Постанова
Іменем України
22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 456/4824/19
провадження № 61-7143 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Богдан Зоряна Сергіївна,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі договору
про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки
у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого підприємства - Розліт" (далі - ТОВ "НВП - Розліт"), укладеного 12 листопада 2019 року між ним і ОСОБА_3, йому передано право вимоги до боржника ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства у розмірі 39% капіталу товариства
в сумі 50 000,00 доларів США, укладеного 11 червня 2015 року
між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець).
12 листопада 2019 року ОСОБА_2 було направлено повідомлення
про відступлення права вимоги та вказано, що зобов`язання боржника
за договором купівлі-продажу підлягають виконанню перед ним.
З урахуванням наведеного, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконав належним чином своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу частки
у статутному капіталі товариства, ОСОБА_1 просив стягнути
з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у розмірі 49 491,29 доларів США та три проценти річних у сумі 4 449,58 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 21 вересня 2020 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Закрито провадження у справі № 456/4824/19 на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того,
що у даному випадку має місце факт неналежного виконання сторонами первинного договору (договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства) щодо повного розрахунку за придбану частку
в статутному капіталі, наслідком якого є укладення договору
про відступлення права вимоги, а тому дійшов висновку, що дані відносини є корпоративними внаслідок їх подібності, а спір підлягає вирішенню
у порядку господарського судочинства.
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богдан З. С., задоволено. Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 21 вересня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір виник
не між учасниками товариства та не з учасником юридичної особи, який вибув. Позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, а предметом спору у даній справі є стягнення коштів
за цивільно-правовою угодою купівлі продажу частки у статутному капіталі товариства, тобто виконання договірних зобов`язань, а тому вказана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що узгоджується
з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 370/1226/15-ц.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 456/4824/19 із Стрийського міськрайонного суду Львівської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк
для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки всім доводам і запереченням заявника, невірно встановлено фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Вказує на те, що даний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки обумовлений господарсько-правовим характером спірних правовідносин.
Також посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 911/3494/16, провадження № 12-44гс18, згідно якої спір, який виник з корпоративних відносин між учасниками товариства щодо розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі цього товариства є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Доводи особи, які подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Богдан З. С., у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено
з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції
є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується
за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини від 20липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України").
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати
між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка
в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів,
які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Верховний Суд виходить
з такого.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є,
як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства
за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча
б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено
до інших видів судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення
до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних
або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими,
а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених
у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких
як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення
та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації,
які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду
в господарському суді, зокрема, й справи у спорах, що виникають
з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або
між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи,
крім трудових спорів.
Отже, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду,
є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність
між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України,
ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства
і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
За змістом частини першої статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин
у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або відмовиться від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку,
є господарським зобов`язанням.
Відповідно до частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом
та статутними документами.
Отже, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини,
що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав,
що у цій справі не встановлено.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 203/2501/15-ц, провадження
№ 14-411цс18.
При віднесенні конкретної справи до юрисдикції господарських судів визначальним є саме встановлення між сторонами характеру спірних правовідносин, що виключає вирішення такого спору у порядку цивільного судочинства, незалежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь
у справі.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 925/1321/16 зазначено, що з огляду на положення статей 167, 55 ГК України корпоративні права характеризуються такими ознаками: 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право
на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.
Встановлено, що на підставі договору про відступлення права вимоги
від 12 листопада 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шоробурою-Гіркою Н. С., зареєстрованого в реєстрі за № 4048, новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредиторові відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства
від 11 червня 2015 року (а. с. 9).
Так, 11 червня 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "НВП - Розліт"
у розмірі 39% статутного капіталу цього товариства в сумі 50 000,00 доларів США, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г. М., зареєстрованого в реєстрі за № 811 (а. с. 10-11).
ОСОБА_1 заявлено позов про стягнення заборгованості за неоплачену частку у статному капіталі ТОВ "НВП - Розліт". Зокрема, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість (вартість неоплаченої частки капіталу) у розмірі 49 491,29 доларів США
та три проценти річних у сумі 4 449,58 доларів США.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1
не є учасником ТОВ "НВП - Розліт", а отже, не має корпоративних прав
у цьому товаристві.
При цьому, право власності на частку статутного капіталу товариства,
що відчужується за даним договором, переходить до ОСОБА_2 з моменту нотаріального посвідчення даного договору (пункт 3 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства).
Всі права та обов`язки учасника (засновника) товариства переходять
до покупця з моменту нотаріального посвідчення даного договору (пункт 10 договору).
Тобто самим договором передбачено момент виникнення у покупця права власності на частку статутного капіталу товариства, який не пов`язаний
із моментом сплати покупцем вартості такої частки.
Таким чином, у справі, яка переглядається, спір між сторонами виник щодо заборгованості по сплаті на підставі договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2019 року за договором купівлі-продажу частки
в статутному капіталі ТОВ "НВП - Розліт" від 11 червня 2015 року, тобто щодо виконання грошового зобов`язання і не стосується захисту позивачем своїх прав, пов`язаних з процедурою реалізації корпоративного права.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 31 травня 2017 року у справі № 370/1226/15-ц.
Ураховуючи зазначені обставини, суб`єктний склад учасників справи, характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов ОСОБА_1 не направлений на захист корпоративних прав, а тому не може розглядатися за правилами господарського судочинства.
Підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України,
для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
не встановлено.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду