Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 521/15565/16-ц
провадження № 61-17564св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 грудня 2019 року у складі судді Михайлюка О. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про знесення самочинного будівництва.
Позовна заява мотивована тим, що ними на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, виданого 13 липня 1993 року державним реєстратором Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Лічман І. М. за реєстровим номером 3-5763, на праві спільної часткової власності належить Ѕ частки житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 473 кв. м.
ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого 16 квітня 1993 року державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Лічман І. М. за реєстровим номером 3-3667, є власником іншої Ѕ частки вказаного житлового будинку з надвірними спорудами.
Зазначали, що ОСОБА_3 самочинно побудував на присадибній земельній ділянці належного їм на праві спільної часткової власності будинку будівлю літ. "К", з прибудовою літ. "к", прибудова літ. "а2". Будівельні роботи проведені незаконно, без належного дозволу та затвердженого проекту, з істотними порушеннями будівельних норм і правил, протипожежних та санітарних норм, без їхньої на то згоди з порушенням меж суміжних земельних ділянок тощо. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у справі № 815/1191/13-а визнано протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області щодо реєстрації декларацій від 11 листопада 2011 року № ОД 18211076470 та скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 11 листопада 2011 року № ОД 18211076470. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2016 року визнано недійсним свідоцтво про право власності від 04 липня 2012 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради, яким посвідчено належність ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності 43/50 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на вказані обставини, порушення належного їм права власності на частку нерухомого майна та права землекористування, самочинність здійсненого відповідачем будівництва, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили знести самочинно побудовані ОСОБА_3 споруди за адресою: АДРЕСА_1, визначені в технічному паспорті, виданому КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості (далі - КП "Одеське МБТІ та РОН") 24 листопада 2011 року, інвентарна справа 127, реєстровий номер 37171177, під літ. "К", з прибудовою літ. "к", прибудовою літ. "а2".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про знесення самочинно побудованих споруд відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не надано доказів, що свідчать про наявність у них відповідних прав на земельну ділянку, на якій, на їх думку, здійснено самочинне будівництво, що підтверджує наявність у позивачів права на пред`явлення вимоги про знесення самочинного будівництва. Також позивачами не доведено, у межах якої земельної ділянки знаходиться спірна споруда, та не надано доказів того, що діями відповідача їм завдані перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 грудня 2019 року без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином встановивши обставини справи, дійшов правильного висновкупро те, що позивачі як співвласники нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_1, не довели, у чому саме полягають перешкоди у здійсненні ними права користування та розпорядження належною їм частиною нерухомого майна, та чому саме перешкоди, у разі наявності таких, підлягають усуненню знесенням здійсненого відповідачем самочинного будівництва.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів суперечать обставинам справи та нормам статті 391 ЦК України, порушують права ОСОБА_1, ОСОБА_2 як співвласників домоволодіння та користувачів земельної ділянки площею 473 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, на якій ОСОБА_3 незаконно здійснив будівництво спірних самочинних споруд. Зазначала, що будівельні роботи були проведені незаконно, без належного дозволу та затвердженого проекту, з істотними порушеннями будівельних норм і правил, згоди позивачів, з порушенням меж суміжних земельних ділянок, без відповідних рішень органів місцевого самоврядування, належно затвердженого проекту, з грубим порушенням будівельних, протипожежних та санітарних норм. Відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні будь-які дозвільні документи, які б підтверджували законність проведеного будівництва.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судове рішення підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено і вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Положеннями статей 391, 396 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно до частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Згідно частини четвертої вказаної статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).
У пункті 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" судам роз`яснено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.
Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише за умови вжиття усіх передбачених законодавством заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Судом установлено, що сторони є співвласниками житлового будинку з надвірними прибудовами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач є власником Ѕ частини вказаного будинку на земельній ділянці площею 473 кв. м на підставі договору дарування від 16 квітня 1993 року.
04 липня 2012 року виконавчим комітетом Одеської міської ради видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 43/50 частини домоволодіння, розташованого за адресом: АДРЕСА_1, (43/50 частини об`єкта складалися з: у житловому будинку літ. "А": 1-1 веранда площею 8,4 кв. м, 1-5 кабінет площею 10,8 кв. м, 1-6 житлова площею 10,9 кв. м, 1-7 коридор площею 5,0 кв. м, 1-9 санвузол площею 3,5 кв. м, 1-10 кабінет площею 18,5 кв. м, житловою площею 40,2 кв. м, загальною площею 57,1 кв. м; в житловому будинку літ. "К": 3-1 коридор площею 18,1 кв. м, 3-2 коридор площею 19,5 кв. м, 3-3 душова площею 1,7 кв. м, 3-4 душова площею 2,5 кв. м, 3-5 майстерня площею 23,4 кв. м, 3-6 коридор площею 9,8 кв. м, 3-7 санвузол площею 4,8 кв. м, 3-8 кухня площею 21,3 кв. м, 3-9 житлова площею 27,6 кв. м, житловою площею 27,6 кв. м, загальною площею 128,7 кв. м, відображених у технічному паспорті від 24 листопада 2011 року). Свідоцтво видане на підставі розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 19 квітня 2012 року № 181/01-06, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області від 11 листопада 2011 року №ОД 18211076470; замість договору дарування від 16 квітня 1993 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Лічман І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 3-3667, зареєстрованого КП "Одеське МБТІ" від 18 травня 1993 року під № 235 (стор. 60 р №24073). На підставі вказаного свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_1 від 04 липня 2012 року КП "Одеське МБТІ та РОН" 19 липня 2012 року проведено державну реєстрацію, за реєстраційним номером 37171177, права приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на 43/50 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, (т. 1 а. с.17, 18, 19 - 20).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року, у справі № 815/1191/13-а за позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, третя особа: ОСОБА_3, про визнання протиправними дій щодо прийняття та реєстрації декларації № ОД 18211076470 від 11 листопада 2011 року та зобов`язання скасувати реєстрацію декларації № ОД 18211076470 від 11 листопада 2011 року, визнано протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області щодо реєстрації декларації від 11 листопада 2011 року № ОД 18211076470; скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області 11 листопада 2011 року за № ОД 18211076470 (т. 1 а. с. 21 - 23, 24 - 25).
У порядку доведення обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, позивачі посилаються на судові рішення в справі № 815/1191/13-а та в справі № 521/20178/13-ц, проте аналіз судових рішень не доводить необхідність знесення здійсненого ОСОБА_3 будівництва.
Так, судові рішення у справі № 815/1191/13-а щодо скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації ґрунтуються на тому, що заява про прийняття в експлуатацію побудованого без дозволу на виконання будівельних робіт житлового будинку літ. "К" з прибудовою літ. "к", та прибудови літ. "а2" по АДРЕСА_1 підписана замовником ОСОБА_3 та співвласником ОСОБА_1, але не підписана співвласником ОСОБА_2, що є порушенням положення абзацу 2 пункту 3.2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №4461.
Судове рішення у справі № 521/20178/13-ц щодо скасування свідоцтва про право власності на 43/50 частини домоволодіння ґрунтується на скасуванні рішенням у справі № 815/1191/13-а реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
Тобто, судові рішення у справах № 815/1191/13-а та № 521/20178/13-ц не містять висновків щодо проведення ОСОБА_3 будівництва з істотним порушенням будівельних норм і правил, з грубим порушенням будівельних, протипожежних та санітарних норм тощо.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачами належними та допустимими доказами не підтверджено наявність у них відповідних прав на земельну ділянку на якій на їх думку здійснено самочинне будівництво та не надано доказів того, що діями відповідача їм завдані перешкоди в користуванні їх земельною ділянкою.
Посилання заявника на те, що висновки судів суперечать обставинам справи, нормам статті 391 ЦК України та порушують права ОСОБА_1, ОСОБА_2 як співвласників домоволодіння та користувачів земельної ділянки площею 473 кв. м за вказаною адресою, на якій ОСОБА_3 незаконно здійснив будівництво спірних самочинних споруд, не заслуговують на увагу, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться у користуванні співвласників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, порядок користування земельною ділянкою судовим рішенням чи нотаріально посвідченим договором між ними не встановлювався.
Доводи касаційної скарги щодо неприйняття до уваги судами попередніх інстанцій скасування рішення суду реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та скасуванням рішення суду у справі № 521/20178/13-ц свідоцтва про право власності на 43/50 частини домоволодіння відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки позивачами не доведено, чим саме здійснене ОСОБА_3 будівництво порушує їх права та чи порушує їхні права, оскільки не доведено у межах чиєї земельної ділянки таке будівництво здійснено.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.