Постанова
Іменем України
22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 490/206/21
провадження № 61-7219св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Островською Оксаною Володимирівною, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2021 року у складі судді Шолох Л. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період з 06 квітня 2016 року по 01 лютого 2019 року за виконавчим листом № 2/487/1851/14, виданим 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини від всіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2014 року і до повноліття дитини.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 разом з батьком, тобто ним, у період з 06 квітня 2016 року по 02 лютого 2019 року є тією зміною обставин, що впливають на визначення розмірів платежів, їх тривалість чи звільнення (припинення).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про зміну розміру аліментів, або звільнення від сплати аліментів. Повернуто ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн на підставі квитанції № 0.0.1758532437.1 від 06 липня 2020 року.
Судове рішення мотивовано тим, що зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що позивач ставить питання про звільнення від сплати аліментів за період з 06 квітня 2016 року до 01 лютого 2019 року.
Проте підстави та предмет цього позову є тотожними з тими, з приводу яких уже ухвалено 15 січня 2020 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва у справі № 487/5463/19, яке набрало законної сили, та позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів за період з 12 березня 2015 року до 15 січня 2020 року задоволені частково.
Отже, є рішення суду, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником - адвокатом Островською О. В., залишено без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального законодавства дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви та були предметом дослідження судом першої інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Островську О. В., подав касаційну скаргу на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судовими рішеннями встановлено, що у період починаючи з 06 квітня 2016 року по 02 лютого 2019 року, малолітній ОСОБА_4 вже постійно проживав разом зі своїм батьком ОСОБА_1 і тому саме у цей період лише ОСОБА_1 ніс витрати щодо забезпечення потреб малолітнього сина. Позивачем створені всі необхідні умови та дитина забезпечена продуктами харчування, одягом, взуттям, іграшками, ліками, засобами гігієни - тобто задоволено у повному обсязі рівень його потреб. Відповідач в утриманні дитини участі не приймала.
У своїй позовній заяві позивач просить суд розглянути строк заборгованості по аліментах за період з 06 квітня 2016 року по 02 лютого 2019 року, а тому заявник вважає, що це інший предмет позову.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
На адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку 07 липня 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Островською О. В., на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відзив ОСОБА_2 повернуто без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали ізЦентрального районного суду м. Миколаєва.
Справа № 490/206/21 надійшла до Верховного Суду 03 червня 2021 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" ("Brumarescu v. Romania"), пункт 61).
Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), пункт 52).
Судами установлено, що 15 січня 2020 року Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення у цивільній справі № 487/5463/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період з 12 березня 2015 року по теперішній час, яким задоволені частково позовні вимоги ОСОБА_1 та починаючи з 02 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнено від сплати заборгованості по сплаті аліментів. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1, та яке набрало законної сили 02 лютого 2019 року, є обставиною, яка свідчить про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах.
Разом з тим, позивачем не доведено підстав для звільнення від виконання батьківських обов`язків щодо сплати заборгованості по аліментах за період з 12 березня 2015 року до 01 лютого 2019 року.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про припинення стягнення аліментів на дитину та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.
Припинено з 02 лютого 2019 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 за виконавчим листом № 2/487/1851/14, виданим 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини від всіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2014 року і до повноліття дитини.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши наявність рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року у цивільній справі № 487/5463/19, які ухвалені між тими самими сторонами, про той самий предмет - звільнення від сплати заборгованості по аліментам, зокрема був охоплений спірний період з 06 квітня 2016 року по 01 лютого 2019 року, і з тих самих підстав - проживання дитини з батьком, звернення останнього 06 квітня 2016 року до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, а також враховуючи, що судові рішення у цивільній справі № 487/5463/19 набрали законної сили, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що у своїй позовній заяві позивач просить суд розглянути строк заборгованості по аліментах за період з 06 квітня 2016 року по 02 лютого 2019 року, а тому заявник вважає, що це інший предмет позову є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.