ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/178/20
Провадження № 11-372заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Яроша Д. В.,
представниці позивача - Мартиненко А. В.,
представниці відповідача - Нарольської Т. С.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу № 9901/178/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року (у складі колегії суддів Шипуліної Т. М., Бившевої Л. І., Гончарової І. А., Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.),
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 23 червня 2020 року № 1947/0/15-20 "Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Сквирського районного суду Київської області у зв`язку із поданням заяви про відставку";
- зобов`язати ВРП повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року про звільнення у відставку з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ВРП протиправно не зарахувала до стажу роботи на посаді судді період перебування ОСОБА_1 на посаді старшого податкового інспектора юридичного відділу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції в Київській області з 21 листопада 2005 року по 24 січня 2007 року (1 рік 2 місяці 4 дні) та частину періоду роботи на посаді слідчого слідчого відділення Білоцерківського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області (далі - СВ Білоцерківського РВ ГУ МВС України в Київській області) (1 рік 9 місяців 26 днів). Також відповідач безпідставно відмовив у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді період проходження строкової військової служби в Національній академії внутрішніх справ України (далі - НАВС) (12 місяців), посилаючись на те, що ВРП вже зараховано до стажу роботи, що дає право на відставку, половину строку навчання в зазначеному навчальному закладі (1 рік 11 місяців 11 днів). На думку ОСОБА_1, ВРП повинна була зарахувати до стажу роботи, що дає право та відставку судді, також іншу частину роботи позивача на посаді слідчого СВ Білоцерківського РВ ГУ МВС України у Київській області, як це передбачено статтею 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-ХІІ).
3. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
4. Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, допущені судом першої інстанції, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 листопада 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою24 грудня 2020 року призначила справу № 9901/178/20 до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
6. 14 грудня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив, у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року - без змін.
7. 16 грудня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, у яких скаржник просить при розгляді його апеляційної скарги врахувати додаткові аргументи.
8. 23 грудня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2, у якій він просить залучити його до розгляду справи № 9901/178/20 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а в разі відмови в залученні до участі у справі - врахувати його правовий висновок.
9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2021 року відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_2 про залучення його як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача у справі № 9901/178/20.
10. 01 липня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 липня 2021 року задовольнила зазначену заяву ВРП.
Фактичні обставини справи, встановлені судами, та зміст спірних правовідносин
12. Указом Президента України від 12 січня 2007 року № 12/2007 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років суддею Сквирського районного суду Київської області.
13. Постановою Верховної Ради України від 12 січня 2012 року № 4326-VI ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Сквирського районного суду Київської області.
14. 21 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП із заявою про звільнення його з посади судді Сквирського районного суду Київської області у відставку.
15. 19 червня 2020 року за результатами розгляду об`єднаної дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням № 1890/1дп/15-20 притягнула суддю Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
16. 23 червня 2020 року ВРП прийняла рішення, яким відмовила у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Сквирського районного суду Київської області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Зазначене рішення мотивоване тим, що станом на день надходження заяви про звільнення у відставку - 21 травня 2020 року загальний стаж роботи ОСОБА_1, який дає йому право на відставку, становить 18 років 3 місяці 7 днів (замість необхідних 20 років), а саме:
- час роботи на посаді судді з 25 січня 2007 року по день подання заяви про звільнення у відставку 21 травня 2020 року - 13 років 3 місяці 26 днів;
- половина строку навчання в НАВС із 05 серпня 1997 року по 26 червня 2001 року - 1 рік 11 місяців 11 днів;
- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Не погодившись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Оцінка суду першої інстанції
17. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах та в спосіб, визначені законами України, а також з дотриманням норм чинного законодавства.
18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що в силу положень статей 2 та 25 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII, тут і надалі в редакції, чинній на час вступу скаржника в НАВС) навчання у військово-навчальних закладах є видом військової служби і прирівнюється курсантам як строкова військова служба, проте ані приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), ані положеннями Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10 лютого 1995 року № 584/95 (далі - Указ № 584/95) під час визначення стажу роботи, який дає право на відставку судді, таке прирівняння та ототожнення не передбачено. З урахуванням зазначеного суд першої інстанції виснував, що оскільки ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на відставку, відповідно до абзацу другого статті 1 Указу № 584/95 зараховано половину строку навчання в НАВС, то цей самий період відповідно до Закону № 2232-XII не може бути зарахований до зазначеного стажу як строкова військова служба.
19. Суд першої інстанції дійшов висновку, що під час розгляду заяви про звільнення у відставку у ВРП були відсутні підстави для зарахування до підтвердженого стажу роботи, який дає право на відставку, періоду роботи ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ Білоцерківського РВ ГУ МВС України у Київській області. Така позиція обґрунтована тим, що ані під час подання заяви про відставку, ані під час надіслання позивачем необхідних документів до ВРП, ОСОБА_1 не зазначав про посаду слідчого, а тому ВРП не мала змоги звертатися до органів внутрішніх справ з таким запитом, оскільки факт його перебування на посаді слідчого СВ Білоцерківського РВ ГУ МВС України у Київській області не був відомий.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що позивач, знаючи про відсутність запису в трудовій книжці щодо перебування, як він стверджує, на посаді слідчого, повинен був передбачити можливість виникнення проблеми щодо зарахування цієї посади до стажу роботи, який дає йому право на відставку, а тому не був позбавлений права надати додаткові докази, а не керуватися виключно тими, які витребовувалися листом ВРП від 27 травня 2020 року № 21001/0/9-20.
20. Суд першої інстанції погодився з висновками ВРП про те, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню:
- час роботи на посаді судді з 25 січня 2007 року по день подання заяви про звільнення у відставку (21 травня 2020 року) - 13 років 3 місяці 26 днів;
- половина строку навчання в НАВС із 05 серпня 1997 року по 26 червня 2001 року - 1 рік 11 місяців 11 днів;
- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Суд першої інстанції зазначив, що станом на день надходження заяви про звільнення у відставку (21 травня 2020 року) загальний стаж роботи судді ОСОБА_1, який давав йому право на відставку, становив 18 років 3 місяці 7 днів.
21. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду врахував, що вимога про зобов`язання ВРП повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року про звільнення у відставку з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, є похідною і також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
22. На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що суддя, подаючи заяву про звільнення за загальними обставинами, зобов`язаний надати ВРП достатні та належні документи на підтвердження стажу, який дає йому право на відставку, тобто фактично суддя несе відповідальність за повноту та достовірність таких документів. На думку скаржника, суд першої інстанції залишив поза увагою факт нез`ясування ВРП, на яких саме посадах перебував ОСОБА_1 до призначення на посаду судді, що призвело до незарахування до суддівського стажу частини періоду перебування ОСОБА_1 на посадах слідчого СВ Білоцерківського РВ ГУ МВС України у Київській області та податкового інспектора юридичного відділу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції в Київській області. Водночас скаржник зауважує, що ним раніше не зверталась увага на правильність заповнення його трудової книжки.
23. На думку скаржника, у спірних правовідносинах ВРП фактично виконує функції органів Пенсійного фонду України. Тому з огляду на правові позиції Верховного Суду у справах № 559/443/17, 308/6953/17 встановлення неточностей та перевірка достовірності наданих ОСОБА_1 документів покладено законодавством на ВРП. Однак попри наявність запису в трудовій книжці про проходження служби в органах внутрішніх справ безперервно 7 років 1 місяць 1 день ВРП не з`ясовано, на яких саме посадах перебував ОСОБА_1 .
24. Окрім цього, скаржник зауважує, що судом невірно застосовано норми матеріального права під час тлумачення висновків про необхідність зарахування до стажу роботи на посаді судді строку навчання у вищому навчальному закладі та періоду проходження військової служби. Скаржник наголошує, що ВРП як проходження строкової військової служби зарахувала період навчання ОСОБА_1 у НАВС, водночас цей період безпідставно не зараховано до загального стажу перебування на посаді судді. На думку скаржника, здобуття ним вищої освіти та проходження військової служби в одному і тому ж вищому навчальному закладі не може слугувати причиною поглинання вказаних термінів при зарахуванні їх до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку.
25. Також скаржник, обґрунтовуючи неможливість звуження гарантій незалежності суддів, а відповідно і матеріального забезпечення, звертає увагу на рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 та європейські акти щодо статусу суддів.
26. У додаткових поясненнях ОСОБА_1, посилаючись на Порядок формування і ведення суддівського досьє, затверджений рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, Положення про інспектора Вищої ради правосуддя, затверджене рішенням ВРП від 15 серпня 2017 року № 2440/0/15-17, а також наявність у структурі ВРП управління з питань суддівської кар`єри, наголошує на наділенні ВРП широкими повноваженнями щодо з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання наявності підстав для звільнення судді у відставку, які неправомірно нею не використано під час прийняття рішення від 23 червня 2020 року, що залишено поза увагою суду першої інстанції.
Окрім цього, скаржник зауважує, що ВРП попри явну необхідність його запрошення на засідання для з`ясування підстав подачі заяви про звільнення у відставку та уточнення періодів, які підлягають зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, не скористалася своїми повноваженнями, передбаченими пунктами 15.5 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент, тут і надалі в редакції, чинній станом на 23 червня 2020 року).
27. Водночас скаржник зауважує, що аргументи суду першої інстанції про розміщення на офіційному вебсайті повідомлення про засідання ВРП, призначене на 23 червня 2020 року, свідчать лише про доступність відповідної інформації до ознайомлення, однак не підтверджують факту обізнаності скаржника з такою інформацією. Тому, вважає, що ВРП порушила його право брати участь у прийнятті рішення, "бути почутим", не дала можливості висловити заперечення чи надати пояснення щодо обставин, покладених в основу рішення від 23 червня 2020 року, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.
28. У додаткових поясненнях скаржник вказує на неправомірне застосування ВРП строків, передбачених статтею 23 Закону № 2232-XII, та необхідність зарахування до періоду, що дає право на звільнення судді у відставку, як строкової служби період його навчання в НАВС із 05 серпня 1997 року по 26 червня 2001 року (3 років 10 місяців 22 днів). Така позиція, на думку скаржника, відповідає висновкам Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 127/20301/17.
Водночас позиція суду першої інстанції про неможливість зарахування до суддівського стажу як строкової служби того самого періоду, що був зарахований ОСОБА_1 відповідно до абзацу другого статті 1 Указу № 584/95, на думку скаржника, порушує принцип "виправданого очікування".
29. Окрім цього, у додаткових поясненнях скаржник зазначає про необхідність зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, половини строку навчання в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого з 01 вересня 2004 року по 30 червня 2005 року тривалістю 5 місяців, а відтак вважає, що станом на 21 травня 2020 року його загальний стаж роботи, що дає право на відставку, становив 21 рік 11 місяців 13 днів.
30. Також скаржник зазначає про те, що 10 листопада 2020 року ВРП прийняла рішення № 3069//0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Сквирського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Позиція ВРП щодо апеляційної скарги
31. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначає, що здобуття ОСОБА_1 у НАВС освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, тобто повної вищої юридичної освіти, давало йому право бути рекомендованим на посаду судді. Тому, на думку відповідача, у розумінні абзацу другого статті 1 Указу № 584/95 до стажу роботи, що дає право на відставку, зараховується половина строку навчання ОСОБА_1 при здобутті ним освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/778/18.
32. Відповідач зауважує, що оскільки ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на відставку, відповідно до абзацу другого статті 1 Указу № 584/95 зараховано половину строку навчання в НАВС, то цей самий період відповідно до Закону № 2232-XII не може бути зарахований до зазначеного стажу як строкова військова служба.
33. У відзиві наголошено, що скаржник не надав ВРП жодних документів на підтвердження стажу його роботи на посаді слідчого СВ Білоцерківського РВ ГУ МВС України в Київській області. Водночас оскаржуване рішення ВРП ухвалене на підставі доданих до заяви документів, тому доводи скаржника про необхідність зарахування "іншої частини роботи на посаді слідчого СВ Білоцерківського РВ ВГУ МВС України в Київській області" є безпідставними.
34. Відповідач зауважує, що позовна вимога про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року про звільнення у відставку суперечить статті 131 Конституції України, статтям 1, 5, 21, 34 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII).
Оцінка Великої Палати Верховного Суду
35. Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача у справі та пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
37. Підстави та порядок звільнення судді визначено Конституцією України, законами № 1402-VIII та 1798-VIII.
38. Пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України визначено, що подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням є підставою для звільнення судді.
39. Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
40. Суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади (частини перша - третя статті 116 Закону № 1402-VIII).
41. Згідно із частинами першою та четвертою статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
42. Відповідно до підпункту 15.1 Регламенту питання про звільнення судді з підстав: неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я (пункт 1 частини шостої статті 126 Конституції України); подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України) - розглядається Радою на засіданні у пленарному складі.
43. Участь судді у розгляді питання про звільнення судді з посади за загальними обставинами не є обов`язковою (підпункт 15.4 Регламенту)
44. У разі необхідності Рада може запросити на засідання суддю. (абзац другий пункту 15.5 Регламенту).
45. Згідно з пунктом 15.11 Регламенту суддя, щодо якого має розглядатися Радою питання про звільнення за загальними обставинами, повідомляється про такий розгляд на офіційному вебсайті Ради не пізніше ніж за три календарних дні до дня засідання.
46. Як установлено судом першої інстанції, 21 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП із заявою про звільнення його з посади судді Сквирського районного суду Київської області у відставку.
47. Водночас із матеріалів справи слідує, що станом на момент подання ОСОБА_1 заяви про відставку на розгляді Першої Дисциплінарної палати ВРП перебувала об`єднана дисциплінарна справа стосовно цього судді.
48. Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII ВРП має право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
49. Розгляд питання про звільнення судді з посади відповідно до пунктів 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України може бути Радою зупинено на час розгляду скарги або заяви, але не більше ніж на дев`яносто днів. У разі продовження Дисциплінарною палатою строку розгляду дисциплінарної справи строк зупинення може бути продовжено (пункт 15.8 Регламенту).
50. У випадку розгляду дисциплінарної справи щодо судді та подання у цей період таким суддею заяви про звільнення його у відставку пріоритетному застосуванню підлягає норма, яка передбачає зупинення розгляду питання про звільнення судді з посади з визначеної пунктом 4 частини шостої статті 126 Основного Закону України підстави до закінчення розгляду наявних дисциплінарних скарг на дії цього судді (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 9901/75/19).
51. Водночас право на зупинення розгляду питання щодо звільнення судді у відставку на час розгляду скарги є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень, оскільки прямого обов`язку щодо необхідності зупинення ВРП розгляду питання про звільнення судді у відставку на час розгляду дисциплінарної скарги стосовно судді чинне законодавство не встановлює (подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 9901/986/18).
52. Як встановлено Великою Палатою Верховного Суду відповідно до принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, 19 червня 2020 року за результатами розгляду об`єднаної дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням № 1890/1дп/15-20 притягнула суддю Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
53. Згідно з пунктом 15.7 Регламенту якщо на момент розгляду питання про звільнення судді Радою суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, член Ради - доповідач своєю ухвалою залишає заяву (висновок, подання) без розгляду.
54. У контексті цієї справи варто зазначити, що рішення дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади не є рішенням про звільнення. Тому у ВРП були відсутні підстави для залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення його у відставку.
55. Водночас відповідно до частини п`ятої статті 51 Закону № 1798-VIII з дня ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади суддя автоматично відстороняється від здійснення правосуддя до ухвалення ВРП рішення про його звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.
56. Як слідує з матеріалів справи, згідно із частиною сьомою статті 49 Закону № 1402-VIII і частиною другою статті 62 Закону № 1798-VIII, ураховуючи рішення, ухвалене Першою Дисциплінарною палатою ВРП 19 червня 2020 року, суддю Сквирського районного суду Київської області ОСОБА_1 відсторонено від здійснення правосуддя.
57. Окрім цього, ОСОБА_1 у своїх додаткових поясненнях до апеляційної скарги зазначив, що 10 листопада 2020 року ВРП прийняла рішення № 3069//0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Сквирського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
58. Ураховуючи наведені обставини справи, а також нормативне регулювання спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
59. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
60. КСУ, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
61. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
62. Згідно з Рішенням КСУ від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
63. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
64. Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_1 предметом оскарження визначив рішення ВРП від 23 червня 2020 року № 1947/0/15-20 "Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Сквирського районного суду Київської області у зв`язку із поданням заяви про відставку".
65. КСУ у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначив, що аналіз розділу VIII Конституції України та Закону № 2453 дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
66. Право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотриманням високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (такий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 9901/75/19 та від 12 листопада 2020 року у справі № 9901/223/19).
67. Системне тлумачення нормативного регулювання стосовно дисциплінарного провадження щодо судді та правового статусу судді у відставці дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про звільнення судді у відставку за заявою, поданою суддею під час розгляду дисциплінарної справи щодо нього, пріоритетне значення має встановлення / невстановлення в діях такого судді дисциплінарного проступку. Відсутність у діях судді дисциплінарного проступку є однією з обставин, що підтверджують бездоганну репутацію судді, неухильне дотримання ним вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотримання високих стандартів поведінки судді.
68. Наведений висновок випливає також зі співвідношення обсягу повноважень дисциплінарного органу ВРП під час дисциплінарного провадження щодо судді та повноважень ВРП при вирішенні питання про звільнення судді у відставку.
69. Велика Палата Верховного Суду враховує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення ВРП і відповідно на момент звернення до суду із цим позовом щодо ОСОБА_1 було прийнято рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення судді з посади.
70. Варто зауважити, що згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду саме рішення дисциплінарного органу є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
71. Тому, враховуючи обставини справи, а саме відкриття дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_1 до подачі ним заяви про звільнення у відставку, ухвалення дисциплінарним органом рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності до розгляду його заяви про відставку, а також тимчасове відсторонення судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя до прийняття ВРП оскаржуваного рішення від 23 червня 2020 року про відмову у звільненні у зв`язку з поданням заяви про відставку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість захисту начебто порушеного права на відставку позивача шляхом оскарження рішення від 23 червня 2020 року.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що належним та ефективним способом захисту прав у таких обставинах є оскарження рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи, а також кадрового рішення про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
На момент розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 20 травня 2021 року у справі № 11-398сап20, якою скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2930/0/15-20, ухвалене за результатами перегляду рішення її Першої Дисциплінарної палати від 19 червня 2020 року № 1890/1дп/15-20, залишено без задоволення, а рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2930/0/15-20 - без змін.
Натомість одночасний судовий перегляд рішень ВРП щодо звільнення / відмови у звільненні судді за двома різними підставами є недоцільним та неефективним.
72. Відтак, Велика Палата Верховного Суду не розглядає доводи апеляційної скарги щодо змісту та процедури прийняття оскаржуваного рішення ВРП від 23 червня 2020 року.
73. Суд першої інстанції не врахував наведених обставин та неправильно тлумачив застосовані в цій справі норми матеріального права.
74. Відповідно до частини другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.