Постанова
Іменем України
22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 755/17102/15
провадження № 61-2914св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Фідобанк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року у складі судді Грегуль О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс", до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк"), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" (далі - ТОВ "ФК "Паріс"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
Свої вимоги ПАТ "Фідобанк" обґрунтовувало тим, що 22 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Ерсте Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0398/2/21986, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 91 000 доларів США, зі строком користування кредитними коштами до 21 серпня 2025 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,5 % річних.
Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, ПАТ "Фідобанк" просило суд стягнути з неї заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 липня 2015 року становила 102 191,54 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року еквівалентно 2 255 730,88 грн, з яких: 10 021 доларів США, що еквівалентно 221 201,33 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 74 361,47 доларів США, що еквівалентно 1 641 422,22 грн - строкова заборгованість за кредитом; 17 808,97 доларів США, що еквівалентно 393 107,33 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року позов ПАТ "Фідобанк" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Фідобанк" заборгованість за кредитним договором з фізичною особою від 22 серпня 2008 року № 014/0398/2/21986 в сумі: 102 191,54 доларів США, що станом на 30 липня 2015 року еквівалентно по курсу НБУ 2 255 730,88 грн - по кредиту і процентам та 3 654 грн - судового збору.
Судове рішення мотивовано тим, що відповідач не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання щодо погашення кредиту та відсотків щомісячними платежами за користування ним, у зв`язку з чим станом на 30 серпня 2015 року утворилась заборгованість, яка становить: 102 191,54 доларів США, що станом на 30 липня 2015 року еквівалентно по курсу НБУ 2 255 730,88 грн - по кредиту і процентам, тому суд вважав, що позов підлягає задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року змінено в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Паріс", яке є правонаступником ПАТ "Фідобанк", а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Паріс", яке є правонаступником ПАТ "Фідобанк", заборгованість за кредитним договором з фізичною особою від 22 серпня 2008 року № 014/0398/2/21986 у розмірі 84 760,57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року становить 1 870 967,35 грн, з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 378 доларів США - заборгованість за процентами.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № 014/0398/2/21986. При цьому, факт неналежного виконання зобов`язань за договором не заперечувався і самою ОСОБА_1 . Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Фідобанк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Паріс", заборгованості за кредитним договором.
Проте, сторонами досягнуто згоди щодо дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором. З урахуванням вказаних правових позицій Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), після реалізації права на дострокове повернення кредиту у ПАТ "Фідобанк" припинилося право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.
Крім того, відповідач сплатила в рахунок погашення боргу 2 600 доларів США, які підлягають врахуванню під час визначення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку. Також, вчинення відповідачем таких дій свідчать про визнання нею свого боргу перед банком, що згідно з частиною четвертою статті 264 ЦК України є підставою для переривання позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надана оцінка долученим до матеріалів справи документам, в яких зафіксовані платежі за кредитом, які були проведені після підписання заяви про визнання розміру заборгованості за кредитним договором. Також, апеляційний суд безпідставно стягнув заборгованість на користь ТОВ "ФК "Паріс", оскільки матеріали справи не містять доказів, що ПАТ "Фідобанк" замінено на ТОВ "ФК "Паріс", чим порушено статті 48, 49, 55, 259 ЦПК України. Крім того, суди не звернули уваги на те, що позивачем не було долучено до позову первинних документів на підтвердження розміру кредитної заборгованості, повернення кредиту має відбуватись у валюті видачі, тобто долари США, а також судами не з`ясовано обставин щодо видачі кредитній установі відповідної ліцензії на видачу валютних кредитів.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені: у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14, у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 912/1462/16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц згідно з якими, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями та стягнути грошову суду в іноземній валюті; у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц відповідно до якої, заборгованість за кредитом має доводитись первинними касовими документами, наприклад, виписками по рахункам за кредитним договором; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц щодо застосування частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до даних правовідносин.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У березні 2021 року ТОВ "ФК "Паріс" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що на момент видачі кредиту Публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк" мало банківську ліцензію від 29 травня 2007 року № 224 та всі до неї додатки, в тому числі на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України і додатків до дозволу. Крім того, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2020 року, враховуючи укладений договір про відступлення права вимоги від 28 лютого 2019 року, було змінено стягувача з ПАТ "Фідобанк" на ТОВ "ФК "Паріс".
Разом з тим, рішення суду про стягнення заборгованості з боржника в іноземній валюті, з зазначенням еквіваленту в національній одиниці, буде стягуватися (виконуватися) саме в іноземній валюті. Вказане судове рішення відповідає заявленим вимогам та не порушує права відповідача як боржника у зобов`язанні, оскільки ухвалення такого рішення не означає збільшення для нього суми боргового зобов`язання.
Також, доводи відповідача про те, що на підтвердження суми боргу банком був поданий лише розрахунок заборгованості та заяву про визнання суми боргу не відповідає дійсним обставинам у справі та наявним письмовим доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали ізДеснянського районного суду м. Києва.
16 березня 2021 року справа № 755/17102/15 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 серпня 2008 року між ВАТ "Ерсте Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з фізичною особою № 014/0398/2/21986, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 91 000 доларів США, зі строком користування кредитними коштами до 21 серпня 2025 року та сплатою 12,5 % процентів річних. Договором передбачено, що повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно шляхом сплати кожного місяця рівних платежів відповідно до графіку платежів.
Підпунктом 5.2. вказаного кредитного договору передбачено обов`язок позичальника здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора щомісячно, до 15 числа (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, сплату ануїтентних платежів згідно з графіком платежів, що є додатком № 2 до цього договору.
Згідно з підпунктом 5.6. договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником та/або третіми особами умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, позичальник зобов`язаний достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені цим договором. Кошти мають бути повернені протягом 30 днів з моменту надіслання кредитором на адресу позичальника відповідного листа-вимоги.
Відповідно до підпункту 9.1. договору за порушення строків повернення кредиту (в тому числі частково), сплати нарахованих відсотків, інших платежів, що передбачені цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штраф в розмірі 0,1 % від суми наданого кредиту за кожний факт порушення строків повернення кредиту (його частини), сплати нарахованих відсотків, інших платежів.
У зв`язку з порушенням умов договору ПАТ "Ерсте Банк" направило на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу про усунення порушень забезпеченого іпотекою зобов`язання від 31 липня 2012 року № 6.2.0.25.0-09/529.
Згідно з заявою від 18 січня 2013 року ОСОБА_1 визнала заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № 014/0398/2/21986 у загальній сумі 87 360,57 доларів США, з яких заборгованість за основним боргом - 84 382,57 доларів США, заборгованість по процентах - 2 978 доларів США, та зобов`язалася погасити зазначену заборгованість за рахунок добровільної реалізації однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_1, протягом трьох місяців.
У зв`язку з перейменуванням, ПАТ "Фідобанк" є правонаступником щодо прав і зобов`язань АКБ "Престиж", створеного у формі відкритого акціонерного товариства, ВАТ "Ерсте Банк", а також ПАТ "Ерсте Банк".
Відповідно до розрахунку ПАТ "Фідобанк" у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором, яка станом на 30 липня 2015 року становить 102 191,54 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року еквівалентно 2 255 730,88 грн, з яких: 10 021 доларів США, що еквівалентно 221 201,33 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 74 361,47 доларів США, що еквівалентно 1 641 422,22 грн - строкова заборгованість за кредитом; 17 808,97 доларів США, що еквівалентно 393 107,33 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Також встановлено, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2020 року замінено стягувача ПАТ "Фідобанк" на ТОВ "ФК "Паріс".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № 014/0398/2/21986 належним чином. При цьому, факт неналежного виконання зобов`язань за договором не заперечувався ОСОБА_1 .
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Фідобанк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Паріс", заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування або після реалізації кредитодавцем свого права на дострокове повернення кредиту.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 31 липня 2012 року ПАТ "Фідобанк" направило на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу № 6.2.0.25.0-09/529, в якому, посилаючись на частину другу статті 1050 ЦК України, підпункти 5.6., 6.5. кредитного договору, просило у 30-денний термін повернути достроково всю суму заборгованості за кредитним договором, що станом на 25 січня 2012 року становила 86 522,79 доларів США, з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 2 140,22 доларів США - заборгованість по процентам, а також попередило про те, що у разі невиконання вимоги ним буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, а також на все інше майно боржника.
Отримавши вказану вимогу, ОСОБА_1 18 січня 2013 року подала ПАТ "Ерсте Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", заяву в якій зазначила, що вона повністю визнає розмір заборгованості за договором в сумі 87 360,57 доларів США, з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 2 978 доларів США - заборгованість по процентам та для погашення заборгованості зобов`язується продати свою квартиру.
Нарахування кредитором процентів за кредитом можливе лише в межах строку кредитування, а такий строк було змінено шляхом направлення банком дострокової вимоги щодо погашення всієї суми кредитної заборгованості до відповідача у справі.
Отже, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно дійшов висновку про те, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому у ПАТ "Фідобанк" припинилося право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом. При цьому, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що відповідно до наданих ОСОБА_1 квитанцій, за період з січня 2013 року по лютий 2014 року вона сплатила в рахунок погашення боргу 2 600 доларів США, які підлягають врахуванню під час визначення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно стягнув заборгованість на користь ТОВ "ФК "Паріс", оскільки матеріали справи не містять доказів, що ПАТ "Фідобанк" замінено на ТОВ "ФК "Паріс" є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у справі доказами, а саме: договором про відступлення прав вимоги від 28 лютого 2019 року згідно до якого, від ПАТ "Фідобанк" до ТОВ "ФК "Паріс" перейшло право вимоги, зокрема, до відповідача; додатком № 1 до договору про відступлення прав вимоги від 28 лютого 2019 року; актом приймання-передачі документації до договору про відступлення прав вимоги від 28 лютого 2019 року (т. 1 а.с. 125-128).
Крім того колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження) зроблено правовий висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.
Аргументи касаційної скарги про те, що повернення кредиту має відбуватись у валюті видачі, тобто доларах США, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідає заявленим позивачем вимогам та не порушує права відповідача як боржника у зобов`язанні.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14, у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 912/1462/16, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що фактичні обставини в цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.