як доказу на підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), за наявності яких відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості із заробітної и компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.
Згідно з частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду повертає справу на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду