Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 450/2809/18
провадження № 61-12931св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 грудня 2012 року є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертав увагу на те, що в належному позивачу житловому будинку зареєстрований внук попереднього власника спірного житлового приміщення - відповідач ОСОБА_2, який ніколи не проживав з позивачем у спірному будинку, не вів спільне господарство. Крім того, в спірному будинку відсутні особисті речі відповідача, останній не бере участі в утриманні будинку та оплаті житлово-комунальних послуг.
Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, на підставі статей 64, 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), а також статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зробив висновок про те, що право ОСОБА_2 на користування житловим будинком АДРЕСА_1 припинилося у зв`язку зі зміною власника спірного житлового приміщення (з діда - ОСОБА_4 на дядька - ОСОБА_1 ).
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що питання визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням має оцінюватися з урахуванням порушення прав останнього на житло в результаті чого він може втратити не лише право користування житлом, а й позбутися такого права взагалі.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 766/12748/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц; постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц;
- не звернув увагу на те, що відповідач не є членом сім`ї власника спірного житлового будинку, жодного дня не проживав у спірному житловому приміщенні ані з попереднім власником - дідом відповідача, ані з позивачем;
- проігнорував те, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача закріплених документально речових прав на будинок АДРЕСА_1 ;
- не надав належної оцінки тому факту, що відповідач постійно проживає за іншою адресою, яку вказує для отримання кореспонденції, а також тому факту, що неотримання відповідачем процесуальних документів у межах розгляду цієї справи додатково свідчить про те, що за адресою місцерозташування спірного житлового будинку відповідач не проживає.
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у якому зазначає про безпідставність її доводів щодо непроживання відповідача в спірному житловому будинку тривалий час без поважних причин. Вказує на те, що апеляційним судом надана належна правова оцінка доказам, які підтверджують, що відповідач не проживає за місцем реєстрації з поважних причин, оскільки боїться за своє життя та здоров`я через погрози з боку позивача.
Наполягає, що реєстрації місця проживання відповідача проведена на законних підставах, зі згоди попереднього власника житлового будинку, при цьому не порушує права позивача на користування та володіння спірним нерухомим майном.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 31 серпня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без руху для подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та відповідних доказів на підтвердження дати отримання постанови апеляційного суду. Надано строк для усунення недоліків до 12 жовтня 2020 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У строк, визначений в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року, від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема заява про поновлення строку на касаційне оскарження, яка обґрунтована тим, що копію повного тексту постанови Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року заявник отримав 07 серпня 2020 року, на підтвердження чого надано відповідні докази.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано з Пустомитівського районного суду Львівської області матеріали вищезазначеної цивільної справи № 450/2809/18, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2020 року матеріали справи № 450/2809/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу № 450/2809/18 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 грудня 2012 року спадкоємцем майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його син ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, зі згоди колишнього власника ОСОБА_4 - діда відповідача.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 листопада 2015 року ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава: свідоцтво про право на спадщину від 14 грудня 2012 року.
ОСОБА_2 є племінником ОСОБА_1 по лінії батька.
Батько відповідача - ОСОБА_5 помер.
Відповідно до будинкової книги в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно з актами обстеження умов проживання від 11 червня 2018 року, від 28 вересня 2018 року, від 23 листопада 2018 року, від 08 лютого 2019 року ОСОБА_2 не проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .