ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2021 року
м. Київ
справа № 815/3110/16
адміністративне провадження № К/9901/40618/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №815/3110/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2016 (суддя Тарасишина О.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 (головуючий суддя Коваль М.П., судді: Домусчі С.Д., Кравець О.О.),
ВСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області правонаступник ДПІ у Суворовському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2016 №№0006161304, 0006141304, 0006151304, 0006171304, 0006131304.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2016, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у справі №815/3110/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №815/3110/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2021 справу прийнято до провадження, здійснено заміну відповідача його правонаступником, касаційний розгляд призначено у попередньому судовому засіданні на 20.07.2021.
В обґрунтування наявності підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій у касаційній скарзі (з урахуванням уточненої касаційної скарги) відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Норм права, які на думку відповідача, судами порушено, податковий орган не вказує. У касаційній скарзі податковим органом відтворено акт перевірки, доводи відповідача дублюють висновки акта перевірки, що слугували підставою для прийняття спірних рішень. Податковий орган просить скасувати постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до плану-графіка на 2 квартал 2016 року проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.
За наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 встановлені: порушення пункту 177.10 статті 177 Податкового Кодексу України та вимоги пункту 6.5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом від 16.09.2013 N481; заниження суми податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в порушення вимог пунктів 177.1, 177.2, 177.4, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, заниження сум єдиного внеску нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, чим порушено пункт 2 статті 6, пункт 2 статті 7, статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", підлягає донарахуванню 53549,03грн. єдиного внеску; заниження військового збору з сум доходу отриманих у 2015 році від здійснення підприємницької діяльності у сумі 6 986,00грн. та непроведення розрахункових операцій у 2014 році у розмірі 794020,83грн через реєстратори розрахункових операцій в порушення вимог пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", також здійснено реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку на суму 794020.83грн. в порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
За результатами перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки від 01.06.2016 №1771/15-54-13-04/ НОМЕР_1 (том 1 а.с. 17-45).
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:
від 17.06.2016 №0006161304, яким застосовано суму штрафних фінансових санкцій у розмірі 1588041,66грн. ;
від 17.06.2016 №0006141304, яким збільшено суму грошового зобов`язання всього на 164921,46грн.;
від 17.06.2016 №0006151304, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1грн.;
від 17.06.2016 №0006171304, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військових збір на загальну суму 8732,50грн,;
рішення від 17.06.2016 №0006131304, яким застосовані штрафні фінансові санкції в розмірі 5354,90грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням про застосування штрафних санкцій відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
У справі, що розглядається податковим органом встановлено заниження позивачем суми податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.
Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. В силу положень пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).
Витрати у розумінні ПК України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу.
Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з пунктом 177.5 статті 177 ПК України остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податкові декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження їх сплати.
Судами встановлено та відповідачем не заперечувалось, що з 01.01.2014 по 31.12.2015 ФОП ОСОБА_1 здійснювала свою діяльність на загальній системі оподаткування відповідно до вимог статті 177 ПК України.
Відповідно до Декларацій про майновий стан і доходи від 06.02.2016 №9080099554 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 задекларувала витрати на загальну суму 2694511,17грн., у тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані у діяльності - 2018169,74грн. (без ПДВ), інші витрати 150502,50грн.(без ПДВ) та витрати на оплату праці - 525838,93грн. (без ПДВ).
Відповідно до Декларацій про майновий стан і доходи від 06.02.2015 №9275186017 за період з 01.01.2015 по 31..12.2015 задекларувала витрати на загальну суму 3597704,14грн. (без ПДВ), у тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані у діяльності - 2650731,11грн. (без ПДВ), інші витрати 280371,95грн.(без ПДВ) та витрати на оплату праці - 666601,08грн. (без ПДВ).
ФОП ОСОБА_1 здійснює наступні види діяльності: код КВЕД 56.29 постачання інших готових страв, код КВЕД 56.21 постачання готових страв для подій, код КВЕД 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, код КВЕД 96.09 надання інших індивідуальних послуг.
