ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6253/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Міненко В.М. (адвокат);
відповідача - Фокін Р.В. (адвокат);
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя Борисенко І.І.)
від 08.11.2016
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Ткаченко Б.О.)
від 04.02.2021
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
про стягнення 38 598 380,76 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", відповідач) про стягнення 38 598 380,76 грн, з яких 33 569 490,47 грн - основного боргу, 3 390 000,33 грн - інфляційних втрат та 1 638 889,96 грн - 3% річних.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору № 322-09/8 поставки природного газу для населення та релігійних організацій від 30.12.2009 та норм чинного законодавства неналежним чином виконав зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений природний газ.
2. Фактичні обставини справи, установлені судами
2.1. 30.12.2009 між позивачем та відповідачем укладено договір № 322-09/8 поставки природного газу для населення та релігійних організацій (надалі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язався передати відповідачу у 2010 році природний газ власного видобутку для потреб населення та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) надалі - споживачам, а відповідач зобов`язувався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
2.2. Відповідно до пункту 2.1 Договору позивач зобов`язався передати відповідачеві у 2010 році природний газ в обсязі до 2012,212 млн куб.м.
2.3. Згідно з пунктом 3.3 Договору приймання-передача газу, його документальне оформлення та звітність здійснюється відповідно до порядку, встановленого Положенням про порядок складання балансів природного газу в газорозподільних мережах, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 24.12.2001 № 677. Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці, оформлюється сторонами актом приймання-передачі газу.
2.4. Відповідно до пункту 5.1. Договору сторони погодили, що розрахунки за газ відповідач здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок позивача протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться відповідачем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки.
2.5. Судами встановлено, що на виконання умов договору, позивач протягом січня 2010 року - червня 2010 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 196 918 424,16 грн, що підтверджується актами прийому-передачі газу за вказаний період, а саме: № 01/10-НГУ-ГВВ/РО від 31.01.2010 на суму 300 622,77 грн, № 01/10-НГУ-ГВВ/Н від 31.01.2010 на суму 74 087 524,41 грн, № 02/10-НГМ-ГВВ/РО від 28.02.2010 на суму 253 682,62 грн, № 02/10-НГМ-ГВВ/Н від 31.01.2010 на суму 59 510 473,45 грн, № 03/10-НГМ-ГВВ/Н від 31.03.2010 на суму 49 886 233,22 грн, № 03/10-НГМ-ГВВ/РО від 31.03.2010 на суму 194 945,64 грн, № 04/10-НГМ-ГВВ/РО від 30.04.2010 на суму 20 860,82 грн, № 04/10-НГМ-ГВВ/Н від 30.04.2010 на суму 8 089 709,70 грн, № 05/10-НГМ-ГВВ/Н від 31.05.2010 на суму 2 552 285,38 грн, № 05/10-НГМ-ГВВ/РО від 31.05.2010 на суму 4 067,26 грн, № 06/10-НГМ-ГВВ/РО від 30.06.2010 на суму 1 247,37 грн, № 06/10-НГМ-ГВВ/Н від 30.06.2010 на суму 2 016 771,52 грн.
2.6. Проте відповідач, в порушення умов договору, свої зобов`язання щодо оплати вартості природного газу не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 33 569 490,47 грн.
2.7. У зв`язку із несплатою вищевказаної заборгованості ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 33 569 490, 47 грн основного боргу, 3 390 000,33 грн інфляційних нарахувань та 1 638 889,96 грн 3% річних.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2015 у справі №910/6253/13 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 33 569 490, 47 грн, інфляційні втрати в сумі 2 936 754, 33 грн, 3% річних в сумі 1 638 889, 96 грн та судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.
3.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в сумі 2 936 754, 33 грн, 3% річних в сумі 1 638 889, 96 грн та 8 966, 39 грн судового збору скасовано. У цій частині позовних вимог прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
3.3. Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 та рішення суду від 16.04.2015 скасовано в частині відмови у стягнені інфляційних втрат та 3% річних, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
3.4. За наслідками нового розгляду справи в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 3 390 000,33 грн та 3% річних у сумі 1 638 889,96 грн, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі № 910/6253/13, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, у задоволені позову відмовлено.
3.5. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з таких обставин:
- відповідач, на виконання Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 N894 (надалі - Порядок) наказом №334 від 09.09.2011, створив комісію з питань списання заборгованості, однак цією комісією не розглядалась і не могло бути розглянуто в період дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI (надалі - Закон № 3319-VI) питання фінансових санкцій (інфляційних втрат та 3% річних), які є предметом розгляду у цій справі, оскільки останні нараховані та заявлені до стягнення після припинення дії вказаним Законом;
- недопустимість стягнення фінансових санкцій (інфляційних втрат та 3% річних) нарахованих відповідачу на заборгованість за природний газ, спожитий у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, що є предметом цього позову, не пов`язана із складенням протоколу комісії з питань списання заборгованості,
- позивач, утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону № 3319-VI, не має права їх нараховувати після втрати чинності цим Законом, оскільки такі дії порушують права відповідача та позбавляють його можливості списання заявлених сум;
- позивач, як учасник процедури, визначеної у статті 1 Закону № 3319-VI був зобов`язаний самостійно списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції) і не обмежений діями відповідача щодо такого списання.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
4.1. 17.03.2021 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення, в якій просило поновити строк на касаційне оскарження, скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині інфляційних нарахувань та 3% річних задовольнити повністю.
4.2. В касаційній скарзі підставою касаційного оскарження скаржник визначає:
1) пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме - неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2.1.1 та 2.2 статті 2 Закону № 3319-VI щодо обов`язку списання заборгованості по фінансових санкціях та пунктів 6, 8, 9 Порядку щодо недотримання процедури списання заборгованості, за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах;
2) пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме - порушення норм статей 73, 74, 76, 86, 210, 316 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судами не досліджено на підставі зібраних у справі доказів питання дотримання процедури списання заборгованості та вчинення дій, направлених на здійснення списання заборгованості у відповідності до Закону № 3319-VI (частина 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
4.3. ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу проти її задоволення заперечує та просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
5.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
5.2. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
5.3. 12.05.2011 було прийнято Закон № 3319-VI, який діяв до 30.06.2012.
5.4. Дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".
5.5. Статтею 2 Закону № 3319-VI передбачені умови списання заборгованості. Стаття 2 Закону № 3319-VI складається, зокрема, із пунктів 2.1 та 2.2, в яких законодавець окремо визначив категорії заборгованості, що підлягають списанню.
5.6. Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 на умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню: заборгованість за природний газ підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом НАК "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом: заборгованість ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України" списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб`єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України".
5.7. Натомість у пункті 2.2 мова йде про іншу категорію заборгованості, що підлягає списанню.
5.8. Так, відповідно до пункту 2.2 Закону № 3319-VI підлягає списанню, зокрема, заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (3 % річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.
5.9. Тобто, законодавець визначив, що підлягає списанню як заборгованість за природний газ підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, НАК "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств, у тому числі ДК "Газ України", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом, так і заборгованість, зокрема, зі сплати фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.
5.10. Проте, на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до пункту 2.1.1 Закону № 3319-VI обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій, визначена пунктом 2.2, не містить таких обмежень.
5.11. Посилання у пункті 2.2 Закону № 3319-VI на "підприємства, визначені у статті 1 цього Закону", означає, що до цих підприємств належить, зокрема, і позивач.
5.12. Враховуючи імперативний характер норм Закону № 3319-VI, списання заборгованості зазначених категорій є не правом, а обов`язком суб`єктів, визначених у статті 1 вказаного Закону.
5.13. Відповідно до пункту 2.5 статті 2 Закону № 3319-VI списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" від 08.08.2011 №894).
5.14. Пунктом 3 Порядку визначено, що учасники процедури списання протягом 30 днів після закінчення строку дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" проводять звіряння розрахунків і підписують відповідні акти станом на 31.12.2011, в яких фіксується сума заборгованості, що обліковується в їх бухгалтерському обліку після списання заборгованості.
5.15. Відповідно до пункту 6 Порядку, для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов`язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.
5.16. Згідно пункту 8 Порядку, учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31 грудня 2011 кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості.
5.17. Пунктом 9 вказаного Порядку передбачено, що компанія "Газ України" здійснює списання заборгованості (у тому числі реструктуризованої) перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в межах сум, списаних компанією "Газ України" учасникам процедури списання, зазначеним у пункті 4 цього Порядку, та заборгованості ліквідованих підприємств, що виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, та надсилає їй щомісяця повідомлення про суму списаної таким учасникам заборгованості та суму заборгованості, що підлягає списанню у бухгалтерському обліку Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надсилає протягом семи днів після списання заборгованості компанії "Газ України" повідомлення про суми списаної заборгованості в розрізі договорів щодо постачання природного газу, що є підставою для такого списання в бухгалтерському обліку зазначених компаній.
5.18. Вищевказаним Порядком передбачена відповідна процедура списання заборгованості, зокрема, створення комісії з питань списання заборгованості, яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню у розрізі контрагентів; складання протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою; подання кредиторам інформації про суми списаної заборгованості, а також обов`язок щомісячно повідомляти про суму заборгованості, що підлягає списанню.
5.19. Верховний Суд погоджується із застосуванням судами попередніх інстанцій пунктів 2.1.1 та 2.2 статті 2 Закону № 3319-VI та пунктів 6, 8, 9 Порядку з огляду на те, що недотримання процедури списання заборгованості, визначеної Порядком, не надає право на стягнення фінансових санкцій в судовому порядку, оскільки визначений Законом механізм списання заборгованості з фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції) означає, що позивач був зобов`язаний в односторонньому порядку списати вказану заборгованість, чого ним зроблено не було.
5.20. Суд касаційної інстанції зауважує, що заборгованість з штрафних та фінансових санкцій, яка визначена пунктом 2.2 не містить передбачених пунктом 2.1.1 Закону № 3319-VI та пунктом 9 Порядку обмежень розміром списаної підприємствами перед відповідачем заборгованості. Тому, сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), в силу положень пункту 6 та пункту 7 вказаного Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.
5.21. Також Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за умови належного здійснення позивачем прав на нарахування штрафних та фінансових санкцій, що є предметом цього спору, у період до 30.06.2012, відповідач мав право на списання такої заборгованості відповідно до вимог Закону № 3319-VI. Тобто, утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону № 3319-VI, позивач не має права нараховувати ці суми після втрати ним чинності, оскільки такі дії порушують права відповідача.
5.22. З огляду на те, що спірна заборгованість з фінансових санкцій є такою, що підлягає списанню з відповідача на підставі Закону № 3319-VI у зв`язку з тим, що відповідає критерію заборгованості, зазначеному у пункті 2.2 Закону, а саме: заборгованість з фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову.
5.23. Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.24. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
5.25. Зокрема, згідно з пунктом 2 частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.26. У касаційній скарзі скаржник стверджує, що судом не досліджено на підставі зібраних у справі доказів питання дотримання процедури списання заборгованості та вчинення дій, направлених на здійснення списання заборгованості у відповідності до Закону № 3319-VI.
5.27. Суд касаційної інстанції вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши надані сторонами докази та проаналізувавши норми Закону № 3319-VI та Порядку, встановили обставини відсутності підстав для сплати 3% річних та інфляційних втрат, а переоцінка таких обставин відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.28. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.29. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що наведені заявником касаційної скарги доводи не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування прийнятих у цій справі судових рішень.