ПОСТАНОВА
Іменем України
22 липня 2021 року
Київ
справа №320/2655/20
адміністративне провадження №К/9901/35002/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашутіна І.В., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №320/2655/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року (суддя - Леонтович А. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року (головуючий суддя - Губська Л. В., судді: Карпушова О. В., Степанюк А. Г.),
ВСТАНОВИВ:
У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) №Ф-130381-56 від 14 лютого 2020 року та №Ф-130381-56У від 6 листопада 2018 року.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 22 вересня 2003 року. Записи про припинення такої діяльності внесено 24 лютого 2020 року.
Позивача з 3 липня 2009 року прийнято на посаду електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду у ВАТ "Гостомельський склозавод", що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та довідкою ОК-5.
Згідно з даними інтегрованих карток платника податків, за ОСОБА_1 обліковується борг з єдиного соціального внеску станом на 31 січня 2020 року у сумі 20845, 44 грн.
6 листопада 2018 року Головне управлінням ДФС у Київській області сформувало та направило позивачу вимогу про сплату (недоїмки) №Ф-130381-56-У на суму 7371, 54 грн.
Поштове відправлення яким було направлено вказану вимогу про сплату боргу повернуто за закінченням строку зберігання.
14 лютого 2020 року Головне управління ДПС у Київській області сформувало та направило позивачу вимогу про сплату (недоїмки) №Ф-130381-56 на суму 20845, 44 грн.
Поштове відправлення яким було направлено вказану вимогу про сплату боргу повернуто, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0820504032679.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка застосовує загальну систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві. Крім того, чинне законодавство України не виключає можливості одночасного здійснення підприємницької діяльності та роботи за трудовим договором на підприємстві. Також, суди зазначили, що сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичній особі, сплачує саме роботодавець, при цьому жодних утримань ЄСВ із заробітної плати такої особи немає.
Не погодившись з такими висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким визнати протиправними і скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2020 року у справі №824/876/19-а, від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19. На думку позивача, в розумінні Закону № 2464-VI протягом 2018 - 2019 років він був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення обов`язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності.
ГУ ДПС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Позиція ГУ ДФС полягає в тому, що незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності незалежно від фінансового стану платника.
Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2021 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів позивача про застосування судами норм права без урахування висновку щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, якщо протягом 2018-2019 років він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, який сформував усталену практику у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 Верховний Суд проаналізувавши норми ПК України та Закону № 2464-VI, дійшов висновку, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить госпо