Постанова
Іменем України
26 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 607/3693/17
Провадження № 14-151цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України" до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання,
за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року, ухвалене суддею Дзюбичем В. Л., та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Дикун С. І., Костіва О. З., та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2017 року Державний вищий навчальний заклад "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України" (нині - Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України; далі - Медуніверситет або позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення коштів за навчання.
2. Позов мотивований тим, що 01 вересня 2006 року між сторонами цього судового спору укладена типова угода № 06075 про підготовку фахівця з вищою освітою (далі - угода від 01 вересня 2006 року). Цією угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання у Медуніверситеті відпрацювати три роки у закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість цього навчання. Після закінчення навчання відповідача в Медуніверситеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Медуніверситет в червні 2012 року від 26 жовтня 2011 року, відповідач направлений на роботу в Збаразьку центральну районну комунальну лікарню Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації на посаді лікаря-хірурга. Наказом ректора Медуніверситету від 31 травня 2012 року на підставі результатів державних екзаменів відповідачу присвоєна кваліфікацію лікаря і виданий диплом.
3. Згідно з наказом начальника Головного управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації від 21 червня 2012 року № 58-к "Про зарахування в інтернатуру та направлення на роботу після закінчення інтернатури" відповідача було прийнято в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні. В подальшому відповідно до наказу в. о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні від 04 серпня 2015 року № 118-к відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні, проте наказом в. о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні відповідача звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до розрахунку фактичних витрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2012 року вартість відповідного навчання відповідача становить 64 492,97 грн. Крім того, за період навчання в Медуніверситеті з вересня 2006 року по червень 2012 року відповідачу була нарахована та виплачена стипендію у сумі 8 460,07 грн.
4. Медуніверситет просив стягнути з ОСОБА_1 кошти у сумі 72 953,04 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 05 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог Медуніверситету відмовив.
6. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Медуніверситету, керувався тим, що позивач не довів невиконання ОСОБА_1 умов угоди від 01 вересня 2006 року, тобто порушення ним своїх зобов`язань перед цим навчальним закладом. Правових підстав для стягнення вартості навчання відповідача у Медуніверситеті немає у зв`язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення позивача з позовом до суду Закон України "Про освіту" не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування ним в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання, якщо таке відпрацювання не здійснене в повному обсязі.
7. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до угоди від 01 вересня 2006 року відповідач зобов`язаний після закінчення навчання у Медуніверситеті прибути на визначене йому за розподілом місце працевлаштування і відпрацювати не менше трьох років по закінченню навчання в інтернатурі. У разі відмови відповідача виконувати зазначене - він має відшкодувати до Державного бюджету відповідну вартість зазначеного навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання її сторонами додаткових угод. Тобто умовами зазначеної угоди передбачена відповідальність студента за відмову виїхати на місце працевлаштування за призначенням. Відповідач був зарахований в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні 21 червня 2012 року, 04 серпня 2015 року прийнятий на роботу на вказану посаду та звільнений із займаної посади 04 листопада 2016 року. Отже суд не встановив факт того, що відповідач відмовився виїхати на місце працевлаштування за призначенням після закінчення навчання у Медуніверситеті. Матеріали цієї справи не містять жодного письмового підтвердження цього. Окрім того, угодою від 01 вересня 2006 року передбачено відшкодування відповідачем вартості навчання в установленому порядку. Однак, як було зазначено вище, на момент звернення позивача до суду відсутній нормативно затверджений порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про навчання. Положення угоди від 01 вересня 2006 року формувались відповідно до чинної на момент її укладання статті 52 Закону України "Про освіту", яка нині виключена із відповідного Закону і відповідно до статті 58 Конституції України втратила свою чинність. Тому положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо відповідальності відповідача у формі відшкодування вартості навчання за невиконання договірних зобов`язань не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. З урахуванням положень Конституції України, Міжнародної конвенції 1990 року № 105 "Про скасування примусової праці", Закону України "Про вищу освіту" суд вважає, що будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки не існує законних підстав, які б зобов`язали його відшкодувати вартість навчання.
8. Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року залишив без змін.
9. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з угодою від 01 вересня 2006 року, відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання її сторонами додаткових угод. Тобто умовами угоди передбачено відповідальність студента лише за відмову їхати за призначенням. Відповідач не відмовлявся їхати за призначенням (ця обставина позивачем не заперечується і підтверджена матеріалами цієї справи). За невідпрацювання студентом трьох років за направленням жодної відповідальності зазначеною угодою не передбачено. Зміни та доповнення до цієї угоди не вносились. В Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп-2004 зазначається, що справедливість - одна з основаних засад права та є вирішальною у визначенні права, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Стягнення коштів за навчання ставить в істотно нерівні права студентів, які закінчили навчальні заклади до прийняття Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VІІ "Про вищу освіту", і які продовжують навчання після його прийняття, а також порушують норму конституційного права на вільний вибір місця подальшої роботи осіб, які закінчили вищі навчальні заклади. Позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 не виконав умови угоди від 01 вересня 2006 рокута порушив свої зобов`язання перед Медуніверситетом .
Встановлені судами обставини справи
10. Суди попередніх інстанцій встановили, що 30 червня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до ректора Медуніверситету із заявою про допуск його до участі у конкурсному відборі на денну форму навчання медичного факультету цього університету. У заяві відповідач зобов`язався в разі вступу до університету поїхати на роботу за державним розподілом, а у разі відмови від державного розподілу або неприбуття на місце роботи за розподілом - повернути витрачені Державою кошти на навчання.
11. Відповідно до угоди від 01 вересня 2006 року позивач зобов`язується оформити відповідачу направлення на працевлаштування. Натомість відповідний студент зобов`язується прибути після закінчення Медуніверситету на місце працевлаштування відповідно до направлення і відпрацювати не менше трьох років по закінченню навчання в інтернатурі, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до Державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання її сторонами додаткових угод.
12. Згідно з протоколом від 26 жовтня 2011 року засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Медуніверситет у червні 2012 року, ОСОБА_1 направлено на роботу на посаді лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації.
13. Наказом ректора Медуніверситету від 31 травня 2012 року на підставі результатів державних екзаменів відповідачу присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом.
14. Відповідно до наказу начальника Головного управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації від 21 червня 2012 року № 58-к "Про зарахування в інтернатуру та направлення на роботу після закінчення інтернатури" ОСОБА_1 було прийнято в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні.
15. Відповідно до наказу в. о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні від 04 серпня 2015 року № 118-к відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні.
16. Наказом в. о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні від 04 листопада 2016 року № 107-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.
17. Відповідно до розрахунку фактичних витрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2012 року, зробленого позивачем, вартість навчання відповідача становила 64 492,97 грн.
18. За період навчання в Медуніверситеті з вересня 2006 року до червня 2012 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено стипендію у загальній сумі 8 460,07 грн.
19. Загальна сума коштів, витрачених на навчання ОСОБА_1, за розрахунками позивача становить 72 953,04 грн.
20. При відмові в задоволенні позовних вимог суди вважали, що правових підстав для стягнення вартості навчання немає у зв`язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом Закон України "Про освіту" не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
21. У листопаді 2017 року Медуніверситет подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
22. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження в цій справі.
23. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ЦПК України.
24. Згідно із частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2019 року справа призначена до судового розгляду.
26. 07 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.
27. Ухвала обґрунтована наявністю виключної правової проблеми у справах про стягнення коштів за навчання, що пов`язана з вирішенням питання, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати у випадку невиконання нею обов`язку відпрацювати протягом трьох років, а також наявність у судах першої та апеляційної інстанцій значної кількості справ про стягнення витрат на навчання (у тому числі й стипендії), які розглядаються як в порядку цивільної, так і в порядку адміністративної юрисдикції.
28. Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року ця справа прийнята та призначена до судового розгляду Великої Палати Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку письмового провадження.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
29. Касаційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні судових рішень зазначені суди не врахували частину третю статті 5 ЦК України, а тому дійшли помилкового висновку про те, що норма Закону (частина друга статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII "Про освіту"), на яку посилається позивач у позовній заяві, на час його звернення із позовом до суду вже не була чинною. Також позивач не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1998 року за № 246/2686 (зокрема пункту 21), як такого, що суперечить статтям 43, 53 Конституції України та статті 64 Закону України "Про вищу освіту".
(2) Позиція інших учасників справи
30. Своїм правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу відповідач не скористався.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів у цій справі
31. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що необхідність вирішення виключної правової проблеми у цій справі Великою Палатою Верховного Суду обумовлена кількома аспектами.
31.1. По-перше, у судах першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ про стягнення витрат на навчання (у тому числі й стипендії), а у практиці касаційних судів існує різний підхід щодо вирішення спорів у справах про стягнення стипендії із випускника в тому випадку, коли він отримував академічну (державну) стипендію та не відпрацював 3 роки.
31.2. По-друге, оскільки у переважній більшості випадків справи цієї категорії є малозначними в силу закону, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідкам вирішення цієї правової проблеми має стати орієнтиром при вирішенні подібних справ судами першої та апеляційної інстанцій.
32. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду існує необхідність визначення такого.
32.1. Чи слід вважати отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію такою, що входить до складу витрат, які випускник цього закладу має компенсувати відповідно до умов його навчаннязамовникові цього навчання у разі неприбуття відповідного випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом).
32.2. Яка цивільно-правова природа зобов`язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення понесених на навчання витрат, які випускник цього закладу має компенсувати відповідно до умов його навчання замовникові цього навчання у разі неприбуття відповідного випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом).
32.3. Чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин між випускником вищого навчального закладу та замовником його навчання, які виникають щодо повернення понесених на навчання цього випускника витрат відповідна норма статті 52 Закону України "Про освіту", чинна на момент укладання угоди про підготовку відповідного фахівця з вищою освітою, але скасована на момент невиконання цим випускником своїх відповідних зобов`язань - неприбуття за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом).
33. Велика Палата Верховного Суду з цього приводу зазначає таке.
(1.1) Визначення поняття стипендії
34. Згідно із статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (частина третя статті 53 Конституції України).
35. Відповідно до частини першої статті 54 Закону України від 17 січня 2002 року № 2984-III "Про вищу освіту" (в редакції, чинній на дату укладення угоди від 01 вересня 2006 року, далі -Закон про вищу освіту 2002 року) особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на призначення стипендій. Абзац другий частини другої цієї ж статті передбачав, що студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.
36. Абзац п`ятий частини шостої статті 64 Закону про вищу освіту 2002 року визначав, що особи, які успішно навчаються у вищих навчальних закладах державної або комунальної форми власності за денною (очною) формою навчання за кошти державного або місцевого бюджету, забезпечуються стипендіями у розмірі не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Порядок призначення і виплати стипендій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
37. Відповідно до частини першої статті 62 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII "Про вищу освіту" (в чинній редакції далі - Закон про вищу освіту 2014 року) особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на призначення стипендій (пункт 11).
38. Частина друга цієї ж статті Закону про вищу освіту 2014 року визначає, що особи, які навчаються у закладах вищої освіти за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання академічних та соціальних стипендій у встановленому законодавством порядку.
39. Відповідно до частини четвертої цієї ж статті Закон про вищу освіту 2014 року соціальні стипендії призначаються студентам (курсантам) закладу вищої освіти в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Академічні стипендії призначаються особам, які досягли значних успіхів у навчанні та/або науковій діяльності згідно з критеріями, встановленими Кабінетом Міністрів України. Частка студентів (курсантів), які мають право на отримання академічних стипендій, встановлюється вченою радою закладу вищої освіти у межах визначеного Кабінетом Міністрів України загального відсотка студентів (курсантів), які мають право на отримання академічних стипендій, та стипендіального фонду. Студентам (курсантам) закладів вищої освіти, які мають право на отримання соціальної стипендії і набувають право на отримання академічної стипендії, надається один вид стипендії за їхнім вибором.
40. Частина п`ята статті 62 Закон про вищу освіту 2014 року визначає, що розмір академічної та соціальної стипендій, порядок їх призначення і виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.
41. Стаття 51 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII "Про освіту" (в редакції, чинній на дату укладення угоди від 01 вересня 2006 року, далі - Закон про освіту 1991 року) передбачала, що вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти відповідно мають гарантоване державою право на призначення стипендій; забезпечення стипендіями, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
42. Частина перша статті 53 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII "Про освіту" (в чинній редакції далі - Закон про освіту 2017 року) передбачає, що здобувачі освіти мають право на забезпечення стипендіями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
43. Відповідно до пункту 4 Порядку призначення і виплати стипендій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 "Питання стипендіального забезпечення" (в редакції, чинній на дату укладення угоди від 01 вересня 2006 року, далі -Порядок призначення і виплати стипендій) особам, зазначеним у пункті 1 Порядку призначення і виплати стипендій, можуть призначатися академічні або соціальні стипендії, а окремим категоріям цих осіб можуть призначатися одночасно академічні і соціальні стипендії.
44. Відповідно до пункту 1 Порядку призначення і виплати стипендій його дія поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах та наукових установах за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, у навчальних закладах, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та комунальних навчальних закладах за рахунок коштів відповідних бюджетів.
45. Пункт 6 Порядку призначення і виплати стипендій передбачав, що соціальні стипендії призначаються студентам і курсантам, які потребують соціального захисту та яким за підсумками навчання не призначена академічна стипендія. Підставою для призначення соціальної стипендії є наявність в особи права на отримання державних пільг і гарантій, установлених законами для відповідних категорій громадян.
46. Пункт 1 Порядку призначення і виплати стипендій (в чинній редакції, далі - чинна редакція Порядку призначення і виплати стипендій) передбачає, що його дія поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах (далі - навчальні заклади) за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету, зокрема, студентів денної форми навчання вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації (наукових установ) (далі - студенти) (підпункт 2).
47. Відповідно до пункту 4 чинної редакції Порядку призначення і виплати стипендій особам, визначеним пунктом 1 цього Порядку, призначаються такі стипендії:
1) академічні, зокрема, особам, зазначеним у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку - за результатами навчання у закладах вищої освіти (наукових установах);
2) соціальні - на підставі законів, що встановлюють державні пільги і гарантії щодо призначення соціальних стипендій для окремих категорій громадян.
48. З наведених норм випливає, що студентам, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти державної або комунальної власності, призначається академічна стипендія за результатами навчання з урахуванням критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України, або соціальна стипендія - як частина державних пільг і гарантій.
49. Таким чином, витрати на виплату академічної стипендії включаються до витрат на підготовку за державним замовленням одного фахівця.
50. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
51. Отже, стипендія, надана фізичній особі як засіб до існування, належить до особистих майнових виплат, яка виплачується громадянинові і не підлягає поверненню.
52. Водночас академічна стипендія призначається студентам як засіб заохочення академічної успішності і не ставить на меті забезпечення студента засобами для існування, на відміну від соціальної стипендії, яка призначається студенту саме як частина державної допомоги, тобто надається саме як засіб до існування.
53. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що академічні стипендії, які сплачуються студентам закладів вищої освіти, належать до категорії витрат на навчання таких студентів, які за наявності на те підстав підлягають компенсації замовникові відповідного навчання.
(1.2) Цивільно-правова природа зобов`язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення понесених на навчання витрат
54. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, було затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок працевлаштування випускників ВНЗ), підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, пунктом 3 якого передбачено, що цей Порядок поширюється на осіб, які навчаються за спеціальністю медичного профілю.
55. Згідно з пунктом 4 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком № 1.
56. Згідно з Указом Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Указ Президента № 77/96) особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до Державного бюджету повну вартість навчання.
57. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 затверджено Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Порядок працевлаштування № 367), пунктом 6 цього Порядку передбачено, що випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов`язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.
58. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими.
59. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
60. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
61. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
62. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
63. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
64. За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
65. Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року "Про освіту" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
66. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, вирішуючи аналогічні спори, судам слід керуватись таким. Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.
67. Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.
68. На переконання Великої Палати Верховного Суду покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах.