ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2021 року
м. Київ
cправа № 916/1783/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Волковицької Н. О., Могила С. К.,
за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 (головуючий суддя Принцевська Н. М., судді Діброва Г. І., Ярош А. І.) у справі
за позовом Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення
до 1) Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації", 2) державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Рубан Майі Олександрівни,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Одеська міська рада,
про визнання права постійного користування земельними ділянками,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
третьої особи - Бугаєнко Т. В. (у порядку самопредставництва),
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У серпні 2018 року Селекційно-генетичний інститут - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення (далі - Селекційно-генетичний інститут) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" (далі - КП "Регіональне бюро державної реєстрації") та державного реєстратора прав на нерухоме майно КП "Регіональне бюро державної реєстрації" Рубан Майі Олександрівни про визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками державної власності загальною площею 271,6913 га відповідно до площ, меж і складу угідь, визначених у технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Геодезична компанія".
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Селекційно-генетичний інститут з 1953 року відкрито і сумлінно користується земельними ділянками, право користування якими виникло з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 15.10.1953 № 1152 і закріплення в натурі меж земельної ділянки геодезичними знаками.
3. Позивач зазначає, що внаслідок невизнання права постійного користування з боку інших осіб порушуються його законні права та інтереси, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про визнання права постійного землекористування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Селекційно-генетичний інститут є організацією (установою, закладом) державної форми власності, засновником якого є Національна академія аграрних наук України, здійснює діяльність з вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування інших однорічних і дворічних культур; оптової торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук. Селекційно-генетичний інститут є правонаступником Всесоюзного ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора селекційно-генетичного інститута ім. Т. Д. Лисенка.
5. Відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 15.10.1953 № 1152 "Про оформлення відводів земельних масивів, розташованих в районі ІІ-ї Застави Селекційно-генетичному інституту ім. Т. Д. Лисенко" вирішено підтвердити рішення виконкому Ільїчівської районної ради депутатів трудящих від 26.VІІІ-1953 № 902 та оформити Селекційно-генетичному інституту ім. Т. Д. Лисенка відвід земельних масивів загальною площею до 292 га в районі 2-ї Застави, що освоюється інститутом з довоєнного часу, зобов`язати Управління головного архітектора міста оформити відведення земельних масивів Селекційно-генетичному інституту ім. Т. Д. Лисенка відповідним актом в безстрокове користування.
6. Виконавчим комітетом Одеської районної, міської Ради депутатів Всесоюзному ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора селекційно-генетичному інституту видано державний акт на право користування землею, в якому вказано координати земельної ділянки, номери точок, румби і міри ліній між точками. Згідно з цим актом у постійне користування відведено 288,00 га землі.
7. З метою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо земельних ділянок, що перебувають в користуванні, Селекційно-генетичний інститут звернувся із заявою про державну реєстрацію прав на землю до КП "Регіональне бюро державної реєстрації".
8. Відповідно до рішення про відмову у державній реєстрації землі від 27.04.2018 № 40870625 державним реєстратором КП "Регіональне бюро державної реєстрації" Рубан М. О. відмовлено у державній реєстрації права користування земельною ділянкою.
9. Як підставу для відмови зазначено наступне: з додатково наданих до заяви документів, а саме копії рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 № 4486-ІV, вбачається, що право користування ділянкою площею 1,0 га, що входила до площі ділянки 288,0 га, зазначеної в акті на право користування землею, поданому для державної реєстрації, припинено та змінено її цільове призначення та передано іншій юридичній особі в оренду; на наданому заявником примірнику акта на право користування землею відсутні такі обов`язкові реквізити, як адреса чи кадастровий номер ділянки, що позбавляє можливості внести дані щодо цієї ділянки до Реєстру речових прав на нерухоме майно. До того ж на поданому акті відсутні записи щодо його реєстрації в державній книзі реєстрації землекористувань, а саме номер та дата такої реєстрації, що дає підстави вважати, що така реєстрація не була проведена і право постійного користування землею юридично відсутнє.
