iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/226/19

Провадження № 11-165заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги ОСОБА_1, який діє через адвоката Пашиніна Олександра Анатолійовича, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС, Верховний Суд) від 15 квітня 2021 року про повернення заяви ОСОБА_1, поданої у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Міністерства освіти і науки України (далі - МОН, Міністерство) та ОСОБА_1 на ухвалу КАС ВС від 26 квітня 2021 року про заміну сторони виконавчого провадження; ОСОБА_1 на ухвалу КАС ВС від 26 квітня 2021 року (постановлені у складі колегії суддів Тацій Л. В., Єзерова А. А., Желєзного І. В., Стеценка С. Г., Стрелець Т. Г.) про відмову в поновленні строку на подання заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України та повернення такої заяви в адміністративній справі позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Національна академія державного управління при Президентові України (далі - Національна академія), про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України і

ВСТАНОВИЛА:

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, третя особа - Національна академія, у якому просив:

- визнати протиправним та нечинним повністю Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України";

- поновити його на посаді президента Національної академії з 06 квітня 2019 року та допустити в цій частині негайне виконання.

За наслідками розгляду цієї справи КАС ВС 19 травня 2020 року ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував Указ Президента України від 05 квітня 2019 року №105/2019 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України"; поновив ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії з 06 квітня 2019 року. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії звернув до негайного виконання.

Рішення КАС ВС від 19 травня 2020 року набрало законної сили.

24 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1, у якому він просив: зобов`язати Президента України у десятиденний строк з дня отримання ухвали подати звіт про виконання рішення КАС ВС від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19. У цьому клопотанні заявник зазначив, що протягом тривалого періоду безпідставно не виконується рішення КАС ВС від 19 травня 2020 року, чим порушуються його права та інтереси.

Верховний Суд дійшов висновку, що немає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення від 19 травня 2020 року та ухвалою від 01 лютого 2021 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про застосування заходів судового контролю за виконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) постановою від 17 березня 2021 року ухвалу Верховного Суду від 01 лютого 2021 року залишила без змін.

Після апеляційного перегляду ухвали від 01 лютого 2021 року матеріали справи до КАС ВС були повернуті 14 квітня 2021 року.

02 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, в якій просив:

- постановити окрему ухвалу про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої Президентом України як суб`єктом владних повноважень на виконання рішення Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19 та вирішити питання щодо притягнення його до відповідальності;

- окрему ухвалу за результатами розгляду цієї заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої Президентом України як суб`єктом владних повноважень на виконання рішення КАС ВС від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, направити Президентові України для вжиття ним заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли невиконанню судового рішення.

Прохання мотивує тим, що 16 липня 2020 року Верховний Суд видав виконавчий лист щодо виконання рішення від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, яке відповідач не виконував. Заявник неодноразово звертався до Національної академії з приводу виконання судового рішення, але отримував відповіді про відсутність у третьої особи відповідних повноважень на поновлення позивача на посаді президента Національної академії, оскільки немає відповідного указу Президента України як підстави для такого поновлення.

22 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пашинін О. А. подав від імені позивача до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС) заяву про примусове виконання судового рішення.

30 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_1 виконавчий орган відкрив виконавче провадження № 63451376.

23 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пашинін О. А. звернувся до ВДВС із адвокатським запитом за вих. № 20/11-23/1 щодо отримання інформації про хід виконавчого провадження № 63451376.

04 грудня 2020 року ВДВС надав відповідь на зазначений вище адвокатський запит, з якої заявник дізнався, що 30 листопада 2020 року головний державний виконавець Рубель І. В. висунув вимогу Президентові України за вих. № 20.1/63451376/8 щодо негайного виконання виконавчого листа, виданого Верховним Судом 16 липня 2020 року у справі № 9901/226/19.

Поряд із цим зверненням щодо виконання судового рішення до Президента України ОСОБА_1 апелював до профспілкових органів, на виконання якого 24 грудня 2020 року до відповідача звернулись також голова Федерації професійних спілок України та голова Профспілки працівників державних установ України з листом за вих. № 02/01-15/906 "Про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України". Звернення позивача та очільників названих профспілкових організацій фактично не дали позитивних результатів, оскільки судове рішення залишалося невиконаним.

З огляду на викладене заявник зазначив, що такі дії Президента України, виражені у формі бездіяльності, свідчать про відсутність у нього наміру щодо виконання судового рішення, що своєю чергою порушує право ОСОБА_1 на судовий захист.

2. КАС ВС ухвалою від 15 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1, подану в порядку статті 383 КАС України, повернув заявнику.

Суд виходив з того, що про порушення своїх прав позивач міг дізнатися після спливу 10 робочих днів, встановлених державним виконавцем боржнику для виконання рішення суду, та безумовно повинен був дізнатись зі змісту листа ВДВС від 04 грудня 2020 року, з якого, як не заперечує сам ОСОБА_1, йому (як стягувачу) стало відомо, що 30 листопада 2020 року головний державний виконавець Рубель І. В. висунув вимогу Президентові України за вих. № 20.1/63451376/8 щодо негайного виконання виконавчого листа у справі № 9901/226/19. Така вимога направлена на адресу боржника саме через невиконання рішення суду у строк, встановлений державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження.

Отже, в грудні 2020 року позивач був обізнаний про порушення його права при виконанні судового рішення у цій справі, але із заявою в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, звернувся до суду лише 05 квітня 2021 року.

Обставини, з якими заявник пов`язує початок перебігу для нього строку звернення із заявою (перегляд Великою Палатою ухвали про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення), не спростовують того, що ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав у грудні 2020 року.

Суд першої інстанцій нагадав, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, тобто які об`єктивно та істотно перешкоджали б зверненню до суду та не залежали б від волевиявлення особи.

Далі суд додав, що строк у десять днів законодавець визнав достатнім для того, щоб позивач, який вважає, що його права, свободи чи інтереси порушено невиконанням судового рішення, визначився, чи звертатиметься він до суду із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з такою заявою.

У значенні наведених підстав суд виснував, що заявник подав заяву, яка не відповідає вимогам частини четвертої статті 383 КАС України та відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 383 КАС України підлягає поверненню.

3. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням суду і через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Верховного Суду від 15 квітня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Проханням мотивує тим, що дії Президента України, виражені у формі бездіяльності, ілюстрували, що глава держави не мав наміру виконувати рішення суду, а це своєю чергою свідчило про порушення права ОСОБА_1 на судовий захист та про нехтування Президентом України принципу обов`язковості судового рішення. Такого змісту бездіяльність відповідача стала підставою звернення 02 квітня 2021 року до суду із заявою про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої останнім як суб`єктом владних повноважень, щодо виконання судового рішення у справі № 9901/226/19.

Вважає, що заява подана у межах строку, визначеного частиною четвертою статті 383 КАС України, позаяк строк почав обчислювати з моменту, коли йому стало відомо про результат розгляду Великою Палатою (в порядку письмового провадження) апеляційної скарги на ухвалу Верховного Суду від 01 грудня 2020 року про відмову у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі (26 березня 2021 року).

Із посиланням на власне розуміння положень частини четвертої статті 383 КАС України зазначає також, що питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із заявою, зазначеною у частині першій цієї статті, пов`язане з датою, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, граничним (присічним) строком звернення до суду із такою заявою є останній день завершення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання за відповідним рішенням суду.

Звертає увагу на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 640/1364/19, за яким особа має право звернутися із заявою в порядку статті 383 КАС України в межах визначеного статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження" трирічного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Вказує також на помилковість висновків суду першої інстанції про необхідність обчислення десятиденного строку для подання стягувачем заяви в порядку статті 383 КАС України з моменту отримання відповіді від державного виконавця про направлення вимоги боржникові, оскільки на той момент у межах здійснення виконавчого провадження ще не було вчинено усіх дій, направлених на примусове виконання рішення суду. Окрім цього, суд не лише проявив надмірний формалізм при вирішенні питання щодо дотримання стягувачем строку, а й залишив поза увагою систематичне вчинення ОСОБА_1 та його уповноваженими представниками активних дій, спрямованих на забезпечення реального виконання рішення суду боржником як у добровільному, так і примусовому порядку.

Вважає, що стала судова практика свідчить про те, що у випадку пропуску заявником десятиденного строку для подання заяви в порядку статті 383 КАС України суд не одразу постановляє ухвалу про її повернення, а залишає таку заяву без руху та надає строк для усунення недоліків.

4. Національна академія подала відзив на апеляційну скаргу, в якому з аналогічних мотивів, викладених в оскаржуваному рішенні суду, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Верховного Суду від 15 квітня 2021 року залишити без змін.

5. 26 квітня 2021 року КАС ВС задовольнив подання головного державного виконавця ВДВС та постановив ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження № 63451376 із Президента України на МОН.

Заміну мотивував тим, що коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення суб`єкта владних повноважень як юридичної особи чи особи публічного права, що вибув з публічних правовідносин

У справі було встановлено, що 16 липня 2020 року Верховний Суд видав виконавчий лист щодо виконання рішення від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, а 30 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63451376, у якому позивач набув статусу стягувача, а Президент України - боржника.

Рішення Верховного Суду від 19 травня 2020 року не виконано.

Суд, коли задовольняв позов у частині поновлення на посаді, виходив з того, що згідно з пунктом 10 Положення про Національну академію державного управління при Президентові України, затвердженого Указом Президента України "Питання Національної академії державного управління при Президентові України" від 21 вересня 2001 року № 850/2001 (далі - Положення), керівника Національної академії призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

Президент України Указом від 5 листопада 2020 року № 487/2020 "Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами" погодив пропозицію Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Державного управління справами (далі - ДУС ) щодо передачі Національної академії (разом з Дніпропетровським, Львівським, Одеським, Харківським регіональними інститутами державного управління) до сфери управління МОН (стаття 1) та доручив уряду та ДУС забезпечити передачу в установленому порядку зазначених об`єктів державної власності до сфери управління названого Міністерства (стаття 2).

29 грудня 2020 року КМУ видав розпорядження № 1667-р, яким цілісні майнові комплекси державних закладів освіти (в тому числі Національну академію) передав з управління ДУС до сфери управління МОН.

Листом від 27 січня 2021 року № 01-13/16.2/209/21 ДУС поінформувало Офіс Президента України про те, що на виконання вказаних вище Указу Президента України та розпорядження уряду ДУС здійснило передачу цілісного майнового комплексу Національну академію (разом з відповідними інститутами) зі свого управління до сфери управління МОН на підставі відповідних актів приймання-передачі.

27 січня 2021 року МОН видало наказ № 107, яким затвердило статут Національної академії.

Указом від 04 березня 2021 року № 84 Президент України визнав таким, що втратив чинність Указ Президента України від 21 вересня 2001 року № 850 "Питання Національної академії державного управління при Президентові України".

З виданням цього Указу втратив чинність пункт 10 Положення, який передбачав, що керівника Національної академії призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр), щодо юридичної особи - Національної академії внесені відомості про центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить юридична особа публічного права або який здійснює функції з управління корпоративними правами держави у відповідній юридичній особі - МОН (код ЄДРПОУ 38621185).

Такі події давали підстави вважати, що Президент України з 04 березня 2021 року втратив повноваження щодо призначення керівника Національної академії, а відтак і повноваження щодо виконання зобов`язання, яке на нього покладено судовим рішенням про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Водночас повноваження щодо поновлення позивача на посаді президента Національної академії передані МОН, до сфери управління якого передано Національну академію та яке з огляду на приписи статті 13 Закону України "Про вищу освіту" наділено повноваженнями реалізувати права та обов`язки засновника стосовно Національної академії, у тому числі й щодо призначення та звільнення з посади керівника закладу вищої освіти.

Суд зробив висновок, що з початку виконання МОН функцій засновника стосовно Національної академії відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегульовують умови та порядок передання адміністративної компетенції від Президента України до міністерства щодо призначення та звільнення керівника Національної академії.

6. МОН та ОСОБА_1 з цим рішенням не погодилися та окремо один від одного подали апеляційні скарги.

МОН у своїй апеляційній скарзі зазначило, що 29 березня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшло подання головного державного виконавця ВДВС Рубель І. В. про заміну сторони виконавчого провадження № 63451376 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 9901/226/19 з боржника - Президента України на МОН.

Застосувати заміну мотивував тим, що функції з призначення та звільнення керівника Національної академії передані від Президента України до МОН.

КАС ВС ухвалою від 26 квітня 2021 року це подання задовольнив, хоча і не мав законних підстав його ухвалювати, оскільки, на думку автора скарги, воно є передчасним, таким, що не відповідає обставинам справи, призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, через його (рішення) необґрунтованість може призвести до затягування виконання судового рішення.

МОН погоджується, що відповідно до статті 379 КАС України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Абзацом першим частини п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що в разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

З огляду на наведені норми суд, розглядаючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, мав встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни, а також мав оцінити достовірність поданих на підтвердження факту правонаступництва доказів. Але, як вважає апелянт, суд першої інстанції безпідставно проігнорував клопотання про відкладення судового засідання через незавершення процесу реорганізації Національної академії та хибно виокремив і надав визначальне значення в оскаржуваній ухвалі тезі клопотання представника МОН про відкладення розгляду справи через зайнятість останнього в іншому судовому процесі, а також проігнорував аргументи клопотання про неможливість розгляду заяви про заміну боржника до надання суду документів, які б підтверджували, хто є правонаступником Національної академії.

З покликанням на статтю 104 Цивільного кодексу України зазначає, що процес реорганізації Національної академії, який розпочався відповідно до наказу МОН від 16 березня 2021 року "Про реорганізацію закладів освіти", не завершився, тому висновки суду про заміну сторони виконавчого провадження передчасні.

Згідно із зазначеним наказом Національну академію реорганізовано шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка як його структурний підрозділ. Київський національний університет імені Тараса Шевченка є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Національної академії та використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані цьому закладу до переоформлення ліцензії в установленому законодавством порядку, і за наслідками цього створено Комісію з реорганізації Національної академії.

7. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду від 26 квітня 2021 року про заміну сторони виконавчого провадження № 63451376 з примусового виконання виконавчого листа в адміністративній справі № 9901/226/19 її автор зазначив, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням низки норм процесуального права, а саме приписів статей 205, 223 КАС України, що призвело до порушення права позивача на судовий захист свого порушеного права, яке гарантоване приписами статей 55, 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Як зазначає апелянт, його представник 20 квітня 2021 року подав клопотання про відкладення розгляду подання на іншу дату та час, позаяк він не міг прибути у судове засідання у справі № 9901/226/19, призначене на 26 квітня 2021 року, бо тоді був зайнятий в іншому судовому процесі.

З покликанням на положення статей 205, 223 КАС України та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справі "Вартая проти Грузії") просив визнати поважними причини неявки у судове засідання, які унеможливлювали розгляд подання державного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження.

Зокрема, наголошує, що ЄСПЛ у рішенні від 26 липня 2018 року у справі "Вартая проти Грузії" зазначив, що учасникові судочинства повинна бути дана можливість представити свою справу в умовах, які не призводять до "істотної незручності" порівняно з його опонентом. Право на справедливий судовий розгляд, серед іншого, включає право сторін висловлювати зауваження, які вони вважають такими, що стосуються справи. Причому це повинне бути не ілюзорне, а практичне й ефективне право. Таким воно може вважатися тільки в тому випадку, якщо суд фактично "чує" сторону, тобто її твердження належним чином аналізує. Більше того, ЄСПЛ зазначив, що коли сторона просить перенести слухання на підставі відсутності адвоката, стверджуючи, що це є завадою для захисту, очікується, що національний суд розгляне прохання й відреагує на нього. Таким чином, відмова судді у перенесенні засідання за клопотанням захисника та розгляд справи за його відсутності є порушенням гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд.

З погляду апелянта, розгляд судом подання про заміну сторони виконавчого провадження за наявності клопотання про відкладення розгляду справи як представником ОСОБА_1, так і представником МОН, який вказував на відсутність доказів, які б підтверджували, хто є правонаступником Національної академії, унеможливлювали проведення судового засідання та ухвалення за його наслідками остаточного рішення про заміну сторони виконавчого провадження.

8. Національна академія подала відзив на апеляційні скарги, в якому з мотивів, аналогічних викладеним в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення Верховного Суду від 26 квітня 2020 року залишити без змін.

9. КАС ВС 26 квітня 2021 року за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1, поданої в порядку статті 383 КАС України, постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку, а заяву від 22 квітня 2021 року, подану у порядку статті 383 КАС України, повернув заявнику.

Це рішення мотивував тим, що заяву про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду в порядку статті 383 КАС України позивач подав до суду 22 квітня 2021 року. Позивач вважав, що строків звернення до суду з цією заявою не пропустив, оскільки, на його думку, десятиденний строк для подання цієї заяви ним не сплинув, позаяк строк для примусового виконання судового рішення закінчиться 20 травня 2023 року. При цьому, як зазначив заявник, ані статтею 383 КАС України, ані судовою практикою не визначено вичерпний та/або примірний перелік випадків, які свідчать про обізнаність особи про порушення своїх прав у зв`язку з невиконанням судового рішення. Незважаючи на винесення державним виконавцем 30 листопада 2020 року вимоги, позивач усвідомлював, що подальше виконання рішення суду буде проведено відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене ОСОБА_1 вважав, що десятиденний строк на звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України треба лічити з дня отримання стягувачем засвідченої судом копії постанови Великої Палати від 17 березня 2021 року (12 квітня 2021 року). Відтак гадав, що звертається до суду із заявою в межах установленого законом строку, а якщо Верховний Суд припускатиме, що цей строк пропущений, просив його поновити.

КАС ВС послався на положення частин першої, четвертої статті 383 КАС України і нагадав, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Визначальним для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із заявою, зазначеною у частині першій цієї статті, за позицією суду, є дата, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, пов`язане саме з оскарженням дій та бездіяльності відповідача при примусовому виконанні судового рішення, на користь чого свідчать приписи пунктів 6-8 частини другої статті 383 КАС України, за якими позивач має зазначити у заяві, зокрема: відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; інформацію про хід виконавчого провадження.

Тобто перебіг десятиденного строку на звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України починається із дати, коли особа-позивач дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів діями або бездіяльністю відповідача, пов`язаними з примусовим виконанням судового рішення, яке набрало законної сили.

З посиланням на обставини справи суд першої інстанції виходив з того, що про порушення своїх прав позивач міг дізнатися після спливу 10 робочих днів, установлених державним виконавцем боржнику для виконання рішення суду та безумовно повинен був дізнатись зі змісту листа ВДВС від 04 грудня 2020 року, з якого, як зазначає заявник, стягувачу стало відомо, що 30 листопада 2020 року головний державний виконавець Рубель І. В. висунув вимогу Президентові України за вих. № 20.1/63451376/8 щодо негайного виконання виконавчого листа у справі № 9901/226/19. Така вимога направлена на адресу боржника саме через невиконання рішення суду у строк, встановлений державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження.

Обставини, з якими заявник пов`язує початок перебігу для нього строку звернення із цією заявою (перегляд Великою Палатою ухвали про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення), не спростовують того, що ОСОБА_1 було відомо про порушення його прав при примусовому виконанні судового рішення у грудні 2020 року. Таке порушення позивач обґрунтовує саме бездіяльністю відповідача.

КАС ВС подібно до мотивації ухвали від 15 квітня 2021 року про повернення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, яка фактично містить аналогічні підстави та умови для визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо виконання судового рішення, повторює у цій ухвалі думку про те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Далі суд знову додав, що строк у десять днів законодавець визнав достатнім, щоб позивач, який вважає, що його права, свободи чи інтереси порушено невиконанням судового рішення, визначився, чи звертатиметься він до суду із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з такою заявою.

У значенні наведених підстав суд фактично вторував, що заявник подав заяву, яка не відповідає вимогам частини четвертої статті 383 КАС України та відповідно до пункту 2 частини п`ятої цієї статті підлягає поверненню.

Мотивував також тим, що в матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з цією заявою, а доводи позивача, наведені ним на підтвердження поважності причин пропуску встановленого частиною четвертою статті 383 КАС України строку на звернення із заявою, не свідчать про наявність непереборних обставин, що перешкоджали звернутись позивачу із заявою у встановлені строки. Відтак суд вирішив, що подана заява є такою, що не відповідає вимогам статті 383 КАС України, та відповідно до абзацу другого частини п`ятої цієї статті має бути повернута заявнику.

Наголосив, що частина п`ята статті 383 КАС України є нормою прямої дії, яка передбачає безумовні наслідки у вигляді повернення заяви, у разі невідповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, без попереднього залишення такої заяви без руху.

З огляду на ці підстави КАС ВС підсумував, що позивач не навів поважних причин пропуску строку на звернення із заявою, через що його заява, подана у порядку статті 383 КАС України, підлягає поверненню.

10. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням Верховного Суду і через свого представника Пашиніна О. А. подав апеляційну скаргу.

У скарзі її автор зазначив доводи, схожі до викладених в апеляційній скарзі на ухвалу Верховного Суду від 15 квітня 2021 року про повернення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.

З-поміж цього додав також, що ЄСПЛ при розгляді справ неодноразово зауважував, що "... при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом" (пункт 29 рішення у справі "Волчлі проти Франції" від 26 липня 2007 року, пункт 33 рішення у справі "ТОВ "Фріда" проти України" від 08 грудня 2016 року).

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Посилається скаржник і на судову практику Верховного Суду (Великої Палата та КАС ВС). З цього приводу повідомив, зокрема, що Велика Палата, реалізуючи положення Конвенції у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18, зазначила, що необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, позаяк доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Аналогічного висновку дійшов і КАС ВС у постанові від 22 квітня 2021 року (справа № 280/2788/20), а також Велика Палата при розгляді справи № 9901/44/19 та ухваленні постанови від 20 травня 2020 року, справи № 9901/471/19 та ухваленні постанови від 17 лютого 2021 року.

Покликається апелянт і на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини, що призвело до неправильних висновків суду про необхідність початку відліку десятиденного строку для подання заяви в порядку статті 383 КАС України від дати, коли ОСОБА_1 дізнався про направлення державним виконавцем вимоги боржникові.

Переконує, що такі доводи суду не можуть бути взяті до уваги, позаяк на той момент у межах виконавчого провадження ще не було здійснено всіх дій, направлених на те, аби змусити боржника виконати рішення та видати указ про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії. ОСОБА_1 після того, як дізнався про направлення державним виконавцем вимоги Президентові України, мав правомірні очікування на те, що рішення суду буде виконане главою держави у примусовому порядку, тому не звертався передчасно до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Узагальнює, що неповне з`ясування Верховним Судом фактичних обставин справи та порушення ним норм процесуального права, а також прояв надмірного формалізму та створення штучних перешкод стягувачу в забезпеченні остаточного виконання судового рішення, постановленого на його користь, не лише суперечить засадам і принципам адміністративного судочинства та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а й призводить до обмеження права ОСОБА_1 на судовий захист, гарантованого приписами пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 55 Конституції України, статті 5 КАС України, та до неможливості поновлення свого порушеного права на працю, гарантованого положеннями статті 43 Основаного Закону України, статті 23 Загальної декларації прав людини, статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, статті 1 Європейської соціальної хартії.

11. У відзиві на апеляційну скаргу Національна академія просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін з аналогічних мотивів, викладених у рішенні суду першої інстанції.

12. Фактичні обставини, які суди встановили у цій справі, можна викласти так.

Президент України 31 серпня 2016 року видав Указ № 375/2016 "Про деякі питання Національної академії державного управління при Президентові України", яким ОСОБА_1 було призначено президентом Національної академії, а 05 квітня 2019 року видав Указ № 105/2019, на підставі якого ОСОБА_1 звільнено з цієї посади.

ОСОБА_1 оскаржив цей Указ до Верховного Суду і за наслідками розгляду цієї справи КАС ВС 19 травня 2020 року ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував Указ Президента України від 05 квітня 2019 року №105/2019 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України"; поновив ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії з 06 квітня 2019 року. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії звернув до негайного виконання.

16 липня 2020 року Верховний Суд видав виконавчий лист щодо виконання рішення від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19. Заявник неодноразово звертався до Національної академії з приводу виконання судового рішення, але отримував відповіді про те, що третя особа - Національна академія не має на це відповідних підстав та повноважень.

22 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пашинін О. А. подав від імені позивача до ВДВС заяву про примусове виконання судового рішення.

30 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 63451376.

23 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до ВДВС із адвокатським запитом за вих. № 20/11-23/1 щодо отримання інформації про хід виконавчого провадження № 63451376.

04 грудня 2020 року ВДВС надав відповідь на згаданий вище адвокатський запит, з якої заявнику стало відомо, що 30 листопада 2020 року головний державний виконавець Рубель І. В. висунув вимогу Президентові України за вих. № 20.1/63451376/8 щодо негайного виконання виконавчого листа, виданого Верховним Судом 16 липня 2020 року у справі № 9901/226/19.

Окрім цього, ОСОБА_1 звертався із заявами щодо виконання судового рішення до Президента України, а 24 грудня 2020 року до відповідача звернулись також голова Федерації професійних спілок України та голова Профспілки працівників державних установ України із листом за вих. № 02/01-15/906 "Про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України". Станом на дату подання цієї заяви судове рішення не виконане.

24 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пашинін О. А. звернувся до Верховного Суду з клопотанням про встановлення судового контролю за виконанням рішення.

Ухвалою від 01 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Великої Палати від 17 березня 2021 року, Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання.

Указом від 05 листопада 2020 року № 487/2020 "Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами" Президент України погодив пропозицію КМУ та ДУС щодо передачі Національної академії (разом з Дніпропетровським, Львівським, Одеським, Харківським регіональними інститутами державного управління) до сфери управління МОН та доручив уряду та ДУС забезпечити передачу в установленому порядку зазначених об`єктів державної власності до сфери управління названого Міністерства.

КМУ 29 грудня 2020 року видав розпорядження № 1667-р, яким цілісні майнові комплекси державних закладів освіти (в тому числі Національної академії) передав з управління ДУС до сфери управління МОН.

ДУС листом від 27 січня 2021 року №01-13/16.2/209/21 поінформувало Офіс Президента України про те, що на виконання вказаних вище Указу Президента України та розпорядження уряду здійснило передачу цілісного майнового комплексу Національної академії (разом з відповідними інститутами) зі свого управління до сфери управління МОН на підставі відповідних актів приймання-передачі.

МОН 27 січня 2021 року видало наказ, яким затвердило статут Національної академії.

Президент України 04 березня 2021 року видав Указ № 84, яким визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України від 21 вересня 2001 року № 850 "Питання Національної академії державного управління при Президентові України".

05 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою в порядку статті 383 КАС України і за наслідками розгляду цієї заяви КАС ВС 15 квітня 2021 року постановив ухвалу, якою повернув подану заяву заявнику.

29 березня 2021 року до Верховного Суду надійшло подання головного державного виконавця ВДВС Рубель І. В. про заміну сторони виконавчого провадження № 63451376 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 9901/226/19.

КАС ВС 26 квітня 2021 року постановив ухвалу про задоволення подання та замінив сторону виконавчого провадження № 63451376 з примусового виконання виконавчого листа № 9901/226/19, виданого 16 листопада 2020 року Верховним Судом, а саме замінив боржника - Президента України на МОН.

26 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла повторна заява ОСОБА_1 від 22 квітня 2021 року в порядку статті 383 КАС України.

КАС ВС 26 квітня 2021 року за наслідками розгляду поданої заяви постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку, а заяву від 22 квітня 2021 року, подану в порядку статті 383 КАС України, повернув заявнику.

13. Велика Палата дослідила матеріали справи, доводи, наведені в апеляційних скаргах, і дійшла висновку про таке.

Велика Палата вважає за необхідне насамперед надати відповідь на питання, порушені в апеляційних скаргах ОСОБА_1 на ухвали КАС ВС від 15 та 26 квітня 2021 року, якими суд відповідно повернув подані позивачем заяви в порядку статті 383 КАС України та відмовив у поновленні строку на подання такої заяви.

Обґрунтовуючи свої рішення, Верховний Суд виходив з того, що при здійсненні судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 383 КАС України обов`язково підлягають з`ясуванню обставини виконання судового рішення в примусовому порядку та дата, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У справі суд встановив, що позивач у грудні 2020 року був обізнаний про порушення його права при виконанні судового рішення у цій справі, але із заявою в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, звернувся до суду лише 02 березня 2021 року.

При розгляді повторної заяви ОСОБА_1 у порядку статті 383 КАС України Верховний Суд вважав, що заявник подав заяву поза межами строку, визначеного процесуальним законом, і не знайшов вагомих підстав для поновлення пропущеного строку.

14. Велика Палата не може погодитися з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 1291 Основного Закону України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За статтями 2 та 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У статті 370 КАС України закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення зумовлює відповідальність, встановлену законом.

Стаття 382 цього Кодексу передбачає можливість судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а стаття 383 цього Кодексу визначає право особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, забезпечення виконання судових рішень у публічно-правових спорах покладається, зокрема, на адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

На важливості належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України.

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

У Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження") Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 1291 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.

15. Як мовилося вище, у межах фактичних обставин цієї справи позивач, на користь якого ухвалене судове рішення і виданий виконавчий лист, вчиняв низку дій, пов`язаних з виконанням судового рішення (звернення про виконання судового рішення до Національній академії, до державного виконавця, а також звернення до суду про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення). Однак ці дії не призвели до виконання судового рішення.

Після того як позивач довідався про відмову в задоволенні його заяви про встановлення судового контролю (26 березня 2021 року), він 05 квітня 2021 року звернувся до Верховного Суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

КАС ВС за наслідками розгляду цієї заяви 15 квітня 2021 року постановив ухвалу, якою повернув подану заяву заявнику з підстав пропущення ним десятиденного строку, встановленого частиною четвертою статті 383 КАС України.

Повторюючись, треба зазначити, що Верховний Суд, коли ухвалював оскаржувані рішення від 15 і 26 квітня 2021 року, виходив з того, що заявник з листа державного виконавця від 04 грудня 2020 року дізнався, що 30 листопада 2020 року головний державний виконавець Рубель І. В. висунув вимогу Президентові України щодо негайного виконання виконавчого листа у справі № 9901/226/19, і від дати, коли дізнався про встановлену виконавцем вимогу боржникові виконати рішення суду, вже знав, що рішення не виконується, позаяк боржник у встановлений строк рішення суду не виконав.

Суд першої інстанції також вказав, що у матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з поданою заявою.

16. Велика Палата погоджується із тим, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

З цього приводу Велика Палата неодноразово зазначала, що строк звернення до адміністративного суду - це строк, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Однак варто зазначити й про те, що невиконання або несвоєчасне виконання постановленого на користь особи рішення суду є порушенням (обмеженням) права на справедливий суд.

17. Передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України строк, упродовж якого особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, є спеціальним строком звернення до адміністративного суду, який від загального строку відрізняється лише своєю тривалістю (є коротшим) і обумовлюється специфікою відповідних відносин, у яких визначеності (ясності) у спірних правовідносинах потрібно досягнути якомога швидше.

Законодавчі підходи до визначення початку відліку строку звернення до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на стадії виконання судового рішення, не відрізняються від загальних чи спеціальних для окремих особливих видів правовідносин. Як відомо, початок відліку строку визначається взаємозамінно або від дня, коли особа (1) дізналася або (2) повинна була дізнатися про порушення свого права. При визначенні початку строку звернення береться до уваги, коли особа насправді дізналася про наявність відповідного порушення, чи мала вона реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше або, що дія, рішення чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на певний день мали ознаки, за якими можна визначити їхню протиправність.

На стадії виконання судового рішення визначати день відліку строку на подання заяви з підстави, передбаченої частиною першою статті 383 КАС України, потрібно з урахуванням своєрідності відносин, які виникли з приводу протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень на цій стадії, яка зазвичай має (може) проявлятися у формі ухвалення/видання певних протиправних рішень, дій чи бездіяльності. Це стадія, на якій судове рішення, що набуло законної сили і є обов`язковим до виконання, має бути таки виконаним, бо в протилежному випадку не буде досягнуто мети правосуддя. На цій стадії особа-позивач (або стягувач) вправі сподіватися, що відповідач (можливо, не щиро, проти власного бажання та волі), не буде опиратися виконанню судового рішення, а, навпаки, виконає його, тож позивач вправі очікувати, що судове рішення буде обов`язково виконане (реалізоване) і порушені права, які були захищені судом, будуть відновлені.

Однак це не означає, що в такій проєкції відносин стягувач може займати пасивну, винятково очікувальну позицію й безвідносно до поведінки відповідача чекати на позитивний для нього результат. Навпаки, на цій стадії для визначення початку відліку строку оскарження протиправної бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень потрібно брати до уваги поведінку стягувача та встановлені законом заходи, до яких останній має вдатися, аби виконати рішення суду. Якщо суб`єкт владних повноважень не виконує судове рішення й чинить це протиправно, то особа-позивач, якщо не відмовився (а далі наполягає) від захисту свого порушеного права, вправі домагатися виконання судового рішення засобами примусу, які встановлені законом.

Власне установлений частиною четвертою статті 383 КАС України десятиденний строк звернення особою-позивачем з відповідною заявою передбачає, що така особа має право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності на стадії виконання судового рішення упродовж цього відтинку, щойно дізнається або не могла не дізнатися, що суб`єкт владних повноважень діє відносно неї протиправно (видає не ті рішення або не видає відповідних рішень, займає пасивну позицію щодо виконання рішення суду, вдається до інших подібних дій).

Для визнання моменту відліку строку подання заяви має значення також обставина чи були дії, бездіяльність, рішення відповідача протиправними і чи особа-позивач мала реальну можливість (повинна була) дізнатися про юридичну природу такої поведінки (рішення, дії, бездіяльності), тобто коли вона насправді стала суб`єктом відповідних правовідносин, зумовлених протиправною поведінкою відповідача на стадії виконання рішення.

Важливо, що не будь-яка інформація, що стосується виконання судового рішення, може бути свідченням неналежного (протиправного) виконання рішення суду, а лише та, зі змісту якої можна визначити її протиправність.

Отже, день (явище, фактор), з якого починається перебіг строку оскарження, не є статичним, він є мінливим, ситуативним, динамічним, залежить від конкретних умов виконання судового рішення, послідовності та ролі дій суб`єктів виконавчого провадження.

Видається правильним, що визначення цього дня має провадитися не стільки від якоїсь певної разової зовнішньої події, скільки від сукупності факторів, приміром таких, що залежать від ролі, характеру та ступеня участі як стягувача, так і боржника. Власне зі співвідношення змісту дій суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, з одного боку, і дієвого ставлення стягувача до таких дій, з другого, можна визначити правову природу цих дій, час, з якого вони виникли й упродовж якого вони тривають, а звідси визначити, чи знав про них позивач, і якщо реально знав (не міг не знати) і через якийсь проміжок часу звернувся за захистом від них, то тоді можна уяснити правову природу цього звернення й визначити, чи воно було вчасним або відбулося з пропуском строку.

Суд не повинен тлумачити положення частини четвертої статті 383 КАС України у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду, і має бути в одній системі координат із принципом обов`язковості судового рішення.

18. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1, який набув статус стягувача, вчиняв низку процесуальних дій, покликаних на виконання рішення суду, зокрема: звернення до Національної академії, звернення до державного виконавця, а також звернення до суду щодо встановлення судового контролю.

Суд мав би звернути увагу на конкретні обставини справи, зокрема на поведінку заявника, на його дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готування до звернення до суду, та оцінювати їх у сукупності, а не обмежитись формальним застосування положень частини четвертої статті 383 КАС України.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia №2, пункт 68) заначив, що особа, яка домоглася визнання держави винуватою за рішенням суду, не повинна розпочинати окремі процедури правозастосування по закінченню провадження. Забезпечити виконання рішення проти держави є зобов`язанням державних органів влади ("Яворівська проти Росії" Yavorivskaya v. Russia, пункт 25) від дати, коли рішення стає обов`язковим і обґрунтованим ("Бурдов проти Росії" Burdov v. Russia №2, пункт 69).

Велика Палата вважає, що ОСОБА_1 не був байдужим (інертним) до ситуації щодо невиконання рішення суду і діяв активно та добросовісно всіма доступними йому засобами.

Варто відзначити те, що після відмови ОСОБА_1 у встановленні судового контролю, звернення з яким обумовлене недобросовісним виконанням рішення суду, а також повернення поданої заяви в порядку статті 383 КАС України з підстав пропущення строків її звернення, норми КАС України не передбачають іншого способу захисту порушеного права особи в процесі виконання рішення суду.

19. В ухвалі від 26 квітня 2021 року КАС ВСзазначив також, що частина п`ята статті 383 КАС України є нормою прямої дії, яка передбачає безумовні наслідки у вигляді повернення заяви, у разі невідповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, без попереднього залишення такої заяви без руху.

Велика Палата погоджується з таким висновком, проте не може погодитися з висновками, викладеними в оскаржуваних ухвалах від 15 та 26 квітня 2021 року, щодо пропуску строку звернення до суду в порядку статті 383 КАС України та відсутності підстав для поновлення пропущеного строку, вважаючи такі висновки передчасними та прийнятими без урахування всіх обставин справи, зокрема щодо недобросовісної поведінки боржника та активної та небайдужої поведінки стягувача.

З наведених підстав Велика Палата вважає, що доводи апеляційних скарг знайшли своє підтвердження та є підстави для скасування ухвал КАС ВС від 15 та 26 квітня 2021 року, якими відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення строку та повернуто заяви ОСОБА_1, подані в порядку статті 383 КАС України.

20. Відповідаючи на порушені питання в апеляційних скаргах МОН та ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду від 26 квітня 2021 року, Велика Палата зазначає таке.

22 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, позаяк на визначену судом дату та час представник зайнятий в іншому судовому процесі.

26 квітня 2021 року до КАС ВС надійшло клопотання МОН про відкладення розгляду справи, в обґрунтування якого автор зазначив, що завершується процес реорганізації Національної академії і після приймання-передачі наукової установи можна буде надати суду документи, які підтвердять правонаступника майна, прав та обов`язків Національної академії.

Крім того, працівник відділу претензійно-позовної роботи на час розгляду справи зайнятий в іншому судовому процесі, а інші працівники перебувають на самоізоляції.

КАС ВС за наслідками розгляду подання 26 квітня 2021 року постановив ухвалу, якою задовольнив подання та замінив сторону виконавчого провадження № 63451376 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 9901/226/19, виданого 16 листопада 2020 року Верховним Судом, а саме замінив боржника - Президента України на МОН.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з підстав та мотивів, обсяг, зміст та суть яких були викладені вище (пункт 5 цієї постанови).

Проте Велика Палата не може погодитися з міркуваннями та висновками суду першої інстанції в цьому сегменті правовідносин з огляду на наведені в апеляційних скаргах доводи.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, окрім іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічне положення закріплене у частині першій статті 9 КАС України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 205 КАС України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах установленого цим Кодексом строку з такої підстави, як перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до частини другої статті 379 КАС України суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Зі змісту та призначення інституту зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування виконання судового рішення.

Стислі строки розгляду питання заміни сторони виконавчого провадження обумовлені обов`язковістю та оперативністю виконання остаточного рішення суду.

Проте такі стислі строки не можуть стати на заваді всебічного та об`єктивного розгляду справи та з`ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статі 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами першою, четвертою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, зокрема й на стадії виконання судового рішення, позаяк його реалізація слугує гарантією того, що сторони матимуть можливість забезпечити захист своїх інтересів, а саме подачі документів, які можуть вплинути на правильне вирішення питання заміни сторони виконавчого провадження.

Велика Палата зазначає, що розгляд справи, який здійснюється перший раз, за наявності клопотань про відкладення розгляду справи від учасників процесу позбавив сторони права бути заслуханими, що свідчить про невиконання судом гарантій щодо справедливого і публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у своєму рішенні від 26 липня 2018 року у справі "Бартая проти Грузії" зазначив, що відмова суду відкласти судове засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, та розгляд справи без захисника є порушенням статті 6 Конвенції.

Також у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги ("Клінік дез Акація та інші проти Франції" Clinique des Acacias and Others v. France, пункт 37).

У контексті спірних правовідносин МОН до початку розгляду справи заявило клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості надання документів, які б указували на те, хто є правонаступником Національної академії.

Згідно з розпорядженням КМУ від 24 лютого 2021 року № 47-р "Деякі питання реорганізації закладів освіти" уряд погодився з пропозицією МОН щодо реорганізації шляхом приєднання Національної академії до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

МОН 16 березня 2021 року видало наказ № 316 "Про реорганізацію закладів освіти", згідно яким Національну академію реорганізовано шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка як його структурний підрозділ. Київський національний університет імені Тараса Шевченка є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Національної академії та використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані цьому закладу, до переоформлення ліцензії в установленому законодавством порядку, за наслідками цього створено Комісію з реорганізації Національної академії.

Наведені обставини свідчать про передчасність висновку суду першої інстанції про заміну сторони виконавчого провадження на МОН.

21. Доводи апеляційних скарг про безпідставність розгляду подання за наявності клопотань про відкладення розгляду справи як зі сторони стягувача, так і зі сторони особи, яку було замінено у виконавчому провадженні, знайшли своє підтвердження, що свідчить про позбавлення сторін на ефективну участь у розгляді справи.

Велика Палата вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції формально розглянув подання та замінив сторону виконавчого провадження, позаяк не перевірив, чи дійсно МОН буде належною стороною виконавчого справдження і чи дійсно до сфери його повноважень входить призначення керівника Національної академії. Суд першої інстанції не забезпечив відновлення захищених судом прав і свобод позивача.

Велика Палата звертає увагу на те, що виконання рішення є стадією судового провадження і неприпустимим є формальний розгляд справи на стадії виконання судового рішення, адже виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист.

Формальний підхід під час судового контролю за виконанням рішень судів нівелює їх сутність.

Хоч застосування заходів судового контролю є правом, а не обов`язком суду, але такі заходи в разі ухилення від виконання судового рішення забезпечують авторитет правосуддя та стверджують принцип обов`язковості судового рішення.

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому під час розгляду питань, пов`язаних з виконанням судового рішення, судам необхідно ретельно досліджувати подані доказі, з`ясовувати обставини, необхідні для ухвалення рішення, яке реально зможе відновити захищене судом право.

22. За правилами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Міркування і твердження МОН та ОСОБА_1 в апеляційних скаргах спростовують правильність правових висновків Верховного Суду, викладених в оскаржуваних ухвалах.

З огляду на це Велика Палата дійшла висновку про необхідність втручання в ухвали Верховного Суду від 15 та 26 квітня 2021 року, якими повернуто заяву ОСОБА_1, подану в порядку статті 383 КАС України, та від 26 квітня 2021 року, якою замінено сторону виконавчого провадження, та скасування їх з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 205, 266, 317, 320, 325, 379, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

................

Перейти до повного тексту