Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 523/2530/20
провадження № 61-3982св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", про стягнення пені та трьох відсотків річних за невиплату депозитного вкладу, за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - уповноважена особа Фонду) на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський"), у якому просив стягнути з відповідача на свою користь пеню за кожен день невиконання рішення суду у сумі 1 758 337 грн 09 коп. та 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у сумі 4 817 грн 36 коп.
Позов обґрунтований тим, що 15 квітня 2016 року між ПАТ "Банк Михайлівський" (банк) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір банківського рахунку, відповідно до умов якого 19 травня 2016 року позивач вніс грошові кошти у сумі 160 578 грн 73 коп.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш та рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 липня 2016 року № 1213 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та призначено уповноважену особу Фонду Ірклієнко Ю. П.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року у справі № 826/8232/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми, яка підлягає відшкодуванню у розмірі 160 578 грн 73 коп.
Позивач зазначав, що Фонд не виконує це судове рішення, а тому він вважає, що останній повинен сплатити на його користь пеню за кожен день невиконання рішення суду та 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17 березня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у вказаній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу про право на звернення з вказаним позовом у порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір у цій справі пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосуванням відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 17 березня 2020 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлені у цій справі вимоги ОСОБА_1 за своїм змістом, а також суб`єктним складом стосуються приватноправових відносин, а тому згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16, відповідно до якої позови до Фонду про відшкодування шкоди підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначає, що, на його думку, спірні правовідносини у цій справі мають розглядатися судами за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного, як вказав у своїй постанові суд апеляційної інстанції.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом із тим згідно із частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Водночас визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частинами першою та другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) дійшла висновку про те, що правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), а тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави Україна в особі Фонду.
Вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання (за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами) звернені до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Обʼєднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позову ОСОБА_1 про стягнення з Фонду 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання та пені стосуються безпосередньо правомірності дій Фонду, повʼязаних із виплатою гарантованого державою відшкодування у межах 200 тис. грн, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18), від 09 вересня 2020 року у справі № 761/26819/19 (провадження № 61-4093св20).
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував та дійшов помилкового висновку про можливість розгляду вимог позивача за правилами цивільного судочинства. При цьому суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану постанову, не прийняв до уваги вищезазначені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки постанова апеляційного суду не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства щодо законності й обґрунтованості, то відповідно до статті 413 ЦПК України є підстави для її скасування із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду