ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 925/594/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників:
ТОВ "ТК "Тіса-Опт" в особі ліквідатора банкрута Левченко Н.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут" в особі засновника ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021
та рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2020 (в частині часткового задоволення позовних вимог позивача)
у справі № 925/594/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Тіса-Опт" у особі ліквідатора банкрута Левченко Наталії Петрівни
до відповідача ТОВ "Азімут"
про стягнення 263 744,47 грн
у справі за заявою Головного управління ДФС у Черкаській області
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Тіса-Опт"
про визнання його банкрутом.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19.07.2018 відкрито провадженні у справі № 925/594/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Тіса-опт" (далі - ТОВ "ТК "Тіса-опт", боржник), введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна боржника Пшеничного С.М.
Постановою Господарського суду Черкаської області від 25.10.2018 боржника - ТОВ "ТК "Тіса-опт" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Левченко Н.П.
У жовтні 2019 року ліквідатор ТОВ "ТК "Тіса-опт" арбітражний керуючий Левченко Н.П. в межах справи про банкрутство звернулась до господарського суду із заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут" (далі - ТОВ "Азімут", відповідач) на користь ТОВ "ТК "Тіса-опт" поворотної фінансової допомоги в розмірі 263744,47 грн, у т.ч. основний борг у сумі 166 895,19 грн, 3% річних за користування коштами у розмірі 21 512,79 грн, інфляційні втрати у розмірі 75336,49грн.
Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що в ході інвентаризації в межах ліквідаційної процедури ТОВ "ТК "Тіса-опт" за даними виписок АТ "КБ "Приватбанк" ліквідатором боржника встановлено перерахування з розрахункового рахунку ТОВ "ТК "Тіса-опт" № 26007413474001 на користь ТОВ "Азімут" коштів в сумі 166 895, 19 грн., а саме:
- платіжним дорученням № 1086 від 27.04.2015 перераховано 140 650 грн з призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога згідно договору від 27.04.2015, без ПДВ";
- платіжним дорученням № 1111 від 26.06.2015 перераховано 26 245,19 грн з призначенням платежу: "повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору №8 від 27.05.2015, без ПДВ".
Ліквідатор ТОВ "ТК "Тіса-опт" вважає, що оскільки за даними виписок обслуговуючих банків ТОВ "Азімут" не вчиняв платежів на користь боржника з призначенням у платіжних документах "поворотна фінансова допомога", отримані кошти в сумі 166 895,19 грн ТОВ "Азімут" на рахунок боржника не повернуті та є дебіторською заборгованістю ТОВ "Азімут" перед ТОВ "ТК "Тіса-опт".
Направлена відповідачу вимога на повернення отриманої поворотної фінансової! допомоги № 02-03/118 від 29.09.2019 не вручена адресату Укрпоштою з інших причин, направлена вимога засновнику та керівнику ТОВ "Азімут" ОСОБА_1 відповідно до повідомлення Укрпошти №1802905247177 вручена адресату 08.10.2019, однак залишилась без відповіді.
За таких обставин, ліквідатором банкрута (позивач) подано до Господарського суду Черкаської області позовну заяву про стягнення поворотної фінансової допомоги (дебіторська заборгованість) від 16.10.2019 № 02-03/131.
До заяви були додані: ухвала Господарського суду Черкаської області №925/594/18 від 19.07.2018 про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТК "Тіса-Опт"; ухвала Господарського суду Черкаської області №925/594/18 від 25.09.2018 про затвердження переліку конкурсних кредиторів у справі; постанова Господарського суду Черкаської області від 25.10.2018 у справі: № 925/594/18; витяг з ЄДР по ТОВ "Азімут", код 32881530 (з 08.09.2016 перебуває в стані припинення); витяг з ЄДР по ТОВ "ТК "Тіса-Опт", код 22811041; виписка AT "КБ "Приватбанк", МФО 354347 по розрахунковому рахунку ТОВ "ТК "Тіса-Опт" №26007413474001 за 27.04.2015 та 26.06.2015, (із зазначеними платіжними дорученнями № 1086 від 27.04.2015 та № 1111 від 26.06.2015); вимога до відповідача з доказом направлення Відповідачу № 1800100541297 та №1800100574578 та повідомленням Укрпошти про вручення № 1802905247177; розрахунком боргу.
Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.04.2020 позовну заяву боржника у особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Левченко Н.П. задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Азімут" на користь ТОВ "ТК "Тіса-опт" основний борг в розмірі 140 650,00 грн, 3% річних за користування коштами у розмірі 11,56 грн, а всього 140 661,56 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення коштів у сумі 26 245,19 грн, нарахованих на них інфляційних і процентів, суд першої інстанції виходив з того, що обставини укладення договору позики від 27.05.2015 № 8 на суму 26 245,19 грн, передачі коштів 29.05.2015 відповідачем перерахуванням їх на рахунок позивача згідно з платіжним дорученням № 49 з призначенням платежу: "Поворотна фінансова допомога…", повернення коштів 26.06.2015 позивачем на рахунок відповідача на підставі платіжного доручення № 1111 із призначенням платежу: "Повернення поворотної фінансової допомоги…" є доведеними належними доказами.
В частині стягнення 140 661,56 грн за договором від 27.04.2015 суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для перерахування боржником коштів у сумі 140 650 грн та їх набуття ТОВ "Азімут", а невиконання відповідачем вимоги боржника про повернення безпідставно набутого майна відповідно до статті 1212 ЦК України та статті 530 ЦК України є підставою для стягнення заявленої суми боргу у сумі 140650 грн у примусовому порядку.
Місцевим господарським судом було встановлено відсутність доказів укладення договору від 27.04.2015 про надання ТОВ "ТК "Тіса-Опт" позики (поворотної фінансової допомоги) ТОВ "Азімут в розмірі 140 650 грн, як і доказів фіксації факту вчинення обома сторонами правочину позики у кількох письмових документах.
Виписку АТ "КБ "ПриватБанк" про рух коштів по рахунку ТОВ "ТК "Тіса-Опт" № НОМЕР_1 за період з 01.01.2014 до 01.01.2019 (з записом щодо призначення платежу) судом першої інстанції не визнано доказом укладення договору позики від 27.04.2015, однак вказано, що вона є доказом перерахування коштів.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2020 скасовано. У задоволенні позову ТОВ "ТК "Тіса-опт" до ТОВ "Азімут" про стягнення боргу в сумі 166 895,19грн, 21 512, 79 грн 3% річних за користування коштами, 75 336, 49 грн інфляційних втрат, а всього 263 744, 47 грн відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки тому, що доводи та докази відповідача у своїй сукупності є більш вірогідними, в розумінні статті 79 ГПК України, аніж доводи та докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, що є суперечливими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 у справі № 925/594/18 скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
За висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд в порушення приписів частини 1 статті 282 ГПК України, не погодившись з висновками місцевого суду, не спростував їх з посиланням на наявні у справі належні та допустимі докази та норми чинного законодавства; залишив без жодної правової оцінки, зокрема, доводи і заперечення позивача, викладені у запереченні на апеляційну скаргу; розглянувши справу без оригіналів (чи належним чином засвідчених копій) договорів, якими обґрунтував свою позицію ТОВ "Азімут", дійшовши висновку про те, що доводи та докази відповідача є більш вірогідними аніж доводи позивача, порушив приписи статей 73, 74, 76, 77, 78, 86, 91 ГПК України, не забезпечивши всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів на предмет їх належності, допустимості і достовірності. Водночас, дослідження та надання оцінки всім наявним у справі доказам та доводам всіх учасників справи в їх сукупності з метою з`ясування дійсних обставин наявності/відсутності заборгованості ТОВ "Азімут" перед боржником є обов`язковим при розгляді спору у даній справі.
За результатами нового апеляційного розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2020 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення коштів на суму 26245,19 грн та нарахованих на них інфляційних втрат і процентів, враховуючи, що обставин укладення договору позики № 8 від 27.05.2015 на суму 26245,19 грн, передача вказаних коштів та їх повернення доведені належними доказами.
На виконання вказівок Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.02.2021, суд апеляційної інстанції дослідивши надані сторонами докази на предмет їх належності, допустимості і достовірності, встановив відсутність в матеріалах справи доказів укладення договору від 27.04.2015 про надання ТОВ "ТК "Тіса-Опт" позики (поворотної фінансової допомоги) ТОВ "Азімут" в розмірі 140 650 грн, як і доказів фіксації факту вчинення обома сторонами правочину позики у кількох письмових документах.
Згідно з випискою АТ КБ "ПриватБанк" про рух коштів по рахунку ТОВ "ТК "Тіса-Опт" № НОМЕР_1 за період з 01.01.2014 до 01.01.2019 вказаний у ній платіжний документ від 27.04.2015 № 1086 про перерахування коштів є односторонніми документами ТОВ "ТК "Тіса-Опт", не містить усіх істотних умов договору позики, та не містить згоди обох сторін на укладення такого договору (будь-який письмовий документ, який підтверджує згоду ТОВ "Азімут" на укладення цього правочину відсутній), тому виписка не визнана доказом укладення договору позики, але є доказом перерахування коштів.
Безпідставне набуття майна боржника ТОВ "Азімут", невиконання вимоги боржника про повернення безпідставно набутого майна відповідно до статті 1212 і статті 530 ЦК України є правовою підставою для стягнення заявленої суми боргу у сумі 140650 грн у примусовому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ "Азімут" в особі засновника ОСОБА_1 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 (в частині часткового задоволення позовних вимог позивача - ТОВ "ТК "Тіса-Опт"), постановити нове рішення, яким відмовити в позові ТОВ "ТК "Тіса-Опт" до ТОВ "Азімут" в частині стягнення з нього на користь ТОВ "ТК "Тіса-Опт" основного боргу в розмірі 140650грн, 3% річних за користування коштами у розмірі 11,56 грн, всього 140661,56 грн.
В обґрунтування вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статті 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. На думку скаржника, при повторному розгляді апеляційної скарги суд лише констатував правильність рішення суду першої інстанції, в порушення вимог статті 316 ГПК України не виконав вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 щодо неповного з`ясування обставин, на які посилаються учасники справи.
Доводи інших учасників справи
ТОВ "ТК "Тіса-Опт" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Азімут" просить відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзиві, оскаржувані рішення Господарського суду Черкаської області від 14.04.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Згідно з частинами 1, 3 статті 61 КУзПБ ліквідатор банкрута з дня свого призначення здійснює такі повноваження: аналізує фінансовий стан банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту суми дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. Кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної та додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснює виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (статті 1046 і 1047 ЦК України).
На виконання вказівок Верховного Суду, що містяться в постанові від 10.02.2021, судом апеляційної інстанції досліджено обставини справи, переглянуто всі докази, надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, що стали підставою прийняття рішення Господарським судом Черкаської області, перевірено правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та позицій Верховного Суду у подібних відносинах.
Суд апеляційної інстанції дослідивши обставини справи, встановив відсутність в матеріалах справи доказів укладення договору від 27.04.2015 про надання ТОВ "ТК "Тіса-Опт" позики (поворотної фінансової допомоги) ТОВ "Азімут" в розмірі 140 650 грн, як і доказів фіксації факту вчинення обома сторонами правочину позики у кількох письмових документах. Відтак, договір від 27.04.2015 в силу імперативної статті 1046 ЦК України є неукладеним.
Разом з тим, судом встановлено та підтверджується відповідними доказами, за даними виписок AT "КБ Приватбанк", МФО 354347 про рух: коштів боржника встановлено, що з розрахункового рахунку боржника № НОМЕР_2 на користь ТОВ "Азімут", код 32881530 проведено перерахування коштів в сумі 166 895,19 грн: платіжним дорученням № 1086 від 27.04.2015 перераховано 140 650,00 грн. з призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога згідно договору від 27.04.2015, без ПДВ"; платіжним дорученням №1111 від 26.06.2015 перераховано 26 245,19 грн, з призначенням платежу: "повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору №8 від 27.05.2015, без ПДВ".
Доказів про зміну призначення платежу або повернення коштів, як помилково отриманих, або погашення отриманої поворотної фінансової допомоги відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.
Посилання відповідача на ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкаси від 07.10.2016 у справі №711/8703/16-к, як доказ факту укладення між сторонами договору від 27.04.2015 та передачі позивачу грошових коштів, судами попередніх інстанцій були відхилені, оскільки у вказаній ухвалі встановлено факт невиконання прокуратурою Черкаської області вимог статті 214 КГІК України, який не стосується предмету доказування у цій справі.
Відтак, відсутність Договору від 27.04.2015 про надання позивачем позики відповідачу, за висновками судів, свідчить про відсутність правових підстав для перерахування коштів боржником у сумі 140 650 грн і їх набуття ТОВ "Азімут". Запис у платіжному документі щодо призначення платежу не є правовою підставою виникнення такого виду зобов`язання, як позика, і вчинення цього правочину не підтверджено доказами.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої: відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Дослідивши обставини справи на підставі пояснень учасниками і доказів, наданих на їх підтвердження, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав вважати, що за відсутності доказів на підтвердження правових підстав для перерахування боржником на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 140650,00 грн, невиконання відповідачем вимоги боржника про їх повернення, кошти в силу положень статті 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу у примусовому порядку як перераховані без достатніх правових підстав.
Оскільки до дня подання до місцевого суду заяви ліквідатора банкрута Левченко Н.П., ТОВ "Азімут" кошти повернуті не були, ліквідатор відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, заявив вимоги сплати останнім заборгованості з урахуванням офіційного індексу інфляції та 3% річних за період в один день, тобто за 16.10.2019.
Місцевий суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановивши невірність розрахунку ліквідатора банкрута Левченко Н.П., а саме, неправильно визначення періоду, протягом якого не була сплачена сума простроченого платежу, не врахування дати пред`явлення вимоги та дати настання строку платежу, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних.
Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що у справах господарської юрисдикції Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Суд наголошував, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 29.08.2018 у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 у справі №910/23428/17, від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17).
Доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.
Водночас, як вже зазначалося вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що згідно зі статтею 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, відповідно до якого встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
В касаційній скарзі не доведено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами попередніх інстанцій доказів недопустимими. Доводи заявника фактично зводяться до необхідності вирішення питання щодо достовірності та вірогідності доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та, відповідно до норм частини третьої статті 310 ГПК України, не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови в оскаржуваній частині.
Відтак, доводи ТОВ "Азімут" наведені в касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в якості підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.