Постанова суду № 369/10246/18 від 22.07.2021 про стягнення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петропавлівська Борщагівка у сумі 1 853...

Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 369/10246/18

провадження № 61-2047св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі судді Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада

Києво-Святошинського району Київської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петропавлівська Борщагівка у сумі 1 853 295, 49 грн (з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, штрафних санкцій) та судового збору у розмірі 27 799, 43 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року позовні вимоги Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача грошові кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петропавлівська Борщагівка у розмірі 1 853 295, 49 грн з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, штрафних санкцій; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 27 799, 43 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк протягом п`яти днів з дня вручення копії ухвали на виконання її вимог, а саме сплати судового збору у зазначеному розмірі на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду та надання оригіналу платіжного документу для приєднання до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Враховуючи, що відповідач не цікавиться провадженням у його справі, станом на 01 червня 2020 року не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року, апеляційну скаргу необхідно вважати неподаною та повернути особі, яка її подала.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року скасовано, а справу передано до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що у суду були відсутні докази правомірності вкладення у абонентську скриньку заявника рекомендованого поштового відправлення, апеляційний суд не мав належних доказів про вручення ОСОБА_1 копії ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року постановлено вважати неподаною та повернуто скаржнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки у встановлений судом строк недоліки скаржником не були усунуті, то відповідно до вимог частини другої статті 297 ЦПК України апеляційна вважається неподаною і підлягає поверненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до Київського апеляційного суду, а також зупинити виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, витребувано справу з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року,надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про постановлення апеляційним судом ухвали 23 грудня 2020 року про залишення його апеляційної скарги без руху.

Скаржник зазначив, що повідомлення його представника - адвоката Чеховської Д. Р. про постановлення апеляційним судом ухвали від 23 грудня 2020 року засобами електронного зв`язку не можна вважати належним, оскільки апеляційним судом не було направлено копію ухвали від 23 грудня 2020 року на адресу, яка була зазначена ним в апеляційній скарзі, а саме: АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 звернув увагу на те, що в апеляційній скарзі у графі "Електронна адреса" відповідача вказано про її відсутність, а матеріали справи не містять доказів надсилання скаржнику ОСОБА_1 ухвали Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З посиланням на практику Європейського суду з прав людини, постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) та постанови Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 530/1820/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі 369/5101/19 та від 01 квітня 2020 року у справі № 756/15280/17 ОСОБА_1 вказав на те, що неповідомлення його про ухвалу Київського апеляційного від 23 грудня 2020 року порушило його право на доступ до правосуддя.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції посилався на те, що 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, у зв`язку з чим останнім днем для виконання вимог ухвали суду є 05 травня 2020 року. Враховуючи, що відповідач не цікавиться провадженням у його справі, станом на 01 червня 2020 року не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року, апеляційний суд вважав апеляційну скаргу неподаною та повернув особі, яка її подала.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня скасовано, а справу передано до апеляційного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року залишено без руху, запропоновано скаржнику сплатити судовий збір або надати підтверджуючі документи про звільнення його від сплати судового збору протягом 10 днів з дня отримання ухвали суду.

Вказану ухвалу 28 грудня 2020 року направлено на електронну пошту представника ОСОБА_1 адвоката Чеховської Д. Р. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, конституційна засада забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Усталеною практикою ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

За частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 ЦПК України, застосовуються положення статті 185 ЦПК України.

Пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із статтею 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху із зазначенням недоліків позовної заяви, способом і строком їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За частиною третьою статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), повернення апеляційної скарги можливо лише у тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, викладених в ухвалі.

Частинами першою та другою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

У цивільному судочинстві адвокат як представник не наділений самостійними процесуальними правами та не є стороною у справі, а лише здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

За змістом частини третьої статті 2 ЦПК України не допускається зловживання процесуальними правами.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Тобто на учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Наведеною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо подання доказів.

Виходячи з релевантної практики ЄСПЛ, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).

ОСОБА_1, оскаржуючи в касаційному порядку ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року про визнання його апеляційної скарги на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року неподаною та повернення її скаржнику, вказував на те, що підставою для подання касаційної скарги стало не надсилання йому судом ухвали Київського апеляційного суду від 21 квітня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху, згідно з якою йому надавалася можливість усунути недоліки скарги, сплативши судовий збір у визначеному розмірі на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду, або надавши відповідні докази того, що він є особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону.

Таким чином, ОСОБА_1, оскаржуючи ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, знав про необхідність дотримання приписів процесуального закону щодо форми і змісту апеляційної скарги (пункт 3 частини четвертої, частини п`ята статті 356 ЦПК України) в частині сплати судового збору за подання апеляційної скарги або надання суду доказів щодо звільнення від сплати судового збору, але ніяких дій щодо цього не вчинив.

Однак, ОСОБА_1 у порушення положень частини третьої статті 2 та частини першої статті 44 ЦПК України наданими йому процесуальними правами добросовісно не скористався, формально поставився до виконання свого процесуального обов`язку щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги (надання суду відповідних доказів про звільнення від сплати судового збору), що стало наслідком постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення скаржнику від 26 січня 2021 року.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, наявне повідомлення Київського апеляційного суду від 28 грудня про надсилання ухвали Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року на електронну адресу представника ОСОБА_1 адвоката Чеховської Д. Р. для нього та для його представника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а. с. 216, 218).

Адвокат Чеховська Д. Р. є представником ОСОБА_1 відповідно до довіреності, виданої ОСОБА_1 18 жовтня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Швидкою І. М.

За змістом довіреності адвокат Чеховська Д. Р. у порядку представництва Красновського Є. Ю. має право отримувати від судів та надавати судам документи. Виконувати судові доручення, позовні заяви, клопотання, заяви та інші процесуальні документи, необхідні для ведення справ у судах. Строк дії довіреності не зазначено (а. с. 40).

За частиною першою статті 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності, якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Матеріали справи не містять доказів припинення вказаної довіреності. Крім того, повноваження адвоката Чеховської Д. Р., як представника ОСОБА_1, підтверджені ордером серія КС № 501173 від 16 червня 2020 року (а. с. 167, 187).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України адвокат Чеховська Д. Р. обліковується у Раді адвокатів Київської області та має офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За таких обставин відсутність у ОСОБА_1 адреси електронної пошти, про що він неодноразово зазначав, не є перешкодою для надсилання засобами електронного зв`язку судової кореспонденції, зокрема й ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, на офіційну електронну адресу його представника - адвоката Чеховської Д. Р., що свідчить про належність повідомлення сторони відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що сам факт отримання копії ухвали Київського апеляційного суду від 23 грудня на зазначену представником ОСОБА_1 - адвокатом Чеховською Д. Р. електронну адресу cheh1801@gmail.com ні скаржником, ні його представником не спростовано.

Щодо не направлення Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року на вказану ОСОБА_1 в апеляційній скарзі адресу, а саме: АДРЕСА_1, то колегія суддів зазначає таке.

В апеляційній скарзі на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року, поданій 21 лютого 2020 року, відповідачем вказана його адреса: АДРЕСА_2 . (а. с. 141). Будь-які заяви щодо не використання вказаної поштової адреси ОСОБА_1 чи її зміни до суду апеляційної інстанції не надходили.

Відповідно до вимог частини сьомої статті 272 ЦПК України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.

За змістом частини шостої статті 272 ЦПК України якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням того, що представнику ОСОБА_1 - адвокату Чеховській Д. Р. на її офіційну електронну адресу, зазначену в Єдиному реєстрі адвокатів України, 28 грудня 2020 року о 10 годині 29 хвилин було надіслано копію ухвали Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху і про це є відомості у справі (а. с. 218), доводи касаційної скарги про неналежне надсилання відповідачу копії прийнятого судового рішення та про обмеження апеляційним судом доступу до правосуддя не заслуговують на увагу, а тому колегія суддів їх відхиляє.

Крім того, зважаючи на надсилання ухвали Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року на адресу електронної пошти представника ОСОБА_1 - адвоката Чеховської Д. Р. (cheh1801@gmail.com), ні скаржником, ні його представником не підтверджено факт не отримання вказаної кореспонденції, а тому не враховано вимоги процесуального закону у розумінні пункту 2 частини другої статті 356 ЦПК України. Схожий за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 530/83/19 (№ провадження 61-22565св19).

Колегія суддів також вказує на те, у своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (наприклад, Трух проти України (заява № 50966/99) від 04 березня 2003 року).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За частинами першою і другою статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвала Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року була розміщена 28 грудня 2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів суд зазначає, що ОСОБА_1 мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 357 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами процесуального права, які судом дотримано при постановленні ухвали.

Щодо доводів касаційної скарги про не застосування апеляційним судом релевантної, на думку скаржника, практики Верховного Суду, то колегія суддів зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) стверджувалося, що кореспонденція, надіслана поштовим зв`язком, повернулася до апеляційного суду з відміткою про повернення у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Наведене свідчить про те, що апеляційний суд не мав доказів про вручення судового рішення, направленого судом апеляційної інстанції супровідним листом.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважала, що в апеляційного суду відсутні підстави для визнання апеляційних скарг неподаними, оскільки такі підстави мають місце у випадку невиконання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог ухвали суду про усунення недоліків, а не внаслідок спливу строку, наданого судом на їх усунення, незалежно від обізнаності особи з наявністю таких недоліків.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 530/1820/16-ц (провадження № 61-18189св19) касаційна скарга мотивована тим, що повернення поштового відправлення, у якому міститься судове рішення, з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного вручення судового рішення. Верховний Суд вказав на те, що апеляційним судом не було враховано, що неотримання заявником копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху виключає можливість усунення особою зазначених у ній недоліків скарги в установлений судом строк.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі 369/5101/19 (провадження № 61-1301св20) вказано на те, що апеляційний суд не врахував, що неотримання заявником копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху виключає можливість усунення особою зазначених у ній недоліків скарги в установлений законом строк. Водночас у цій справі було з`ясовано, що особа, апеляційна скарга якої тривалий час не розглядається, дізнавшись, що скарга залишена без руху і не знаючи її змісту для виконання, звернулася до апеляційного суду із заявою про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, у задоволенні якої апеляційним судом їй було передчасно відмовлено.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 756/15280/17 (провадження № 61-12175св19) вказано на те, що ухвалу суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху та ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження скаржник отримав після закінчення строку, наданого судом для усунення недоліків, проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та, не дочекавшись відомостей про вручення йому ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, чим позбавив особу права на апеляційне оскарження судового рішення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не бере до уваги наведені в касаційній скарзі приклади практики Верховного Суду, оскільки обставини та предмет спору у цих справах не є подібними щодо справи, яка є предметом касаційного перегляду.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦПК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування, тлумачення чи порушення норм процесуального права.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, оскаржене судове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

................

Перейти до повного тексту