Постанова
Іменем України
19 липня 2021 року
м. Київ
справа № 494/670/18
провадження № 61-6855св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Березівський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. (далі - приватний нотаріус Завалієв А. А.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Березівський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Березівський МВ ДВС)(теперішнє найменування - Березівський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)), про визнання виконавчого напису нотаріуса від 04 жовтня 2017 року таким, що не підлягає виконанню.
На обґрунтування позову посилалася на те, що 04 жовтня 2017 року приватний нотаріус Завалієв А. А. вчинив виконавчий напис №9688 про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором у сумі 1 473 605,88 грн, яка складається з: тіла кредиту у розмірі 15 222,28 дол. США, відсотків - 12 838,73 дол. США, комісії - 2 165,80 дол. США, пені - 24 055,44 дол. США, штрафу (фіксована частина) - 9,67 дол. США, штрафу (відсоток від суми заборгованості) - 2 714,11 дол. США та витрат за вчинення виконавчого напису у сумі 1 800 грн. Стягнення здійснюється за період з 12 липня 2007 року до 02 серпня 2017 року. Цей виконавчий напис, про який позивачка дізналася 21 березня 2018 року від начальника Березівського МВ ДВС, набирає чинності з дня його вчинення і може бути пред`явлений до примусового виконання впродовж трьох років. У зв`язку з тим, що приватний нотаріус здійснив цей виконавчий напис незаконно, оскільки не врахував наявності спору між нею та банком, вважала його таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 03 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виконавчий напис, який вчинений приватним нотаріусом Завалієвим А. А., не суперечить чинному законодавству, спір між позивачем та банком вже остаточно вирішений, згідно з рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 перед банком до цього часу існує, трирічний строк з дня виникнення права вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк", тобто з дня ухвалення цього судового рішення, не сплинув.
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року рішення Березівського районного суду Одеської області від 03 травня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 04 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Завалієвим А. А., зареєстрований у реєстрі за №9688, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк", що є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), невиплачених у строк відповідно до умов кредитного договору від 12 липня 2007 року № ODBRGK01420299 та розрахунку заборгованості грошових коштів у сумі 57 006,03 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) від 02 серпня 2017 року становить 1 473 605,88 грн. У задоволені позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Завалієва А. А. відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що нарахована банком заборгованість не є безспірною, що виключає можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса на кредитному договорі. З наданого нотаріусу розрахунку вказана сума заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року № ODBRGK01420299 зазначена за період з 12 липня 2007 року до 02 серпня 2017 року, до розрахунку доданий кредитний договір, яким визначено про обов`язок здійснення щомісячного платежу в розмірі 153,14 дол. США. Проте розрахунок не відображає відомостей про укладання з ОСОБА_1 додаткової угоди, якою від 22 березня 2011 року до договору іпотеки, укладеного на виконання кредитного договору від 12 липня 2007 року, фактично змінений порядок погашення боргу та істотні умови договору щодо суми заборгованості. Крім того, рішенням Березівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року в частині звернення стягнення на майно іпотекодавця, визначено, що звернення відбувається на погашення боргу станом на 26 липня 2012 року у розмірі 19 092,17 дол. США, з яких - 15 200,13 дол. США - за тілом кредиту. При цьому сума заборгованості визначена, виходячи з розміру тіла кредиту 15 200,13 дол. США, що при загальній сумі наданого кредиту 14 000 дол. США та 5 100 дол. США, виданого на строк до 2037 року свідчить про зміну строку зобов`язання, а тому вимоги про стягнення відсотків за період з 12 липня 2007 року до 02 серпня 2017 року та інших складових боргу не можна вважати безспірними. Оскільки умовами кредитного договору та додатковою угодою передбачено стягнення щомісячно платежів, а стягнення за написом здійснено з 12 липня 2007 року, із вимогами кредитор звернувся в травні 2018 року, то з огляду і на таке не за всіма складовими боргу вимоги можна вважати безспірними, що у разі залишення виконавчого напису в силі, позбавляє боржника права на захист. Відмовляючи у задоволенні вимог до приватного нотаріуса, апеляційний суд зазначив, що приватний нотаріус не є стороною правовідносин між позивачем та банком, які виникли між ними на підставі кредитного договору, а тому він не може бути відповідачем у цій справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій неправильно розтлумачив поняття "безспірності заборгованості" у розумінні статті 88 Закону України "Про нотаріат", в якій зазначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Перелікомдокументів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14-ц (провадження № 61-360св18). Позивачка не заперечувала факт наявності заборгованості перед банком. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
У травні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк"у ційсправі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14-ц (провадження № 61-360св18), Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 12 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладений кредитний договір № ODBRGK01420299, за умовами якого банк надав позивачці кошти у розмірі 14 000 дол. США на придбання нерухомості та 5 100 дол. США на сплату страхових платежів, у порядку та на умовах, визначених договором на строк з 12 липня 2007 року до 09 липня 2037 року.
На забезпечення виконання кредитного зобов`язання між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передала банку в іпотеку житловий будинок з господарчими будівлями, розташований на АДРЕСА_1, загальною площею 48,1 кв. м та земельну ділянку за зазначеною адресою загальною площею 458 кв. м.
Додатковою угодою до іпотечного договору від 22 березня 2011 року були внесені зміни до пункту 7.1 кредитного договору щодо сплати відсотків, період платежу, його щомісячний розмір, а також умови відповідальності за невиконання визначених умов.
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення задоволено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконними дій банку з підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, недійсними окремих умов кредитного договору та недійсної додатковї угоди до кредитного договору відмовлено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором у розмірі 19 062,17 дол. США, яка утворилася станом на 26 липня 2012 року, що за курсом НБУ від 26 липня 2012 року складає 152 306,75 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на будинок загальною площею 48,10 кв. м та земельну ділянку, шляхом продажу предмета іпотеки.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року змінено й ухвалено нове, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення відмовлено, у іншій частині рішення суду залишено без змін.
09 серпня 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направило досудову вимогу на адресу ОСОБА_1, зазначену у кредитному договорі, про що свідчить відмітка поштового відділення зв`язку та реєстр відправки про відправлення повідомлення на вказану в кредитному договорі адресу.
Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 02 серпня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № ODBRGK01420299 становить 57 006,03 дол. США, що за курсом НБУ від 02 серпня 2017 року становить 1 473 605,88 грн.
10 серпня 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором щодо погашення кредиту звернулося до приватного нотаріуса із заявою та додатками до неї, вчинити виконавчий напис на копії кредитного договору від 12 липня 2007 року для стягнення боргу частинами за цим договором у сумі 57 006,03 дол. США, що за курсом НБУ від 02 серпня 2017 року становить 1 473 605,88 грн. Строк, за який проводить стягнення 3 674 дні, а саме з 12 липня 2007 року до 02 серпня 2017 року.
Банк надав нотаріусу такі документи: копію кредитного договору від 12 липня 2007 року № ODBRGK01420299, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", засвідчену стягувачем копію виписки з особового рахунку боржника; копію письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, розрахунковий документ про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання.
04 жовтня 2017 року приватний нотаріус Завалієв А. А. вчинив виконавчий напис № 9688 про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" невиплачених у строк відповідно до умов кредитного договору та розрахунку заборгованості за цим договором грошових коштів у сумі 57 006,03 дол. США, що за курсом НБУ від 02 серпня 2017 року складає 1 473 605,88 грн з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 222,28 дол. США; за відсотками - 12 838,73 дол. США; з комісії - 2 165,80 дол. США; з пені - 24 055,44 дол. США; штрафу (фіксована частина) - 9,67 дол. США; штрафу (відсоток від суми заборгованості) - 2 714,11 дол. США. Період стягнення з 12 липня 2007 року до 02 серпня 2017 року.
ПАТ КБ "Приватбанк" направило до Березівського МВ ДВС виконавчий напис для примусового стягнення.
06 лютого 2018 року державний виконавець Березівського МВ ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису від 04 жовтня 2017 року № 9688, вчиненого приватним нотаріусом Завалієвим А. А.
Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України "Про нотаріат" та главі 16 розділу ІІ Порядку.
Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку.
У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що "вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172".
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження
№ 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису".
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Апеляційний суд встановив, що стягувач надав нотаріусу розрахунок, який не містить відомостей про укладення з ОСОБА_1 додаткової угоди, якою від 22 березня 2011 року до договору іпотеки, укладеного на виконання кредитного договору від 12 липня 2007 року, фактично змінений порядок погашення боргу та істотні умови договору щодо суми заборгованості. Також нарахування розміру заборгованості за кредитним договором здійснено без урахування зміни строку виконання зобов`язання за кредитним договором відповідно до статті 1050 ЦК України за межами строку кредитування.
Отже, оскільки в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, було включено нараховані після зміни строку виконання основного зобов`язання відсотки, то така заборгованість не може вважатися безспірною.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 753/22443/15 (провадження № 61-9182св18), від 26 травня 2021 року у справі № 308/629/17 (провадження № 61-12429св19).
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14-ц (провадження № 61-360св18), Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14-ц (провадження № 61-360св18) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).
Оскільки суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, апеляційний суд, встановивши, що строк виконання основного зобов`язання змінився, у зв`язку з чим право нараховувати передбачені кредитним договором відсотки припинилося, дійшов правильного висновку, що подану нотаріусу заборгованість позивача перед банком не можна вважати безспірною.
Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із зазначеними заявником висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а тому відсутні правові підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції.