ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2021 року
м. Київ
справа № 810/2881/16
адміністративне провадження № К/9901/41464/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №810/2881/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Обухівського відділення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2016 (суддя Щавінський В.Р.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (головуючий суддя Мельничук В.П., Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.),
ВСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обухівського відділення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з вимогами: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0007461702 від 17.08.2016, №0007481702 від 17.08.2016; визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0007501702 від 17.08.2016; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0007491702 від 17.08.2016.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2017 відкрито касаційне провадження у справі №810/2881/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №810/2881/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2021 справу прийнято до провадження та призначено касаційний розгляд у порядку письмового провадження на 20.07.2021.
Як слідує з касаційної скарги податкового органу, в обґрунтування наявності підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права в частині задоволення адміністративного позову, вказує, що судами ухвалено рішення без повного з`ясування всіх обставин справи, не у повній мірі досліджено наявні в матеріалах справи докази, не прийнято до уваги доводи представника відповідача. У касаційній скарзі податковий орган відтворює акт перевірки, доводи відповідача дублюють висновки акта перевірки, що слугували підставою для прийняття спірних рішень. Податковий орган просить скасувати постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, де вказує, що обґрунтування касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та виходять за межі перегляду касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, військового збору та дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.
За результатами перевірки складено акт перевірки, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем:
пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим донараховано податок на доходи фізичних осіб за підсумками річного декларування в загальній сумі 294514,56грн.;
пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині неведення Книги обліку доходів та витрат;
статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування самозайнятої особи з доходу отриманого від здійснення господарської діяльності за 2013-2015 роки на загальну суму 120002,74грн.;
підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 162, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 та пункту 16.1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого сформовано податкові зобов`язання з військового збору за 2015 рік на загальну суму 20766,21грн.
На підставі висновків Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0007461702 та № 0007481702, якими позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 25957,76грн., у тому числі: за основним платежем (податок з доходів фізичних осіб) 20766,21грн. та за штрафними санкціями 5191,55грн. та суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 368653,20грн., у тому числі: за основним платежем (податок з доходів фізичних осіб) 294514,56грн., за штрафними санкціями - 74138,64грн.
Також податковим органом сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0007501702 від 17.08.2016 в сумі 120002,74грн. та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0007491702 від 17.08.2016 на суму 60001,38грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою та рішенням про застосування штрафних санкцій відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що висновок відповідача про заниження валового доходу та про завищення валових витрат є необґрунтованим, оскільки з Акту перевірки неможливо встановити, яким чином податковий орган вирахував суми розбіжностей та на підставі яких даних зроблені розрахунки, оскільки такі розрахунки в Акті відсутні, як і посилання на конкретні документи, при дослідженні яких податковий орган дійшов вищевказаних висновків.
Разом з тим, позивачем до початку проведення перевірки були надані документи бухгалтерського та податкового обліку, якими підтверджені валові витрати, позивачем також надані в повному обсязі належним чином оформленні первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій та відображення їх в податковому та бухгалтерському обліку позивача в перевіряємому періоді, позивачем включені до податкового кредиту суми податку, що підтверджені: видатковим накладними, податковими накладними, банківськими виписками, реєстром податкових накладних. Крім того, позивачем здійснено розрахунок доходу у відповідності до положень статті 177 Податкового кодексу України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).
Витрати у розумінні ПК України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до підпункту 177.5.3 пункту 175.5 статті 177 Податкового кодексу України остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податкові декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження їх сплати.
З оскаржуваних судових рішень слідує, що судами попередніх інстанцій встановлено наявність в матеріалах справи у повному обсязі належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій та відображення їх в податковому та бухгалтерському обліку позивача в перевіряємому періоді.
Крім того, позивачем здійснено розрахунок доходу у відповідності до положень статей 167, 177 ПК України, а відповідачем не наведено будь-яких інших доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами та спростовували дані розрахунку доходу позивача.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, правомірним є висновок, що в порушення вимог пункту 177.10 статті 177 ПК України, яким передбачено, що фізичні особи-підприємці зобов`язані вести не тільки Книгу обліку доходів і витрат, а й мати підтверджуючі документи щодо походження товару, податковим органом не були взяті до уваги всі первинні документи, що надавались на перевірку, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій по правочинам та відображення їх в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а відтак, спірні податкові повідомлення рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
У справі, що розглядається, податковий орган за наслідками перевірки вважав, що позивачем порушено вимоги статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування самозайнятої особи з доходу отриманого від здійснення господарської діяльності за 2013-2015 роки на загальну суму 120002,74грн.;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом частини першої статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Отже, оскільки судами встановлено, що висновки податкового органу про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, і, відповідно, про заниження оподатковуваного доходу за спірний період є безпідставними, суди попередніх інстанцій дійшли констатували, що також безпідставними є висновок про заниження позивачем внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у зв`язку з чим також протиправним є застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів єдиного внеску.
Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, дійшли правомірного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є безпідставними, доводи податкового органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують. Фактично аргументи, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено правильні висновки щодо їх необґрунтованості. Оцінка доказів судами попередніх інстанцій, на підставі якої суди встановили обставини у цій справі, відповідає правилам оцінки доказів, визначених статтею 90 КАС України, зокрема правилу оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
Крім того, обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як визначено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 у справі №810/2881/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
------------------