10. З метою відновлення меж земельної ділянки, що перебуває в користуванні, Селекційно-генетичний інститут звернувся до землевпорядної організації для проведення відповідних геодезичних вишукувань. Внаслідок чого було складено технічний звіт з кадастрової зйомки земельної ділянки і визначено площу земельної ділянки у розмірі 271,6913 га, що перебуває в постійному користуванні Селекційно-генетичного інституту, з розбивкою цієї площі за угіддями.
11. Позивач зазначає, що розбіжність між площами земельних ділянок Селекційно-генетичного інституту згідно з державним актом та за фактичним користуванням пов`язана з наявністю на земельних ділянках позивача земель сторонніх землевласників/землекористувачів: землі під транспортною розв`язкою автомобільної дороги (проїзна частина, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення), землі залізничного транспорту (смуга відведення під залізничним полотном та його облаштуванням), землі під автозаправною станцією, землі під складськими приміщеннями, а також з допустимою похибкою вимірювань геодезичним обладнанням на час формування меж земельної ділянки за державним актом.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
12. Господарський суд Одеської області рішенням від 22.11.2018 позов задовольнив.
13. Судове рішення мотивовано тим, що охоронюваний законом інтерес позивача полягає у визнанні права постійного користування земельними ділянками, яке не визнається іншими особами.
14. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Одеська міська рада (як особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції) звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Разом з апеляційною скаргою Одеською міською радою подано до суду клопотання про залучення її до участі у цій справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
15. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 у справі № 916/1783/18, призначено розгляд справи.
16. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Одеської міської ради та залучено Одеську міську раду до участі у справі № 916/1783/18 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
17. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 19.04.2021 апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував. Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
18. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позов про визнання права постійного землекористування у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача. Суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для визнання права користування земельними ділянками загальною прощею 271,6913 га.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
19. У травні 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Селекційно-генетичного інституту, в якій скаржник просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018 - залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги та заперечень на неї
20. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
21. На обґрунтування підстав касаційного оскарження Селекційно-генетичний інститут посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 92 Земельного кодексу України, частини другої статті 63 Закону України "Про освіту", та порушено норми процесуального права, зокрема, частини першої статті 256, частини другої статті 261, пункт 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.
22. Селекційно-генетичний інститут зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині віднесення земельних ділянок до земель комунальної власності, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, а отже, між Одеською міською радою та позивачем відсутній спір про право.
23. Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.
24. У судовому засіданні представник Одеської міської ради заперечував проти задоволення касаційної скарги Селекційно-генетичного інституту та наголосив на обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанцій, у зв`язку з чим просив залишити його без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
25. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника Одеської міської ради, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
27. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Селекційно-генетичний інститут оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
28. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 92 Земельного кодексу України, частини другої статті 63 Закону України "Про освіту" та порушено норми процесуального права, зокрема частини першої статті 256, частини другої статті 261, пункт 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 04.10.2018 у справі № 5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № 906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 16.04.2019 у справі № 12/91, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17.
29. Предметом спору у цій справі є визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками.
30. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю. Апеляційний господарський суд залучив до участі у цій справі Одеську міську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, зазначивши про порушення її прав як власника спірних земельних ділянок, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вказавши, що передача земельної ділянки комунальної власності у постійне користування відноситься до виключної компетенції Одеської міської ради як органу місцевого самоврядування.
31. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
32. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).
33. Відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
34. Згідно із частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
35. Отже, вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
36. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
37. Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
38. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
39. Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.
40. Установивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
41. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі й тому відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
42. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 04.10.2018 у справі № 5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № 906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 16.04.2019 у справі № 12/91, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
43. Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2018, Одеська міська рада послалася на те, що вказаним рішенням вирішено питання про її права та інтереси. Зазначала при цьому, що в силу чинних норм законодавства право державної власності може реалізовуватись позивачем лише щодо земельних ділянок, на яких безпосередньо розміщенні об`єкти державної власності, та виключно у визначеному законодавством порядку шляхом відведення земельних ділянок із прийняттям відповідного рішення Одеською міською радою.
44. Одеська міська рада вказала, що спірні земельні ділянки не були відведені позивачу у передбаченому законодавством порядку, а тому висновки суду першої інстанції про наявність права постійного користування є безпідставними та передчасними, не підтверджуються належними, допустимим, достовірними доказами і не ґрунтуються на положеннях Земельного кодексу України і Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності". Крім того, оскаржуваним рішенням суд першої інстанції визнав право постійного користування земельними ділянками, які не сформовані, не мають кадастрових номерів і чітких граничних меж, не зареєстровані у державному земельному кадастрі та не відображені на Публічній кадастровій карті, у зв`язку з чим не є об`єктами цивільного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.
45. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
46. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини перша, друга статті 83 Земельного кодексу України).
47. Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та організація землеустрою.
48. Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
49. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 зазначеного Закону).
50. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 частини першою статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
51. Звідси з урахуванням наведених приписів законодавства Одеська міська рада має право розпоряджатися землями комунальної власності в межах населеного пункту.
52. Водночас за приписами статті 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності. Наведена норма узгоджується з пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
53. Частинами третьою та сьомою статті 1 Закону України від 07.02.2002 № 3065-ІІІ "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" передбачено, що Національна академія наук України, національні галузеві академії наук засновані на державній власності, фінансуються з Державного бюджету України, а також з інших, не заборонених законодавством України, джерел фінансування. У віданні Національної академії наук України та національних галузевих академій наук перебувають установи, організації, підприємства згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національної академії наук України та національних галузевих академій наук.
54. Згідно із частиною першої статті 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.
55. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів національних галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання. Національна академія наук України, національні галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.
56. Згідно із частиною першою статті 24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
57. Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
58. Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскільки Селекційно-генетичний інститут є організацією (установою, закладом) державної форми власності, засновником якого є Національна академія аграрних наук України, тому в постійному користуванні Селекційно-генетичного інституту перебувають земельні ділянки державної власності.
59. Натомість скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначених положень законодавства не врахував, належним чином не з`ясував та не перевірив доводів апеляційної скарги про те, що рішення суду про визнання права постійного користування земельними ділянками за Селекційно-генетичним інститутом впливає на права та обов`язки Одеської міської ради як власника земель комунальної власності.
60. Крім того, в апеляційній скарзі Одеська міська рада зазначала, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, Українській академії аграрних наук на праві державної власності належить будівля конференц-залу загальною площею 2302,9 кв. м та нежитлові приміщення підвалу I-го та II-го поверхів загальною площею 6469,5 кв. м відповідно до свідоцтв про право власності від 23.03.2005 серії ЯЯЯ № 061633 та від 29.01.2007 серії ЯЯЯ № 362153, виданих виконавчим комітетом Одеської міської ради.
61. За вказаною адресою також зареєстровані інші об`єкти нерухомого майна комунальної та приватної власності, а саме:
- нежитлова будівля дошкільного закладу № 93 загальною площею 1586,8 кв. м, що належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності серії САС № 634392, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради від 25.05.2009 (т. 2, а. с. 31, 32);
- адміністративна будівля загальною площею 474,7 кв. м, що належить на праві приватної власності Приватному акціонерному товариству "Селена" на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2004, серія та номер 6283 (т. 2, а. с. 28- 30);
- нежитлові будівлі загальною площею 156,6 кв. м, що належать на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Віннер-Одеса" на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2017, серія та номер 523 (т. 2, а. с. 37- 41).
62. Натомість суд апеляційної інстанції не дослідив фактичні обставини справи, зокрема щодо державної реєстрації вказаних об`єктів нерухомого майна, що має значення у вирішенні спору.
63. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
64. Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки не ґрунтується на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи.
65. Допустивши вказане порушення процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення апеляційної скарги Одеської міської ради та відмову у задоволенні позову Селекційно-генетичного інституту.
66. Водночас суд касаційної інстанції відповідно до приписів частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
67. За таких обставин зазначена Селекційно-генетичним інститутом підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала підтвердження під час касаційного провадження.
68. Водночас Верховий Суд звертає увагу на помилкове посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини третьої статті 63 Закону України від 23.05.1991 № 1060-XII "Про освіту" (втратив чинність у зв`язку з прийняттям 05.09.2017 Закону України "Про освіту" № 2145-VIII), оскільки право користування спірними земельними ділянками у Селекційно-генетичного інституту виникло у 1953 році, тобто до прийняття цього Закону, тому положення останнього не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
69. Ураховуючи те, що доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, приймаючи оскаржувану постанову, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, знайшли підтвердження, то постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.