ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 320/5697/20
адміністративне провадження № К/9901/10635/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
за участі:
секретаря судового засідання Бугаєнко Н. В,
представника позивача Калитаєв В. В.,
представника відповідача Осовітня Ю. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 320/5697/20
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Корпорейт" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду (суддя: А. О. Кушнова) від 19 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Я. Б. Глущенко, О. Є. Пилипенко, Л. Т. Черпіцька) від 03 березня 2021 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Корпорейт" (далі - позивач, ТОВ "Центр Корпорейт") звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), у якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001810402 від 05 червня 2020 року, яким відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на рахунок у банку;
- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ "Центр корпорейт" (42393784) у розмірі 53 239 409 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення перевірки позивачем надано всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність проведення господарських операцій, за результатами яких сформовано податковий кредит, що вплинув на формування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Звертає увагу, що згідно платіжних доручень та оборотно-сальдових відомостей підприємства - сальдо станом на 1 жовтня та станом на лютий 2020 року оплати підприємством повністю здійснені. Наголошує, що в рамках кримінального провадження, на яке посилається відповідач в акті перевірки, діяльність позивача законними, допустимими та належними засобами доказування не досліджувалась.
3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 0001810402 від 05 червня 2020 року.
Зобов`язано Головне управління ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр корпорейт" (ідентифікаційний код 42393784, місцезнаходження: 07401, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 95) у розмірі 53 239 409,00 грн..
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року в частині зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ "Центр Корпорейт" у розмірі 53 239 409,00 грн.
Позов у відповідній частині задоволено частково.
Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Корпорейт" дані, зазначені у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункта 4 Порядка ведення Реєстра заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26.
5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 26 березня 2021 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Разом з тим, відповідач просив замінити відповідача, а саме Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 43141377), на належного - Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 44096797).
6. Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, установлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та заперечень на клопотання про зупинення оскаржуваних судових рішень.
7. Ухвалами Верховного Суду від 05 липня 2021 року задоволено клопотання відповідача, зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 320/5697/20 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в судовому засіданні з повідомленням сторін.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 березня 2020 року позивачем подана податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2020 року, у рядку 19 якої відображений показник від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 94 975 207,00 грн.
9. У рядку 20.2.1 цієї ж декларації частину від`ємного значення з ПДВ у розмірі 53 239 409,00 грн. заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку.
10. До податкової декларації позивачем додані, зокрема: довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Додаток 2); розрахунок суми бюджетного відшкодування (Додаток 3); заява про повернення суми бюджетного відшкодування (Додаток 4); розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5).
11. У період з 08 по 15 травня 2020 року ГУ ДПС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за лютий 2020 року.
12. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.2, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим контролюючий орган дійшов висновку про завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2020 року в розмірі 53239409,00 грн., а саме за періоди: жовтень 2019 року на суму ПДВ в розмірі 7138426,00 грн., листопад 2019 року на суму ПДВ в розмірі 46100983,00 грн.
13. 05 червня 2020 року ГУ ДПС у Київській області прийняло податкове повідомлення-рішення № 0001810402, яким позивачу відмовило у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на рахунок у банку за лютий 2020 року на суму 53 239 409,00 грн.
14. Уважаючи податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, платник податків звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
15. Разом з тим, як установлено судами, причиною виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредита позивача є придбання позивачем у ТОВ "Маямілідергрупп" товара (пшениці м`якої ненасіннєвої 2-го, 3-го та 2-го класів, кукурудзи ненасіннєвої 3-го класа, фуражного ячменю) на загальну суму 1 268 017 243,72 грн. та продаж такого за кордон.
16. Так, 01 жовтня 2019 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Маямілідергрупп" (постачальник) укладено договір поставки № 0110-196, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, іменовану далі товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його за умовами даного договора. Найменування, кількість та ціна товара вказується у видаткових накладних, а оплата здійснюється протягом трьох місяців з дати поставки, але не раніше дати реєстрації податкових накладних.
17. Висновок про завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ контролюючий орган пов`язує з тим, що платіжні доручення, які були надані до перевірки, не були підписані керівником ТОВ "Центр корпорейт", не завірені банком в якому обслуговується суб`єкт господарювання, не мають підписів та печаток, про що зазначено в п.3.18 акту перевірки (том 1 а.с.30).
18. Крім того контролюючий орган в п.3.21 акта перевірки узагальнено зазначає про здійснення Офісом Генерального прокурора процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42020000000000265 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, в рамках якого досліджується діяльність ТОВ "Центр корпорейт" (том 1 а.с.32).
19. Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що подані позивачем платіжні доручення містять усі обов`язкові реквізити, такі як дата оформлення документа, його номер, відомості про платника та отримувача платежу, призначення платежу, код банку, відмітка про виконання тощо, а тому є належними первинними документами, які підтверджують факт оплати товара за договором поставки від 01 жовтня 2019 року № 0110-19.
20. При цьому, факт здійснення оплати також підтверджено доданими позивачем до матеріалів справи платіжними дорученнями із мокрими печатками банку.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
21. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження обґрунтованості спірного рішення. Факт реального виконання господарських взаємовідносин, за результатами яких у позивача виникло право на отримання відшкодування податка на додану вартість на рахунок у банку, підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а факт наявності відповідних платіжних документів цілком спростовують висновки податкового органу щодо не підтвердження позивачем належними документами факту здійснення оплати за товар. Посилання відповідача на порушення кримінальної справи до уваги не прийнято, оскільки суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що в рамках такої справи встановлені факти, що підтверджують фіктивність господарських відносин, за результатами яких виникло право на відшкодування податка на додану вартість.
22. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зменшення суми бюджетного відшкодування, заявленої позивачем, проте скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача внести на підставі заяви позивача до Реєстра заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних, зазначених у абзацах 2, 3, 5, 7, 9, 10, 12, 13 та 14 пункта 4 Порядка № 26. Підстави для відображення у Реєстрі інформації про суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування та дату її узгодження на момент розгляду справи відсутні, оскільки такий обов`язок у відповідача виникне тільки після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
23. Судом апеляційної інстанції також зазначено, що на момент виписування податкових накладних позивачу його контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платником податка на додану вартість, а факт реальності господарських операцій, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами та відповідачем під час перевірки та прийняття спірного рішення під сумнів не ставився. До того ж, за результатами виконання договора контрагент позивача визначив собі податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Даних про те, що зазначені зобов`язання анульовані, податковим органом не надано.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
24. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
25. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 320/5697/20 є оскарження судових рішень, перелік яких визначений у пункті першому частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права, а саме, статті 44, 198, 200 Податкового кодексу України, статей 4 та 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 420/3897/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 160/1283/19, від 11 червня 2019 у справі № 826/13018/18, від 12 березня 2019 року у справі № 826/3632/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 814/1932/17, від 21 січня 2021 року у справі № 821/1851/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 816/2192/16, від 03 квітня 2018 року у справі № п/811/1344/16, від 25 березня 2020 року у справі № п/811/446/16, від 07 травня 2020 року у справі № 815/6602/15.
26. Ще однією підставою касаційного оскарження відповідач визначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України - неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
27. Відповідач посилаючись на пункт 1 та пункт 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, а саме: додаткові пояснення відповідача від 09 грудня 2020 року, від 10 лютого 2021 року, не досліджено та не надано оцінки поданим ГУ ДПС у Київській області доказам щодо наявного кримінального провадження від 17 вересня 2020 року № 32020110000000116, а також недосліджено зібрані у справі докази та встановлення судами обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме видаткових та податкових накладних ТОВ "Маямілідергрупп", проігноровано відсутність всіх необхідних документів Зернового складу на збереження зернових культур.
28. Обґрунтування касаційної скарги полягає у:
відсутності у ТОВ "Маямілідергрупп" відповідної матеріально-технічної бази необхідної для ведення діяльності з вирощування с/г продукції (с/г техніки, посівних площ, місць зберігання продукції), а також відповідних кваліфікованих працівників;
фактично операції з постачання з боку ТОВ "Маямілідергрупп" в адресу ТОВ "ЦЕНТР КОРПОРЕЙТ" с/г продукції мали лише документальне оформлення, без реального руху товарно-матеріальних цінностей;
відсутності у ТОВ "ЦЕНТР КОРПОРЕЙТ" документів на зберігання зерна;
наявності кримінального провадження, якому судом апеляційної інстанції не надано оцінки;
29. Також, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій предметом доказування у справі що розглядається є реальність здійснення господарських операцій з надання послуг, суди повинні були встановити якими доказами підтверджено факт доставки та передання позивачем обумовленого умовами договору складського зберігання зерна, його прийняття між ТОВ "М. В. Карго", ТОВ "БОРІВАЖ" з оформленням передбаченими вищенаведеними нормативними актами, документами та подальший рух прийнятого на зберігання зерна. Проте, судами взагалі не досліджувались докази підтвердження факту доставки та передання позивачем обумовленого умовами договору складського зберігання зерна, його прийняття між ТОВ "М. В. Карго", ТОВ "БОРІВАЖ" з оформленням передбаченими нормативними актами, документами та подальший рух прийнятого на зберігання зерна, хоча Вони мають істотне значення для справи, оскільки операції з зерновими культурами повинні враховувати певну специфіку та вимоги спеціального законодавства
30. При цьому, надані під час перевірки платіжні доручення не були підписані керівником ТОВ "ЦЕНТР КОРПОРЕЙТ", не завірені банком, в якому обслуговується суб`єкт господарювання, не мали підписів та печаток.
31. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій, не дотримуючись норм процесуального права, закріплених статтями 90, 242, 317 Кодексу адміністративного судочинства України, приймаючи рішення у справі, не надали належної оцінки доводам відповідача та не врахували практику Верховного суду в аналогічних справах, не дослідили всіх обставин справи.
32. В судовому засіданні представник скаржника підтримав касаційну скаргу у повному обсязі та наполягав на її задоволенні. Наголошував на не врахування судами висновків Верховного Суду, не врахування судом апеляційної інстанції наведених доводів під час розгляду справи та доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.
33. Представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив у її задоволенні відмовити. Вказував на належному дослідження та оцінки доказів, прийняття рішень без порушень норм матеріального та процесуального законодавства.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
34. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
35. Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
36. Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 Податкового кодексу України
37. Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
38. Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
39. Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
40. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
41. Як вірно установлено судами та як вбачається зі змісту акта перевірки, що фактично єдиною підставою для відмови позивачу в отриманні заявленого бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 53239409,00 грн. за лютий 2020 року слугувало надання позивачем під час перевірки копій платіжних доручень, що не були підписані керівником ТОВ "Центр корпорейт" та не завірені належним чином банком, в якому обслуговується суб`єкт господарювання.
42. Окрім того, опосередковано зазначено про те, що Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42020000000000265 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України, в рамках якого досліджується діяльність позивача. Жодних інших правових підстав для відмови у бюджетному відшкодуванні контролюючим органом не наведено.
43. Досліджуючи наведені вище платіжні доручення судами з`ясовано, що останні були сформовані і фактично перетворені у візуальну форму представлення на паперовому носії за допомогою системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк".
44. Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція № 22) безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
45. Згідно з пунктом 10.1 Інструкції № 22 оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування.
Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг", "платіжний застосунок" та інших систем дистанційного обслуговування.
46. Відповідно до 10.5 Інструкції № 22 під час здійснення розрахунків за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.
Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", визначаються договором між банком та клієнтом, але обов`язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; найменування, код платника та номер його рахунку; найменування, код одержувача та номер його рахунку; суму цифрами; призначення платежу; електронний(і) підпис(и) відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі "Допоміжні реквізити".
47. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 року № 851-IV(далі - Закон № 851-IV) оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
48. Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 851-IV юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
49. Отже, чинним законодавством визначено, що електронний документ при наявності всіх необхідних реквізитів, підтверджує здійснення операцій на підставі такого документу. Підтвердження відповідності електронної форми платіжного доручення оригіналу, який розміщений в системі "Клієнт-Банк" не потребує його скріплення печаткою та підписом банку.
50. Відтак, судами попередніх інстанцій вірно встановлено та досліджено, подані позивачем платіжні доручення, які містять обов`язкові реквізити, такі як дата оформлення документа, його номер, відомості про платника та отримувача платежу, призначення платежу, код банку, відмітка про виконання тощо, а тому є належними первинними документами, які підтверджують факт оплати товара за договором поставки від 01 жовтня 2019 року № 0110-19. При цьому, факт здійснення оплати також підтверджено доданими позивачем до матеріалів справи платіжними дорученнями із мокрими печатками банку.
51. Разом з тим, суди обґрунтовано зауважили про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що в рамках кримінального провадження, яке перебуває під процесуальним керівництвом Офіса Генерального прокурора, отримано інформацію про вчинення позивачем протиправних дій, які мають наслідком безпідставне отримання відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника.
52. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
53. У розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-який доказ підлягає обов`язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
54. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 КАС України).
55. Отже, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України вина посадових осіб ТОВ "Центр корпорейт" у фіктивному підприємництві, фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, ухиленні від сплати податків має підтверджуватись відповідними доказами. Суд наголошує, що сама по собі наявність кримінального провадження, в рамках якого досліджується діяльність позивача, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути безумовною підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій платника податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.
56. Верховний Суд у низці своїх постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає безумовних підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій у їх взаємній сукупності з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.
57. Разом з цим, відповідач будь-якої інформації щодо кримінального провадження № 42020000000000265, яке за змістом акта перевірки стосувалось ТОВ "Центр корпорейт", не надав, а також, жодних відомостей щодо впливу результатів кримінального провадження № 42020000000000265 на висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства ані акт перевірки, ані матеріали справи також не містять.
