ПОСТАНОВА
Іменем України
22 липня 2021 року
Київ
справа №160/14224/20
адміністративне провадження №К/9901/17869/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції
касаційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (прийняту у складі головуючого судді - Голобутовського Р.З.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Божко Л.А., суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.)
у справі № 160/14224/20
за заявою Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про забезпечення позову
У С Т А Н О В И В :
І. РУХ СПРАВИ
1. 02 листопада 2020 року Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, третя особа Державне підприємство Національні інформаційні системи про визнання протиправним та скасування наказу, де просив визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу Міністерства юстиції України від 22.10.2020 року № 3693/5 "Про задоволення скарги" та пункт 6 наказу Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2020 року № 3693/5 "Про задоволення скарги" в частині тимчасового блокування доступу приватного нотаріуса ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.
2. 03 листопада 2020 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію пункту 6 наказу Міністерства юстиції України від 22.10.2020 року № 3693/5 "Про задоволення скарги" в частині тимчасового блокування доступу приватного нотаріуса ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі.
3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, заяву позивача задоволено; зупинено дію пункту 6 наказу Міністерства юстиції України від 22.10.2020 року № 3693/5 "Про задоволення скарги" в частині тимчасового блокування доступу приватному нотаріусу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці до набрання законної сили судовим рішенням у справі; визначено спосіб і порядок виконання ухвали про забезпечення позову шляхом зобов`язання Державного підприємства "Національні інформаційні системи" відновити приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4. Не погоджуючись з ухвалою суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
5. Указана касаційна скарга надійшла на адресу Верховного Суду 17 травня 2021 року.
6. Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Приймаючи рішення про забезпечення позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що шляхом видачі оскаржуваного Наказу заявника фактично позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому, у заявника є зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків та оплати праці найманих працівників, не зважаючи на фактичне зупинення його діяльності.
7.1. Також зазначено, що станом на день розгляду заяви оскаржуваний наказ є чинним, а відтак, заявник не має можливості здійснювати нотаріальну діяльність, що є єдиним джерелом його доходу.
7.2. Дія оскаржуваного Наказу про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно фактично унеможливлює здійснення позивачем професійної діяльності за наявності відповідного свідоцтва, отже, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам не тільки заявника, а й його офіційно влаштованих працівників, для відновлення, яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вказує, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
9. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені статтею 150 КАС України, оскільки позивач вправі здійснювати нотаріальну діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації нерухомого майна, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем отримувати позивачем дохід від своєї професійної діяльності.
9.2. Також, скаржник наголошує на тому, що наслідком зупинення судом дії пункту 6 наказу Міністерства юстиції України від 22.10.2020 року № 3693/5 є відновлення доступу позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий же наслідок матиме місце і після набрання законної сили рішенням у випадку задоволення позовних вимог.
10. У відзиві на касаційну скаргу, позивач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
12. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
14. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
15. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
16. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.
17. За приписами частин 1 та 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
17.1. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
18. З аналізу наведених правових норм випливає, що метою забезпечення адміністративного позову є захист прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів. Відтак, вжиття судом заходів забезпечення позову покликане своєчасно унеможливити настання негативних та непоправних наслідків, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Тобто, невідворотність наслідків означатиме, що спірні правовідносини не зможуть існувати в майбутньому у первісному вигляді у випадку незастосування заходів забезпечення позову.
19. Суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Також, суд має вказати мотиви, які слугували причиною постановленню ухвали про забезпечення позову, зокрема, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
20. У касаційній скарзі скаржником зазначено про фактичне вирішення спору по суті шляхом винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.
21. Верховний Суд погоджується з вказаними доводами скаржника, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про скасування пунктів 5 та 6 наказу Міністерства юстиції України від 22.10.2020 року № 3693/5 "Про задоволення скарги", виданого відповідачем у межах повноважень, дія зупиненого судом першої інстанції пункту 6 якого обмежена в часі, і його зупинення в порядку забезпечення позову, фактично указує на вирішення частини позовних вимог в адміністративному спорі по суті з огляду на їх тимчасовий характер.
22. Також Суд уважає, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, останній не позбавлений права на працю та має право здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем можливості отримання позивачем доходу від своєї професійної діяльності.
23. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 12 лютого 2012 року в справі №824/902/19-а, від 21 листопада 2019 року в справі №420/1065/19, від 01 жовтня 2019 року в справі №420/912/19, від 19 червня 2018 року в справі №826/9263/17, від 23 липня 2020 року в справі № 640/12935/19.
24. Також Суд зазначає, що забезпечення позову шляхом зупинення дії пункту 6 наказу Міністерства юстиції України від 22.10.2020 року № 3693/5 в частині тимчасового блокування до доступу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно може вважатися вирішенням спору, оскільки приватний нотаріус і в подальшому здійснює діяльність у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, незважаючи на те, що оскаржуваний наказ, дія якого спірними судовими рішеннями зупинена, був винесений саме з підстав наявних порушень приватним нотаріусом при вчиненні дій у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно.
25. Обставин щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду в справі, не було аргументом заяви про забезпечення позову і судами попередніх інстанцій не встановлено.
26. Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо задоволення заяви про забезпечення позову.
27. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
27.1. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
28. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Суд