Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 540/1094/18
провадження № 61-5991св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: Машівська районна державна адміністрація Полтавської області, ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Машівська державна нотаріальна контора,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Фермерське господарство "Анаско",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Анаско" на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 квітня 2019 року у складі судді Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2018 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, надалі уточненим, у якому просили визнати незаконним розпорядження голови Машівської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Машівська РДА) від 06 січня 2005 року за № 6 "Про передачу у власність земельних ділянок громадянам Павлівської сільської ради у розмірі земельної частки (паю)" у частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 6,58 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на дільниці приватизації колишнього колективного сільськогосподарського підприємства"Павлівка" (далі - КСП "Павлівка"), визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №142215, площею 6,580 га, що розташована на території Павлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, виданий 18 травня 2005 року ОСОБА_4 на підставі розпорядження голови Машівської РДА від 06 січня 2005 року № 6, який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010555800012, та скасувати його державну реєстрацію.
На обґрунтування позову посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина. Вони, а також їхня мати ОСОБА_4, є спадкоємцями майна померлого за законом. До складу спадщини увійшло право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП "Павлівка", площею 6,45 в умовних кадастрових гектарах. Пізніше у сертифікат були внесені зміни, а саме, зазначено, що право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 . Проте ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку лише на своє ім`я, внаслідок чого вони незаконно позбавлені спадкового майна.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 25 квітня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Машівської РДА від 06 січня 2005 року за № 6 "Про передачу у власність земельних ділянок громадянам Павлівської сільської ради у розмірі земельної частки (паю)" у частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 6,58 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на дільниці приватизації колишнього КСП "Павлівка". Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 142215, площею 6,58 га, що розташована на території Павлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, виданий 18 травня 2005 року ОСОБА_4 на підставі розпорядження голови Машівської РДА від 06 січня 2005 року № 6, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010555800012, та скасовано його державну реєстрацію. У задоволенні позову до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що передача земельної ділянки ОСОБА_4 відбулася з порушенням встановленого Земельним кодексом України порядку, оскільки земельна ділянка згідно зі свідоцтвом про право на спадщину належить також позивачам, які на час прийняття головою Машівської РДА оспорюваного розпорядження були неповнолітніми, тому оскаржуване розпорядження не відповідає вимогам закону та порушує права позивачів на земельну ділянку, у зв`язку з чим оспорюване розпорядження Машівської РДА та реєстрація права власності підлягають скасуванню, а державний акт - визнанню недійсним. Крім того, ОСОБА_4 позов визнала, а суд першої інстанції не встановив, що визнання позову суперечить закону та порушує права, свободи чи інтереси інших осіб
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Фермерське господарство "Анаско" (далі - ФГ "Анаско") як особа, яка не брала участі у справі, звернулося до суду з апеляційною скаргою на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 квітня 2019 року.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачі у справі як спадкоємці першої черги після смерті батька ОСОБА_5 мали право на частку у праві власності на земельну ділянку, яке входило до обсягу спадкового майна, були його позбавлені, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий лише на ім`я їхньої матері та дружини померлого - ОСОБА_4, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2020 року ФГ "Анаско" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що позов підписаний лише ОСОБА_3, яка не є адвокатом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цей позов не підписували та не сплачували судовий збір за подання позову. Крім того, вони не підписували змін та доповнень до позовних вимог та не брали участі у справі, не подавали заяв про розгляд справи за їх відсутності, тому суд першої інстанції мав застосувати наслідки повторної неявки цих позивачів. ФГ "Анаско" є орендарем спірної земельної ділянки, яка є предметом договору оренди на підставі оспорюваного державного акта на право приватної власності на землю, проте суд першої інстанції не залучив його до участі у справі. Суд першої інстанції не врахував, що визнання позову відповідачкою суперечить закону та порушує права ФГ "Анаско" як орендаря спірної земельної ділянки, оскільки визнання недійсним державного акта на право власності на землю призведе до припинення орендних відносин із відповідачкою. Суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували оригіналу державного акта, оскільки в матеріалах справи наявна лише його ксерокопія. Суди попередніх інстанцій не визначили, що було об`єктом спадкування та за якими нормами відбулося оформлення спадщини, який документ був підставою для видачі державного акта - свідоцтво про право на спадщину чи розпорядження голови Машівської РДА.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Анаско" у цій справі на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 22 вересня 2003 року (а. с. 8).
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 є дітьми померлого (а. с. 9-11, 13).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на спадкове майно, до якого входило, зокрема, право на земельну ділянку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП "Павлівка", площею 6,45 га в умовних кадастрових гектарах.
Відповідно до дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2003 року, виданого державним нотаріусом Машівської державної нотаріальної контори Асановою Р. Ш., спадкоємцями після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є: його дружина ОСОБА_4 та неповнолітні діти: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 - у рівних частках на спадкове майно, що складається з права на земельну ділянку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП "Павлівка", площею 6,45 га в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належить спадкодавцю на підставі права, посвідченого сертифікатом, серія ПЛ № 0286060, виданим Машівською РДА 20 грудня 1997 року, зареєстрованим 11 лютого 1998 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 60 (а. с. 6).
Розпорядженням голови Машівської РДА від 06 січня 2005 року № 6 "Про передачу у власність земельних ділянок громадянам Павлівської сільської ради у розмірі земельної ділянки (паю)" передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 39,48 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з розробленим Планом організації на території земельних ділянок на ділянці приватизації колишнього КСП "Павлівка": ОСОБА_4 - 6,58 га, та іншим п`яти громадянам - по 6,58 га (а. с. 78).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ПЛ № 142215, від 18 травня 2005 року ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки площею 6,580 га у межах згідно з планом, що розташована у с. Павлівка Машівського району Полтавської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 7).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13 грудня 2017 року № НВ-5306774582017, зазначена земельна ділянка, кадастровий номер 5323085000:00:004:0013, належить ОСОБА_4 на праві приватної власності (а. с. 15, 16).
Відповідно до статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, зазначена норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судовим рішенням вирішено питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси, обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції, ФГ "Анаско" зазначало, що суд першої інстанції вирішив питання про його права, свободи, інтереси та обов`язки, оскільки заявник є орендарем спірної земельної ділянки, а визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на спірну земельну ділянку може призвести до припинення договору оренди, укладеним між ФГ "Анаско" та ОСОБА_4 .
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Якщо ж буде з`ясовано, що права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи судом вирішувалися, апеляційний суд повинен переглянути оскаржуване судове рішення в апеляційному порядку по суті.
Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Зі змісту касаційної скарги ФГ "Анаско" випливає, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 8 частини першої, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Так, відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 квітня 2019 року за апеляційною скаргою ФГ "Анаско", апеляційний суд не встановив, чи порушує оскаржуване рішення суду першої інстанції права, свободи та інтереси ФГ "Анаско", оскільки від цього залежить подальше вирішення справи. Зокрема, у разі встановлення, що оскаржуване рішення впливає на права та інтереси заявника, апеляційний суд має застосувати положення пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, а в разі з`ясування, що оскаржуване судове рішення не порушує права та інтереси заявника, - пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України .
З урахуванням наведеного оскаржувана постанова не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
Щодо доводів касаційної скарги про недослідження апеляційним судом доказів, то вони за наявності інших підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції є передчасними, оскільки стосуються вирішення спору по суті.