iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 200/5764/20-а

адміністративне провадження № К/9901/4561/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільнені, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021 (колегія суддів у складі: Міронової Г. М., Геращенка І. В., Казначеєва Е. Г.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Донецької області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність прокуратури Донецької області в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при його звільненні 04.05.2020;

- стягнути з прокуратури Донецької області або обласної прокуратури, юрисдикція якої є Донецька область на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 20 427,12 грн;

- стягнути з прокуратури Донецької області або обласної прокуратури, юрисдикція якої є Донецька область на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 04.05.2020 по день ухвалення рішення, виходячи із розрахунку 972,72 грн за день;

- стягнути з прокуратури Донецької області або обласної прокуратури, юрисдикція якої є Донецька область на користь позивача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу та сплату судового збору;

- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 20 427,12.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом прокурора Донецької області від 04.05.2020 № 381-к його звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Між тим, вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні йому виплачено не було. Оскільки Законом України "Про прокуратуру" не регульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, тому вважав, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, з дотриманням статті 44 цього Кодексу, відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Норми пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України щодо підстав звільнення вважав однорідними, тому незалежно від зазначення у наказі про звільнення тієї чи іншої норми вважав, що особа є звільненою за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця. Тому позивач вважав, що мав право на вихідну допомогу при звільненні. Оскільки таку допомогу йому не виплачено, що, на його думку, свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні, тому вважав, що має право на стягнення її з відповідача, а також право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2020 здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни найменування відповідача з прокуратури Донецької області на Донецьку обласну прокуратуру.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що Закон України від 05.11.1991 № 1789-XII "Про прокуратуру", у тому числі частина перша статті 46-2, якою передбачалося звільнення прокурорів за нормами КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 - у зв`язку з набранням чинності Законом України від 14.10.2014 № 1697-VІІ "Про прокуратуру", яким виплати вихідної допомоги при звільненні не передбачено. Тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до спірних правовідносин Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII "Про прокуратуру" були відсутні. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та у порядку, що передбачені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VІІ "Про прокуратуру", яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не набув права на її отримання. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення є похідними позовними вимогами, задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог, тому правові підстави для задоволення похідних позовних вимог відсутні.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2020 скасовано. Позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури в частині не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при його звільнення; стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 20 427,12 грн; стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури на користь позивача судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення на його користь вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Визначаючи суму стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір середнього заробітку за час затримки виплати перевищує суму вихідної допомоги у декілька разів.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

12.02.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник просить змінити постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021, виклавши її мотивувальну частину в частині наявності правовідносин між Донецькою обласною прокуратурою (яка є процесуальним правонаступником прокуратури Донецької області) та ОСОБА_1 і права останнього на отримання відшкодування за затримку виплати вихідної допомоги на підставі статті 117 КЗпП України, з урахуванням доводів, викладених в касаційній скарзі та зазначити середній заробіток за час затримки розрахунку ОСОБА_1 з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із його середнім заробітком та з урахуванням інших конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, і відповідних критеріїв, на які орієнтує в своїх правових висновках Верховний Суд України, в сумі не меншою за розмір сплаченої вихідної допомоги при звільненні - 20 427,12 грн. Також просить викласти абзац шостий резолютивної частини постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021 з урахуванням змін внесених до мотивувальної частини рішення.

Скаржник вважає постанову суду апеляційної інстанції незаконною та необґрунтованою в частині задоволення вимог щодо стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн, оскільки, на його думку, таке рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 823/254/16, від 11.10.2018 у справі № 823/244/16, від 17.10.2018 у справі № 823/276/16, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2019 у справі № 823/263/16, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо застосування норм права при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати та порядку його стягнення.

Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати не застосовано положення статей 84, 104 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про оплату праці", пункти 6, 7, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Також вважає безпідставним застосування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи наявність висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 08.10.2019 у справі № 823/263/16, відомості про відступлення від якого відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Звертає увагу на недоцільність застосування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, оскільки у цій постанові не визначено ані суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ані порядку її визначення, так як справа у цій частині була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

Рух касаційної скарги

12.02.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 200/5764/20-а.

Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021 з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З 25.09.2006 по 04.05.2020 ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України, зокрема на посаді прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області та органів прокуратури що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом прокурора Донецької області від 04.05.2020 № 381-к позивача звільнено з вказаної посади та з органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Підставою для прийняття вказаного наказу стало рішення № 268 кадрової комісії № 2 від 09.04.2020.

Відповідно до довідки від 26.05.2020 № 18-85-748, виданої прокуратурою Донецької області, заробітна плата позивача за останні два повні місяці роботи перед звільненням - березень 2020 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 18 з 21) та квітень 2020 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 13 з 21), становила: середньоденна - 972,72 грн, середньомісячна - 20 427,12 грн.

Вихідну допомогу при звільненні позивачу не було виплачено, проте позивач вважає, що має право на таку допомогу, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 4 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 КАС України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Відповідно до матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив йому у виплаті вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, а також у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

Разом з тим, постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн.

Щодо правильності вирішення судом апеляційної інстанції позовної вимоги про стягнення на користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховний Суд зазначає таке.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці прокурорів, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів прокуратури.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є правомірним.

Водночас, щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі Верховний Суд зазначає, що застосовуючи принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача відшкодування саме у розмірі - 2000,00 грн.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Судом апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не виплачена сума вихідної допомоги.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки прокуратури Донецької області від 26.05.2020, середньомісячна заробітна плата позивача складає 20 427,12 грн.

В той же час судом апеляційної інстанції не встановлено розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду викладену у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.06.2018 у справі № 823/254/16, від 11.10.2018 у справі № 823/244/16, від 17.10.2018 у справі № 823/276/16, від 08.10.2019 у справі № 823/263/16, оскільки у цих справах відсутній висновок про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку, який непрямо випливає з приписів статті 117 КЗпП України.

Відтак, відсутні підстави для врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.06.2018 у справі № 823/254/16, від 11.10.2018 у справі № 823/244/16, від 17.10.2018 у справі № 823/276/16, від 08.10.2019 у справі № 823/263/16 під час розгляду цієї справи. Крім того, спірні правовідносини у цих справах виникли у 2016 році, тоді як у цій справі спірні правовідносини виникли у 2020 році.

Твердження скаржника про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, Верховний Суд зазначає, що вказані рішення не є такими, що ухвалені в тотожних правовідносинах, оскільки містять висновок про те, що обов`язок роботодавця щодо своєчасного розрахунку припиняється проведенням остаточного розрахунку. Втім, спірним питанням у цій справі є відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення повного розрахунку при звільненні працівника.

Водночас відповідно до матеріалів справи, апеляційний суд застосував у цій справи висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та зазначив про те, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Проте судом апеляційної інстанції, як встановлено вище, не було встановлено розміру усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, оскільки зазначені обставини залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому Верховний Суд не має можливості перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

................

Перейти до повного тексту