ПОСТАНОВА
Іменем України
22 липня 2021 року
Київ
справа №160/9309/18
адміністративне провадження №К/9901/16668/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 (суддя Тулянцева І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 (колегія суддів: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.) у справі №160/9309/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Павлоградський об`єднаний міський військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування пункту рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в якому просив
- визнати протиправним та скасувати пункт 5 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду III групи з 27.02.2018, внаслідок травми, пов`язаної з захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.05.2018 № 49;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 як інваліду III групи з 27.02.2018, внаслідок травми, пов`язаної з захистом Батьківщини, одноразову грошову допомогу в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відмова відповідача є протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, оскільки позивачу встановлена ІІІ група інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з захистом Батьківщини, вперше при первинному огляді, а не більший відсоток втрати працездатності.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019, позов задоволено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами помилково застосовано норми матеріального права та неправильно обґрунтовано норму щодо термінів виплати (доплати) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві протягом двох років в контексті пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. У спірних правовідносинах дана умова не дотримана, оскільки 25% втрати працездатності встановлено 15.10.2014, а третя група інвалідності встановлена 27.02.2018, тобто після спливу двох років.
Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2019 відкрито касаційне провадження.
У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, просить залишити судові рішення без змін. Посилається на позицію Верховного Суду у справі № 295/3091/17 від 20.03.2018.
Павлоградський об`єднаний міський військовий комісаріат у відзиві на касаційну скаргу доводи та вимоги підтримує, просить її задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1, проходив військову службу в Збройних Силах України та був звільнений наказом командира військової частини А1126 (по особовому складу) від 18.03.2015 № 35-ПМ відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з військової служби у запас, за пунктом 1 підпунктом "с" (у зв`язку з вислугою встановлених строків військової служби, передбачених частиною першою та абзацом другим частини сьомої статті 23 цього Закону), та згідно з наказом тво Начальника штабу-першого заступника командира військової частини А1126 від 18.03.2015 № 68 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Під час виконання обов`язків військової служби в районі проведення АТО внаслідок мінометного обстрілу з боку незаконних збройних формувань, позивач одержав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку. Факти отримання поранення в стані алкогольного сп`яніння або вжиття наркотичних речовин не встановлені, що підтверджується довідкою про обставини травми та актом спеціального розслідування.
Згідно з довідкою МСЕК серії АГ № 0001285 від 15.10.2014 позивачу встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з захистом Батьківщини, у зв`язку з чим нарахована та виплачена допомога по втраті працездатності в сумі 21 315,00 грн.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №3043 від 30.11.2017, травми ОСОБА_1, так, пов`язані із захистом Батьківщини.
Як вбачається з довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №003084 від 27.03.2018, при первинному огляді позивачу встановлено третю групу інвалідності з 27.02.2018 - травма, так, пов`язана із захистом Батьківщини.
На звернення позивача до Павлоградського об`єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із первинним встановленням III групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, листом Дніпропетровського обласного військового комісаріату від 17.10.2018 року №7/13523/7 повідомлено, що за результатом розгляду поданих документів Комісія Міністерства оборони України дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Крім того, до вказаного листа додано Виписку з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.05.2018 №49, згідно з якою відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, передбачено, що у разі зміни групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється. Допомога у зв`язку з встановленням 25 % втрати працездатності виплачена в сумі 21 315,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням комісії Міністерства оборони України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку виходив з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто у цьому випадку саме зі встановлення інвалідності після первинного огляду. Зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності після первинного встановлення позивачу інвалідності не відбулось. Дворічний термін, на який посилається в якості обґрунтування відсутності підстав для призначення і виплати позивачу одноразової грошової допомоги, розпочинається для позивача саме від дня встановлення йому інвалідності при первинному огляді тобто з 27.02.2018.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає таке.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI).
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №975.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 20% втрати працездатності) та абзацу 1 зазначеного пункту (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу третьої групи інвалідності), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з пунктом четвертою статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту четвертого статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014
У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 зазначив наступне: "Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців".
Ухвалюючи вказану постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються, починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив наступне: "Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах".
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків:
встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги;
встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми;
дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Суд звертає увагу, що на час встановлення позивачеві 25% втрати працездатності (15.10.2014) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
З дня встановлення позивачеві 25% втрати працездатності (15.10.2014) до дня встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (27.02.2018) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій, що позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є помилковими.
Доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від таких.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.
Згідно ч. 1 ст. 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -