Окрема думка (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду
Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Рогач Л. І., Ситнік О. М.
на ухвалу від 12 липня 2021 року у справі № 1-1048/11
(провадження № 13-101зво21)
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата), керуючись статтями 117, 429, 461 - 464 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), 12 липня 2021 року відмовила ОСОБА_1 у поновленні строку для подання заяви про перегляд постанови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2011 року та ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2011 року за виключними обставинами, а заяву з усіма доданими до неї матеріалами - повернула.
Судді Великої Палати Григор`єва І. В., Єленіна Ж. М., Князєв В. С., Рогач Л. І., Ситнік О. М. не погоджуються з таким рішенням з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів за заявою та наявних у Верховному Суді даних, в оспорюваних постанові й ухвалі йдеться про призначення справи до судового розгляду й залишення ОСОБА_1 попереднього запобіжного заходу. Після неодноразового повернення справи прокурору, скасування цих рішень, зміни територіальної підсудності й передачі справи Хортицькому районному суду м. Запоріжжя, її вкотре було призначено до розгляду. Наразі по суті висунутого обвинувачення остаточного рішення не прийнято, а заявник не перебуває під вартою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 3 травня 2018 року в справі «Красюков та інші проти України» (заява № 64181/09 та 9 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) установив порушення щодо всіх заявників п. 3ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з надмірною тривалістю досудового тримання під вартою, а стосовно ОСОБА_1 - також п. 1 ст. 5 Конвенції у зв`язку з незаконним позбавленням свободи, у тому числі документально незафіксованим затриманням та триманням під вартою за відсутності судового рішення та будь-якої іншої юридичної підстави з 1 по 14 квітня 2011 року. Той факт, що після передачі справи на розгляд до суду першої інстанції заявник залишався під вартою за відсутності рішення суду з моменту закінчення дії попередньої постанови суду по день першого судового засідання у справі, було визнано процесуальним недоліком, пов`язаним із недосконалістю Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 присуджено справедливу сатисфакцію у вигляді грошового відшкодування в сумі 5900 євро.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 6 липня 2021 року звернувся до Великої Палати із заявою, в якій, порушивши питання про поновлення йому строку її подання, просив скасувати згадані постанову й ухвалу від 14 квітня та 24 листопада 2011 року.
Однак зазначені судові рішення не стосуються суті обвинувачення, є насамперед процедурними, мають строковий характер, їхня дія вичерпується здійсненням передбачених ними заходів, а формальне скасування цих рішень саме собою не забезпечить і не може забезпечити відновлення прав заявника та його попереднього юридичного стану, в якому він перебував до порушення Україною міжнародних зобов`язань за пунктами 1, 3 ст. 5 Конвенції. Крім того, вимога заявника про скасування постанови (ухвали) про призначення справи до судового розгляду суперечить приписам ст. 467 КПК.
Велика Палата, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку і повертаючи подану заяву, у своїй ухвалі констатувала, що з огляду на положення ч. 1 ст. 459 вказаного Кодексу оскаржені судові рішення не можуть бути предметом перегляду за виключними обставинами.
Позиція про відсутність предмета перегляду є обґрунтованою, відповідає нормам процесуального права, збігає