Як з`ясовано судами, кошти сплачені позивачем в оплату продуктів харчування є пов`язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договорами на закупівлю товару (продуктів харчування), договори про надання послуг щодо забезпечення харчування, договори по організації приготування та роздачі продуктів харчування, договори з надання послуг по організації святкових столів, відповідні специфікації та акти прийому -передачі послуг, акти виконаних робіт, відповідні накладні, податкові накладні, виписки по рахунках тощо (том 1 а.с. 105-248, том 2 а.с. 1-248, том 3 а.с. 1-155).
У свою чергу, фактів порушення ФОП ОСОБА_1 обмежень, встановлених статтею 177 ПК України, податковим органом не наведено, ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи. Таким чином, правомірним буде висновок, що в порушення вимог пункту 177.10 статті 177 ПК України, яким передбачено, що фізичні особи-підприємці зобов`язані вести не тільки Книгу обліку доходів і витрат, а й мати підтверджуючі документи щодо походження товару, податковим органом не були взяті до уваги всі первинні документи, що надавались на перевірку, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій по правочинам та відображення їх в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а відтак, висновки податкового органу про неправомірне формування валових витрат є безпідставним та не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, позивач правомірно сформував валові витрати по взаємовідносинах зі своїми контрагентами, а тому підстав для нарахування податку з доходу фізичних осіб у відповідача не було.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом частини першої статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Враховуючи, що податковими органами неправомірно встановлено збільшення чистого доходу у 2014-2015 роках у зв`язку з відсутністю порушень пунктів 177.1, 177.2, 177.4, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України, підстави для нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування і накладення відповідних штрафних санкцій та підстав нарахування суми заниження військового збору та відповідних штрафних санкцій у податкового органу відсутні.
Крім того, у цій справі податковий орган вказував про порушення позивачем вимоги пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", яким, на думку відповідача, встановлено реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку на суму 794020,83грн. Зазначений висновок зроблений виходячи з пояснень ФОП ОСОБА_1 щодо неможливості проведення інвентаризаційних товарних залишків станом на 01.01.2014, 01.01.2015, 01.01.2016 та стало підставою вважати відсутніми у ФОП ОСОБА_1 залишків товарів, відтак, податковий орган дійшов висновку про перевищення валових витрат у 2014 році та збільшення валового доходу у 2014 році.
Пункт 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зобов`язує суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Статтею 6 зазначеного Закону, у вказаній редакції, було передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб`єктів малого підприємництва. Обов`язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.
Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що обов`язок ведення обліку товарних запасів не міг бути покладений на фізичних осіб-підприємців, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування.
Натомість, фізичні особи-підприємці, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зобов`язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.
Положення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" чітко не визначають самого порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, лише вказує на обов`язок суб`єктів підприємницької діяльності на ведення такого обліку.
До документів, що є підставою для оприбуткування товару, як правило, належать накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запасів до облікових бухгалтерських реєстрів.
Разом з тим, порядок обліку товарних запасів на законодавчому рівні встановлено виключно для юридичних осіб, оскільки відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством.
Фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності ведуть Книгу обліку доходів і витрат, форма якої затверджена Наказом Міндоходів і зборів від 16.09.2013 №481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення".
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем ведеться Книга обліку доходів і витрат, а також у позивача наявні накладні, чеки на придбаний товар, які надано позивачем під час перевірки, що підтверджується самим актом перевірки.
За таких обставин, встановлено забезпечення позивачем обліку товарних запасів та, як наслідок, відсутність підстав для прийняття оскаржуваних рішень.
Суд апеляційної інстанції констатував, що оскаржувані рішення відповідача фактично ґрунтуються за припущенням, суперечать встановленому порядку оподаткування доходів встановлених для ФОП статтею 177 ПК України, а тому правомірно скасовані судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, дійшли правомірного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій є безпідставними, доводи податкового органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують. Фактично аргументи, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено правильні висновки щодо їх необґрунтованості. Оцінка доказів судами попередніх інстанцій, на підставі якої суди встановили обставини у цій справі, відповідає правилам оцінки доказів, визначених статтею 90 КАС України, зокрема правилу оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
Крім того, обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як визначено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 343, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -