ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2021 року
м. Київ
справа №804/120/16
адміністративне провадження №К/9901/40684/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №804/120/16 за позовом Приватного підприємства "Нафтатранссервіс" до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Приватного підприємства "Нафтатранссервіс" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 (головуючий суддя Гімон М.М., судді: Чумак С. Ю., Юрко І.В.),
ВСТАНОВИВ:
ПП "Нафтатранссервіс" звернулося до суду з позовом до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000992201 від 07.07.2015, №0001882201 від 13.10.2015.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2016 позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2016 скасовано, адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.02.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у справі №804/120/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №804/120/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2021 матеріали справи прийнято до провадження та призначено касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні на 20.07.2021.
В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального, процесуального права та неправильної правової оцінки обставин у справі. Як вказує позивач, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що Підприємством порушень податкового законодавства не вчинено, висновки в акті перевірки про непідтвердження факту здійснення господарських операцій безпідставні, оскільки умови договору виконані сторонами, оплату вартості проведено, господарські зобов`язання виконані належним чином. Крім того, позивач посилається на те, що на ПП "Нафтатранссервіс" не може бути покладено обов`язок контролювати господарську діяльність контрагентів. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача на підставі наказу №75 від 09.04.2015 проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "Нафтатранссервіс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.
За результатами перевірки складено акт №512/04-81-22-01/30442560 від 11.06.2015 (далі Акт перевірки), згідно якого встановлено порушення позивачем:
підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.1 статті 135, пункту 137.10 статті 137; пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України; пункту 1 статті 1, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого підприємством занижено податкові зобов`язання по податку на прибуток на загальну суму 1ʼ 864ʼ 998,00 грн.;
пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України; пункту 1 статті 1, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку в результаті чого підприємством занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму його заниження в 780597,00грн.
На підставі Акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:
№0000992201 від 07.07.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1ʼ 170ʼ 895,50грн., у тому числі за основним платежем - 780597,00грн. та 390298,50грн. - за штрафними санкціями;
№0001002201 від 07.07.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2797497,00грн., у тому числі за основним платежем - 1864998,00грн. та 932499,00грн. - за штрафними санкціями.
За результатом розгляду скарги позивача рішенням ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 01.10.2015 "Про результати розгляду первинної скарги" скасовано податкове повідомлення-рішення №0001002201 від 07.07.2015 в частині 573,00грн. (основний платіж - 382грн., штрафні санкції - 191,00грн.), у решті скарга визнана необґрунтованою.
На підставі даного рішення винесено податкове повідомлення-рішення №0001882201 від 13.10.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2ʼ 796ʼ 924,00грн., у тому числі за основним платежем - 1ʼ 864ʼ 616,00грн. та 932308,00грн. - за штрафними санкціями.
Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, Підприємство звернулося з позовом до суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при проведенні перевірки протиправно встановлено нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020", ТОВ "Торговий дім Ветек", ТОВ "Торговий дім "Енергія", ТОВ "Інвестнафтосервіс", ПП "Оріон"; контролюючим органом в акті перевірки використано необґрунтовані дані, а також суб`єктивні припущення, які не мають підтверджуючих доказів та належного обґрунтування.
Відповідач проти позову заперечив, вказав, що формування підприємством показників податкової звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість відбулось на підставі недостовірних первинних документів, які не підтверджують факт придбання товарів та реальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинам ПП "Нафтатранссервіс" з контрагентами. За таких обставин вказує на правомірність рішень податкового органу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суд посилався на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених сторонами.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та задовольнив позов частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення:
№0000992201 від 07.07.2015, в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 518799,00грн., у тому числі 345866,00грн. - за основним платежем та 172933,00грн. - за штрафними санкціями,
№0001882201 від 13.10.2015 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1437664,80грн., у тому числі 958443,20грн. - за основним платежем та 479221,60грн. - за штрафними санкціями.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Колегія суддів вважала необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем з ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" та їх належного документального підтвердження первинними документами, що видані ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020", які стали підставою для формування ПП "Нафтатранссервіс" податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, а тому не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрат є безпідставними.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій проаналізувавши документи у їх сукупності, оцінивши зафіксовані в них обставини і зміст відображених в них господарських операцій, дійшли висновку, що відповідачем не доведено безтоварність чи нереальність вказаних господарських операції між позивачем та ТОВ "Торговий дім Ветек", ТОВ "Торговий дім "Енергія", ТОВ "Інвестнафтосервіс", ПП "Оріон" та відсутність у позивача права формувати податковий кредит та валові витрати; на час здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстрованими в установленому законом порядку, відповідали ознакам і поняттю юридичних осіб та виступали правоздатним учасниками господарського обороту.
Крім іншого, судами встановлено, що 23.01.2013 між позивачем та ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" укладено договір поставки №2301/13-ДТ-1, за яким позивач придбавав нафтопродукти.
На підтвердження реальності придбання товару за цим договором позивачем надано специфікації до вказаного договору, рахунки, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, паспорти якості, сертифікати відповідності. Перевезення нафтопродуктів за цим договором підтверджується наданим погодженням дорожнього перевезення небезпечних вантажів та на підтвердження реалізації товару придбаного у ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" надано Z-звіти РРО.
Суд першої інстанції вказав, що факт поставки товару та його подальшого руху в процесі вчинення господарських операцій позивача у період 2013-2014 років з ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" підтверджено належними доказами, такі витрати внесені до податкового кредиту обґрунтовано, у зв`язку з чим не було занижено податок на прибуток.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду вважала необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно підтвердження здійснення господарських операцій між ПП "Нафтатранссервіс" з ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" та їх належного документального підтвердження.
Дослідженням договору і специфікацій до нього, а також видаткових та податкових накладних, які були підставою для здійснення податкового обліку та віднесення відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту, встановлено, що вони складені та підписані від імені ОСОБА_1, який зареєстрований як керівник ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020".
Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у згаданого контрагента товарів, суд першої інстанції не взяв до уваги наявність вироку Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09.04.2015 у справі №646/3810/15-к (т.4 а.с. 51), яким директора юридичної особи ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України та встановлено, що останній, будучи лише формально учасником та директором товариства, не виконував функцій, покладених на нього згідно статуту підприємства, не вчиняв дій щодо управління ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020", не приймав участі у фінансово-господарській діяльності цього підприємства та не отримував від неї прибутку. Крім того, зазначено, що дане фіктивне підприємство використовувалося групою осіб, для здійснення незаконної діяльності, а саме привласнення незаконно отриманих грошових коштів.
Зазначені обставини дають підстави для висновку про те, що первинні документи, видані ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" та підписані від імені ОСОБА_1, які стали підставою для формування ПП "Нафтатранссервіс" податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, а тому не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.
Враховуючи викладене, позивачем документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" оскільки зазначені правовідносини мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Апеляційний суд розглянув доводи позивача, які також викладені у касаційній скарзі, що вирок стосовно посадової особи ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" судом не може прийматися до уваги, оскільки він ухвалений за іншим кримінальним провадженням, ніж те, за яким контролюючий орган використав покази цієї особи під час проведення перевірки, та правильно вказав, що зазначені обставини не мають юридичного значення і не обмежують юридичних наслідків винесення судом вироку.
Всі вищенаведені обставини в сукупності надали апеляційному суду обґрунтовані підстави для висновку про безтоварних характер вказаних операцій.
Таким чином, порушення позивачем приписів податкового законодавства по операціям з контрагентом ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" знайшло своє підтвердження, тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень в цій частині.
Вірною є позиція суду апеляційної інстанції, що надані позивачем документи не можна вважати такими, що підтверджують здійснення господарської операції, виходячи з чого показники податкового обліку позивача по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку. Позивачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та підтверджують факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.
Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).
Верховний Суд звертає увагу, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин.
При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
З урахуванням викладеного, зважаючи на правове регулювання, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. У касаційній скарзі висновки суду апеляційної інстанції позивачем не спростовані.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -