У Х В А Л А
13 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 761/36873/18
Провадження № 14-121цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання зобов`язання припиненим
за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" - адвоката Остащенко Олесі Миколаївни на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИЛА:
1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про визнання зобов`язання припиненим.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 травня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), яке змінило назву на ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", було укладено кредитний договір № 35-08-Ипз/11 з подальшими змінами та доповненнями, за яким він отримав кредит в розмірі 33 000 доларів США під 12,4 % річних з кінцевим строком повернення до 05 травня 2023 року.
3. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 травня 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була земельна ділянка площею 0,2194 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
4. 20 вересня 2017 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" направило йому вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій зазначалося, що у випадку її невиконання банком буде звернено стягнення на предмет іпотеки на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
5. 15 грудня 2017 року банк зареєстрував за собою право власності на зазначену земельну ділянку, тобто скористався правом позасудового врегулювання спору. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором від 06 травня 2008 року № 35-08-Ипз/11.
6. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні підстави для визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, оскільки застосування приписів частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" можливе лише у разі встановлення судом неправомірного пред`явлення банком майнових вимог до іпотекодавця. У зв`язку з тим, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" не зверталося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд визнав недоцільним застосування вказаних положень Закону.
8. Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
9. Визнано припиненим зобов`язання за кредитним договором від 06 травня 2008 року № 35-08-Ипз/11, укладеним між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
10. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договором, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням.
11. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правильно встановивши, що звернення стягнення на предмет іпотеки є належним виконанням основного зобов`язання в повному обсязі, дійшов помилкового висновку про недоцільність застосування положень статті 36 Закону України "Про іпотеку" та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. А тому вважав, що вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, що не була погашена за рахунок предмета іпотеки, є недійсними.
12. 06 серпня 2020 року Товариствоз обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест", як правонаступник ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ТОВ "ФК "Гефест") подалодо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року залишити в силі.
13. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказала, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 916/2429/18, від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 914/393/19, від 10 червня 2020 року у справі № 922/1639/19.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року залучено ТОВ "Фінансова компанія "Гефест" як правонаступника ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до участі у цій справі, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Шевченківського районного суду міста Києва.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частинами третьої та п`ятої статті 403 ЦПК України.
17. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених в постановах від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17 та від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18, а також вирішити питання щодо виключної правової проблеми щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній до введення в дію Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" № 2478-VII від 03 липня 2018 року (далі - Закон № 2478-VII).
18. Обґрунтовуючи зазначені підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що існує різна судова практика щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній до введення в дію Закону № 2478-VII, яка передбачає недійсність наступних вимог іпотекодержателя після завершення позасудового врегулювання спору.
19. В одних справах суди касаційної інстанції дотримуються позиції, що після звернення стягнення на предмет іпотеки кредитні зобов`язання між сторонами є припиненими, а в інших - що у випадку недостатньої вартості предмета іпотеки для задоволення всіх вимог іпотекодержателя після позасудового врегулювання кредитор має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника.
20. Зокрема, у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19) Верховний Суд зазначив, що згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Наведена вище норма права передбачає спеціальні підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором. За змістом статей 1, 33, 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки за іншими іпотечними договорами, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку".
21. В постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум. Оскільки вартості набутого в позасудовому порядку у власність позивачем предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання, кредитор в силу норм ЦК України та Закону України "Про іпотеку" має право на стягнення суми, якої не вистачає для погашення цієї заборгованості.
22. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17 вказано, що статтею 36 Закону України "Про іпотеку" передбачена можливість забезпечення виконання зобов`язання шляхом передачі в іпотеку декількох об`єктів нерухомого майна. У разі перебування в іпотеці декількох об`єктів нерухомого майна кредитор має право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об`єктів або їх всіх, якщо їхня сукупна вартість є необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі. Тобто законодавець пов`язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання. Це не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку є наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі. Нормами чинного законодавства не обмежено право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Здійснення особою права на захист не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту. Отже, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки або застави шляхом визнання за кредитором права власності на нього кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов`язання за рахунок іншого виду забезпечення. Недійсними в розумінні частинами четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишилися невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов`язання цим боржником. Оскільки розмір забезпечення основного зобов`язання може мати істотне значення для кредитора при погодженні ним умов основного зобов`язання, у яке він вступає, припинення усіх інших забезпечень при реалізації кредитором одного з них суперечило б принципу справедливості та розумності.
23. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18 та від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17.