58. У свою чергу, слід зауважити, що додані відповідачем до апеляційної скарги докази, а також доводи щодо нереальності господарських правовідносин позивача з контрагентом на обґрунтування правомірності спірного рішення суд апеляційної інстанції правомірно не прийняв та не взяв до уваги, оскільки відповідно до акта перевірки підставою для відмови позивачу в отриманні бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 53 239 409,00 грн. за лютий 2020 року слугувало тільки надання позивачем під час перевірки копій платіжних доручень, а тому згідно положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень такий суб`єкт не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
59. З оскаржуваних судових рішень слідує, що відповідачем не надано доказів невідповідності первинної документації (в тому числі платіжних доручень) вимогам діючого законодавства чи доказів несплати суми ПДВ, заявленої до відшкодування у декларації. Натомість, позивачем документально підтверджено правомірність визначення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 53 239 409,00 грн. по декларації за лютий 2020 року.
60. Окрім того, цілком обґрунтованим також є зазначення судом апеляційної інстанції те, що на момент виписування податкових накладних позивачу його контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операцій, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами та відповідачем під час перевірки та прийняття спірного рішення під сумнів взагалі не ставився. До того ж, як встановлено судами за результатами виконання договору контрагент позивача визначив собі податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Даних про те, що зазначені зобов`язання анульовані, податковим органом не надано.
61. Додатково слід зауважити, що у результаті дослідження доказів первинної документації на підтвердження здійснення господарської діяльності позивача судами встановлено відповідність первинних документів вимогам діючого законодавства, а відтак суди дійшли висновку, що відповідач безпідставно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не врахував копії платіжних доручень, надані позивачем до перевірки.
62. З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для прийняття спірного податкового повідомлення рішення яким зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленої позивачем.
63. Вимоги в частині зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування не є підставою касаційного оскарження відповідачем.
64. Відтак, доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченні на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди першої та апеляційної інстанції вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
65. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001810402 від 05 червня 2020 року про відмову у наданні бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість у розмірі 53 239 409,00 грн. діяв всупереч та не у відповідності до вимог податкового законодавства, оскільки визначені відповідачем підстави для прийняття спірного ППР були безпідставними та спростовуються наявними доказами наданими стороною позивача на спростування таких підстав.
66. Судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у акті перевірки, запереченнях на адміністративний позов та в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
67. Так, підставою для відкриття касаційного провадження слугували посилання скаржника на застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм права, зокрема статті 44, 198, 200 Податкового кодексу України, статей 4 та 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 420/3897/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 160/1283/19, від 11 червня 2019 у справі № 826/13018/18, від 12 березня 2019 року у справі № 826/3632/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 814/1932/17, від 21 січня 2021 року у справі № 821/1851/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 816/2192/16, від 03 квітня 2018 року у справі № п/811/1344/16, від 25 березня 2020 року у справі № п/811/446/16, від 07 травня 2020 року у справі № 815/6602/15, без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами попередніх інстанцій рішень з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
68. Разом з тим, наведені скаржником постанови Верховного Суду стосуються здебільшого оцінки інших встановлених судами обставин та досліджених ними доказів та не містять будь-якого правового висновку стосовно конкретної норми права, яка на думку скаржника застосована неправильно в межах цієї справи. А тому, посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. В цілому його доводи зводяться до опису встановлених судом у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
69. Підставою касаційного оскарження скаржник також зазначав пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та вказував, що судом не було досліджено належним чином зібраних у справі доказів. Проте, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
70. При цьому пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
71. Крім того, стаття 353 КАС України передбачає скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд, у той час, як скаржник просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові по суті, що також не відповідає вимогам касаційного оскарження.
72. Відтак, обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, цитування норм Податкового кодексу України без зазначення, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
73. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
74. Жодні доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийняті оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
75. Колегія суддів звертає увагу, що саме податковий орган повинен приймати рішення на підставі усіх встановлених обставинах справи, яким в подальшому суд надає оцінку та такому рішенню, суд не може перебирати на себе функцію виконання обов`язків податкового органу. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути обґрунтованим. Перекладання свого обов`язку щодо доказування обставин справи, що стосується встановлення факту правопорушення позивача, та як правило на обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення на суд, який за думкою відповідача повинен доводити правомірність прийнятого податковим органом рішення, є некоректним.
76. Суд ще раз наголошує, що з огляду на положення частини другої статті 77 КАС України, якою чітко встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень такий суб`єкт не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, тому відшукування відповідачем вже під час апеляційного чи касаційного перегляду справи нових підстав на обґрунтування правомірності прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення є цілком безпідставним. В акті перевірки відсутні були зауваження та не ставилось під сумнів щодо товарності чи безтоварності господарських операцій здійснених позивачем з його контрагентом з придбання зернових культур та подальшу їх реалізацію. Судами було належним чином оцінені підстави відмови у заявленому бюджетному відшкодуванні, та відшукувати судами інші підстави та докази, які не були покладені в основу прийнятого контролюючим органом спірного ППР процесуальної можливості не мали.
77. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд