Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 366/122/18
провадження № 61-27462св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Блідчанська сільська рада Іванківського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року у складі судді Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області (далі - Блідчанська сільська рада), у якому просила визнати за нею право власності у порядку спадкування на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що належало її матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 13 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, що залишилося після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на житловий будинок, загальною площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Блідчанська сільська рада подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року апеляційну скаргу Блідчанської сільської ради на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 лютого 2018 року повернуто заявнику без розгляду.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана безпосередньо до апеляційного суду, а не через суд першої інстанції, тобто з порушенням порядку її подання з урахуванням розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 червня 2021 року відновлено частково втрачене апеляційне провадження у цивільній справі за апеляційною скаргою Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, яка надійшла до Апеляційного суду Київської області та за результатами вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у якій:
"Апеляційну скаргу Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування повернуто апелянту без розгляду", в частині ухвали Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2018 року Блідчанська сільська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду від 19 березня 2018 року.
Касаційна скарга Блідчанської сільської ради мотивована тим, що у розділі XIII "Перехідні положення" ЦПК України врегульовано питання подання учасниками справи апеляційних та касаційних скарг до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи як безпосередньо до суду апеляційної інстанції, так і через суд першої інстанції. Відсутність на час подання апеляційної скарги Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не створює перешкоди учасникам провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів.
Позивач не скористалась правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направила.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
У строк, визначений законом, заявник усунув недоліки.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Блідчанської сільської ради на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року у справі № 366/122/18, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2019 року матеріали цивільної справи № 366/122/18 надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.
У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи апеляційної скарги Блідчанської сільської ради на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 лютого 2018 року та оскаржуваної ухвали Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року, у червні 2020 року справа № 366/122/18 була направлена до Іванківського районного суду Київської області для дооформлення.
Згідно з листом Іванківського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року № 366/122/18/3264/2020 апеляційна скарга від представника Блідчанської сільської ради до Іванківського районного суду Київської області не надходила, Апеляційний суд Київської області матеріали справи не витребував, будь-яких документів щодо розгляду апеляційної скарги не надсилав, у зв`язку з чим матеріали справи № 366/122/18 повернуто до Верховного Суду для подальшого розгляду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Оскільки в матеріалах справи № 366/122/18 відсутні апеляційна скарга Блідчанської сільської ради на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 лютого 2018 року та оскаржувана ухвала Апеляційного суду Київської області від 19 березня 2018 року, та Верховний Суд надіслав до Київського апеляційного суду та Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області запити про направлення матеріалів апеляційного провадження за апеляційною скаргою Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 лютого 2018 року у справі № 366/122/18.
Листом від 08 грудня 2020 року № 0606/3526/2020 Київський апеляційний суд повідомив, що матеріали справи № 366/122/18 до Київського апеляційного суду не передавались, Київський апеляційний суд не є правонаступником Апеляційного суду Київської області, а отже не володіє інформацією щодо справ, які розглядались Апеляційним судом Київської області.
Згідно з листом Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області від 15 грудня 2020 року № 01-15/239/20, відповідно до номенклатури справ Апеляційного суду Київської області на 2018 рік, не передбачено зберігання оригіналів апеляційного провадження, оригіналів ухвал та апеляційних скарг, а тому неможливо надіслати на адресу Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду матеріали апеляційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року матеріали цивільної справи № 366/122/18 та копії матеріалів касаційного провадження № 61-27462ск18 у справі за позовом ОСОБА_1 до Блідчанської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, направлено до Київського апеляційного суду для відновлення втраченого апеляційного провадження.
У липні 2021 року матеріали цивільної справи № 366/122/18 з ухвалою Київського апеляційного суду від 20 червня 2021 року про відновлення частково втраченого апеляційного провадження надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.
У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (§ 25 рішення ЄСПЛ у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та § 65 рішення ЄСПЛ у справі "Hoffmann v. Germany" від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Також у низці рішень ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у рішенні у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи, у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року "Воловік проти України", № 15123/03, § 45).
Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року "Дія 97" проти України", № 19164/04, § 47).
Отже, особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Інше тлумачення норм процесуального законодавства матиме наслідком порушення судами статті 6 Конвенції в контексті права на справедливий суд.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17 (провадження № 61-12112сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 145/1330/17(провадження № 14-549цс19), відповідно до яких відсутність Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не створює перешкоди учасникам провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. Також згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду, яке визначене статтею 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу.
Верховний Суд встановив, що висновок апеляційного суду ґрунтується на помилковому тлумаченні підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України. Таким чином, при поверненні апеляційної скарги без розгляду суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58).
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати і направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.