ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2021 року
м. Київ
справа №824/306/19-а
адміністративне провадження №К/9901/28019/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Совгири Д. І., суддів: Кузьменко Л. В., Франовської К. С. від 24.09.2019
у справі № 824/306/19-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Чернівецькій області
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Чернівецькій області (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31.01.2019 № ЧВ-69/19/321/НД/АВ/П/ПТ/ТД-ФС/047.
2. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Чернівецькій області про накладення штрафу №ЧВ-69/19/321/НД/АВ/П/ПТ/ТД-ФС/047 від 31.01.2019; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернівецькій області на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 5007,61 грн.
3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019 рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову.
4. 09.10.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019 та залишити в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.04.2019.
5. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
6. 16.12.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 481874 від 06.09.2005 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична-особа підприємець. Видом діяльності, яку має право здійснювати позивач згідно з ліцензією серії АЕ № 265578 від 10.06.2013, є надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу автомобільним транспортом, дозволений вид робіт - внутрішні перевезення пасажирів автобусами.
8. На підставі наказу Управління Держпраці у Чернівецькій області від 09.01.2019 № 20, інформації, наданої Управлінням Укртрансбезпеки у Чернівецькій області від 20.09.2018 № 3403/39/4-18 щодо фізичних осіб-підприємців, які надають послуги з перевезення пасажирів та вантажів і використовують неоформлену працю, заступником начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області видано направлення на проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 .
9. 11.01.2019 інспектором праці Попович А. О. складений акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ЧВ-69/19/321-НД фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю. У зв`язку з цим інспектором Попович А. О. 11.01.2019 сформована вимога про надання документів ЧВ-69/19/321/ПД, якою інспекційне відвідування зупинено на чотири календарних дні та зобов`язано ОСОБА_1 у строк до 10:00 год. 15.01.2019 надати за адресою АДРЕСА_1 належним чином завірені копії документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування, а саме: правила внутрішнього трудового розпорядку, штатний розпис на 2017 - 2018 роки, накази про прийняття працівників на роботу за 2017 - 2018 роки, відомості про нарахування та виплати заробітної плати за 2017 - 2018 роки, звіти форми Д4 - таб. 6 за 2017 - 2018 роки, звіти форми 1ДФ за 2017 - 2018 роки, накази на звільнення за 2017 - 2018 роки, розрахунок компенсації за невикористану відпустку, табелі обліку відпрацювання робочого часу за 2017 - 2018 роки, графік роботи водіїв-механіків за 2017 - 2018 роки, посадові інструкції водіїв-механіків та журнал реєстрації проведення технічного огляду автотранспорту за 2018 рік.
10. 16.01.2019 інспектором Попович А. О. проведено інспекційного відвідування позивача, за результатами якого складений акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЧВ-69/19/321/НД/АВ, в яких зафіксовано порушення позивачем пункту 6 частини першої та частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: працівники (водії) ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу.
11. З метою усунення порушень, зафіксованих в акті інспекційного відвідування від 16.01.2019 № ЧВ-69/19/321/НД/АВ, відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень ЧВ-69/19/321/НД/АВ від 16.01.2019, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 16.02.2019 усунути виявлені порушення.
12. 31.01.2019 Управлінням Держпраці у Чернівецькій області винесено постанову №ЧВ-69/19/321/НД/АВ/П/ПТ/ТД-ФС/047 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 500760,00 грн.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
13. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 він уклав цивільно-правові договори, згідно з якими вони здійснили одноразове перевезення людей з м. Сокирян Чернівецької області до м. Києва та у зворотному напрямку.
14. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-правовими договорами, укладеними між позивачем та громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 чітко зазначені умови надання останніми послуг щодо перевезення людей з м. Сокиряни Чернівецької області до м. Києва та у зворотному напрямку; визначено, що таке перевезення є одноразовим, а також те, що особи, які надають послуги, не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку. Факт надання послуг вказаними особами засвідчений актами приймання наданих послуг (виконаних робіт).
16. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 фактично здійснювали трудові обов`язки без укладеного договору про їх виконання.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
17. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що у направленні на проведення інспекційного відвідування зазначено адресу: АДРЕСА_2, однак інспекційне відвідування проведено за адресою: Чернівецька область, Сокирянський район, с. Грубно, а тому у позивача не було можливості надати цивільно-правові договори, укладені з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки такі знаходились у с. Іванівці. Натомість інспектор Держпраці не витребовувала їх у нього та відмовилась відбирати пояснення у зазначених осіб. Судом апеляційної інстанції не враховано, що ці особи здійснили одноразове перевезення на підставі цивільно-правових договорів, а також не надано оцінку наданим ними показанням під час допиту у суді першої інстанції у якості свідків. Також помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо неподання позивачем на виконання припису вищезазначених цивільно-правових договорів. Окрім цього, ФОП ОСОБА_1 не був належним чином повідомленим про розгляд справи про накладення штрафу.
18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
20. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі також - Закон № 877-V, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
23. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
24. Частиною п`ятою статті 2 Закону № 877-V передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
25. Системний аналіз положень статті 2 Закону № 877-V дає змогу дійти висновку, що органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
26. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".
27. У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі № 200/5877/19-а та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
28. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
29. На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі також - Порядок № 295, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
30. Колегія суддів враховує ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною.
31. Відповідно до положень частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
32. Зважаючи на те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.
33. З огляду на викладене, норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.
34. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 420/5895/18.
35. Згідно з пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
36. Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 11 Порядку № 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги.
37. Пунктами 12, 16, 18 Порядку № 295 передбачено, що вимога інспектора праці про надання об`єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання.
38. У разі створення об`єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об`єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.
39. У разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об`єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється.
40. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу Управління Держпраці у Чернівецькій області від 09.01.2019 № 20 заступником начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області видано направлення на проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 .
41. 11.01.2019 інспектором праці Попович А. О. складений акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ЧВ-69/19/321-НД фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, та сформовано вимогу про надання документів ЧВ-69/19/321/ПД.
42. У подальшому 16.01.2019 інспектором Попович А. О. проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складений акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЧВ-69/19/321/НД/АВ, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 6 частини першої та частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме: працівники (водії) ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу.
43. У касаційній скарзі позивач в обґрунтування своєї позиції щодо недопущення порушення, визначеного в оскаржуваній постанові відповідача, посилається на укладення ним з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 саме цивільно-правових договорів на перевезення, які мали разовий характер.
44. У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.
45. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
46. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
47. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
48. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
49. У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, зокрема, статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
50. Загальне визначення цивільно-правового договору закріплено у статті 626 ЦК України, якою передбачено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
51. Згідно з приписами статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
52. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
53. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
54. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
55. Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
56. У постанові від 04.07.2018 у справі № №820/1432/17 Верховний Суд зробив такий правовий висновок: "Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт". Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку.
57. Верховний Суд у постанові від 14.05.2020 у справі № 640/1099/19 дійшов висновку, згідно з яким відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
58. Такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 26.05.2020 у справі №160/5315/19, від 28.01.2021 у справі № 380/1116/20, від 10.06.2021 у справі №160/12899/19 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
59. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору про надання послуг від 12.05.2018, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3, останній надавав послуги водія, а саме 14.05.2018 здійснив рейс - одноразове перевезення людей з м. Сокиряни Чернівецької області до м. Києва та в зворотному напрямку. Факт надання послуг засвідчений актом приймання наданих послуг (виконаних робіт) від 16.05.2018.
60. Згідно з договором про надання послуг від 21.05.2018, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4, останній надавав послуги водія, а саме 22.05.2018 здійснив рейс - одноразове перевезення людей з м. Сокиряни Чернівецької області до м. Києва та у зворотному напрямку. Факт надання послуг засвідчений актом приймання наданих послуг (виконаних робіт) від 25.05.2018.
61. На підставі договору про надання послуг від 30.05.2018, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_6, останній надавав послуги водія, а саме 30.05.2018 здійснив рейс - одноразове перевезення людей з м. Сокиряни Чернівецької області до м. Києва та в зворотному напрямку. Факт надання послуг засвідчений актом приймання наданих послуг (виконаних робіт) від 02.06.2018.
62. Згідно з договором про надання послуг від 31.07.2018, укладеним між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5, останній надавав послуги водія, а саме 31.07.2018 здійснив рейс - одноразове перевезення людей з м. Сокиряни Чернівецької області до м. Києва та в зворотному напрямку. Факт надання послуг засвідчений актом приймання наданих послуг (виконаних робіт) від 25.05.2018.
63. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 існували цивільно-правові відносини, що підтверджується вищенаведеними договорами та наданими під час допиту у судовому засіданні у якості свідків показаннями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, згідно з якими останні пояснили суду, що є знайомими ОСОБА_1 і на його прохання у зв`язку з хворобою водіїв здійснювали перевезення пасажирів на мікроавтобусах. Наданнями ними послуг в якості водіїв згідно з укладеними з позивачем цивільно-правовими договорами мало разовий характер, тобто ними здійснено одноразове перевезення людей з м. Сокиряни Чернівецької області до м. Києва та у зворотному напрямку, за що вони отримали грошову винагороду в розмірі 400,00 грн. У позивача вони по трудовому договору не працювали і інших перевезень, окрім зазначених, не здійснювали.
64. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги вищенаведені цивільно-правові договори, посилаючись на те, що такі разом із актами виконаних робіт не були надані відповідачу під час інспекційного відвідування.
65. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки доводи позивача щодо неможливості надання відповідних цивільно-правових договорів під час проведення інспекційного відвідування не підтверджені належними, допустимим та достатніми доказами, та водночас зазначає, що подання позивачем цих договорів не спростовує факту допущення позивачем порушень трудового законодавства, оскільки здійснення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 пасажирських перевезень з м. Сокиряни Чернівецької області до м. Києва та в зворотному напрямку свідчить про те, що водії здійснювали такі перевезення відповідно до визначеного маршруту, а тому не були самостійними під час їх здійснення. Попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, оскільки особи виконували конкретну трудову функцію, робота мала не індивідуально-визначений характер, не була юридично самостійною, а надавалася в процесі виконання трудової функції. Зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.
66. Щодо посилання позивача, викладені у касаційній скарзі, на неврахування судом апеляційної інстанції показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, згідно з якими встановлено, що наданнями ними послуг в якості водіїв відповідно до укладених цивільно-правових договорів мало разовий характер, то колегія суддів зазначає, що такі не спростовують правильності висновку суду апеляційної інстанції про наявність між позивачем та зазначеними особами саме трудових відносин.
67. Також не впливають на правильність зазначеного висновку доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо неподання позивачем на виконання припису вищезазначених цивільно-правових договорів.
68. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, щодо порушення його права на участь у розгляді справи про накладення на нього штрафу у зв`язку із неповідомленням його про такий, колегія суддів зазначає наступне.
69. Згідно з пунктом 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі також - Постанова № 509, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
70. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
71. Водночас колегія суддів зауважує, що з`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується.
72. Для надання оцінки доводам позивача щодо неналежного його повідомлення про проведення відповідачем розгляду справи важливим є встановлення, чи не ухилявся від одержання повідомлення або ж не вчиняв інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні. Також важливим є з`ясування, чи були надані позивачем документи відповідачу/суду після розгляду справи про накладення штрафу, які б могли вплинути на результат такого розгляду у випадку, якщо б позивач надав їх посадовим особам Держпраці до моменту прийняття оскаржуваного рішення.
73. Однак, зважаючи на наведені позивачем доводи в обґрунтування своєї позиції щодо недопущення порушень, зазначених в оскаржуваній постанові, викладені під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій та у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що такі не спростовують факту допущення ним порушень трудового законодавства, що полягають у допуску до роботи осіб без укладення трудового договору. Оскільки позивачем не наведено та не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували зазначене в оскаржуваній постанові порушення, відтак проведення розгляду справи про накладення штрафу відповідачем без участі позивача не вплинуло на правильність його рішення.
74. Окрім цього, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові у від 16.06.2020 у справі №815/5427/17 дійшов висновку, згідно з яким особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі. Юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
75. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
76. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
77. Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
78. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
79. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд