Постанова
Іменем України
22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 754/9038/20
провадження № 61-7947 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Територіальний сервісний центр № 8044 регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року у складі судді Сенюти В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д.,
Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Територіального сервісного центру № 8044 регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у м. Києві (далі - ТСЦ № 8044 РСЦ МВС у м. Києві) про визнання права власності за набувальною давністю
та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 2000 році громадянином Німеччини ОСОБА_2 було ввезено на територію України транспортний засіб марки Nissan Bluebird і причіп Schindel. По закінченню терміну свого перебування він залишив вказані транспортні засоби
на території України, передавши їх йому у користування. У подальшому ОСОБА_2 зняв транспортні засоби з обліку в Німеччині та 24 листопада 2000 року уклав із ним договори купівлі-продажу.
У 2001 році він звернувся до органів Державної автомобільної інспекції (далі - ДАІ) з метою реєстрації транспортних засобів, проте йому було відмовлено, оскільки відсутній дозвіл від митної установи.
17 грудня 2003 року між ним і колишнім власником - ОСОБА_2 було укладено договір дарування, предметом якого були вказані вище транспортні засоби.
Звернувшись повторно із заявою до органів ДАІ з метою зареєструвати транспортні засоби за ним, йому було відмовлено, у зв`язку з чим ним подано до суду позов про усунення перешкод у користуванні власністю
та відшкодування шкоди, у задоволенні якого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2004 року (справа № 2-9133/03) йому було відмовлено.
Позивач зазначав, що він тривалий час добросовісно, відкрито
і безперервно володіє зазначеним майном.
З урахуванням наведеного, посилаючись на положення статті 344
ЦК України, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності
за набувальною давністю на транспортні засоби: автомобіль марки Nissan Bluebird, 1987 року випуску, шасі № НОМЕР_1, технічний паспорт № НОМЕР_2 і причіп Schindel, 1978 року випуску, шасі № НОМЕР_3, технічний паспорт № НОМЕР_4, та зобов`язати відповідача провести державну реєстрацію відповідно до пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок
і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач звернувся до суду з позовом
до неналежного відповідача, своїм правом на заміну неналежного відповідача належним не скористався. Крім того, судами не встановлено обставин, визначених статтею 344 ЦК України, а тому відсутні підстави
для задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю на спірний автомобіль та причіп без проходження їх митного оформлення в Україні. Позивачем не доведено, а матеріали справи
не містять доказів сплати ним податків і зборів (обов`язкових платежів), передбачених законодавством, під час ввезення транспортних засобів.
Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про зобов`язання провести державну реєстрацію транспортних засобів, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із безпідставності цих вимог. Надані позивачем договори купівлі-продажу та дарування носять суперечливий характер і не узгоджуються між собою, а тому судами
не взято їх до уваги, як належні та беззаперечні докази підтвердження права власності за позивачем на спірне рухоме майно. При цьому зазначені договори не входять до переліку документів, визначених пунктом 8 Порядку, на підставі яких здійснюється державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 до Верховного Суду,
з урахуванням її уточнень, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення
і направити справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Також вказує на те, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а також встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: запропоновано заявнику надати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження,
в якій навести поважні підстави для його поновлення та надати докази на їх підтвердження, а також уточнити касаційну скаргу із зазначенням обов`язкових підстав (підстави) касаційного оскарження та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Заявника попереджено про наслідки невиконання ухвали.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 26 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу
№ 754/9038/20 із Деснянського районного суду м. Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк
для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він добросовісно, відкрито і безперервно тривалий час володіє спірними транспортними засобами (автомобілем і причепом) на підставі укладених між ним
і ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу та дарування, тому вважав,
що наявні правові підстави для визнання за ним права власності на вказані транспортні засоби за набувальною давністю.
Транспортні засоби мають бути зареєстровані відповідно до Закону України "Про дорожній рух", проте протягом двадцяти років державні органи порушували його конституційні права та безпідставно відмовляли йому
у державній реєстрації належних йому на праві власності транспортних засобів.
Зазначає, що неналежний відповідач ввів в оману суд щодо власника автомобіля марки Nissan Bluebird, 1987 року випуску, шасі
№ НОМЕР_1, сфальсифікувавши при цьому результати пошуку ввезеного автомобіля.
Вважав, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема застосовано Порядок, який, на його думку, є неконституційним, дискримінаційним і корупційним; судом використано його необачність
у залученні до участі у справі неналежного відповідача та ухвалено судове рішення на підставі неправдивих і сфальсифікованих його показаннях.
Доводи особи, які подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від Регіонального сервісного центру МВС у м. Києві, в якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено
з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи
не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Щодо вимог про визнання права власності за набувальною давністю
Статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах,
що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності
на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає
за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у пункті 9 постанови від 07 лютого 2014 року № 5
"Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснив судам, що при вирішенні спорів, пов`язаних
із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа
при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність
у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить
про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише
за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке
не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми
для отримання права власності на нього.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повно й всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки останній не довів наявність беззаперечних і достатніх підстав
для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Верховний Суд погоджується з висновком судів про безпідставність вимог по статті 344 ЦК України, згідно з якою особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти, зокрема, рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності
на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.