Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 686/22070/15-ц
провадження № 61-2347св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від
18 січня 2021 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за правом представлення.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони є двоюрідними сестрами ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого відкрилась спадщина на дві квартири за адресою: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2 .
Їх батько - ОСОБА_7, який є рідним дядьком ОСОБА_6, помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На момент відкриття спадщини у спадкодавця ОСОБА_6 не було спадкоємців за законом першої та другої черг, заповіт він не складав, а тому їх батько
ОСОБА_7, а також його рідній брат - відповідач у справі ОСОБА_3 (дядько позивачів та спадкодавця ОСОБА_6 ) були спадкоємцем за законом третьої черги. Ураховуючи, що їх батько ОСОБА_7 помер на час відкриття спадщини, вони мають право на частку спадщини, яка б належала батьку за законом, якби він був живим на час відкриття спадщини.
В передбачений законом шестимісячний строк вони звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. З відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся також і відповідач ОСОБА_3 . Однак, нотаріус відмовив їм у видачі свідоцтва про право на спадщину посилаючись на відсутність документів, що підтверджують їх родинні відносини зі спадкодавцем ОСОБА_6 та відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Посилаючись на наведене, позивачі просили:
- встановити факт, що ОСОБА_7 є рідним братом ОСОБА_8 та рідним дядьком ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, та на 1/4 частку квартири
АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, та на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 15 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт того, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, є рідним братом ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, та рідним дядьком ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожною на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, а також на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано обставинами того, що позивачі є рідними сестрами між собою, доньками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, двоюрідними сестрами ОСОБА_6 . Батько позивачів ОСОБА_7 був рідним братом матері померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_8,
ІНФОРМАЦІЯ_4, та відповідача у справі ОСОБА_3 .
З огляду на відсутність спадкоємців першої та другої черг після смерті
ОСОБА_6, відповідно до частини четвертої статті 1266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивачі мають право в рівних частках на половину спадщини за правом представлення внаслідок смерті свого батька - дядька спадкодавця, а відповідач має право на другу половину спадщини як інший дядько спадкодавця. Ураховуючи наведене а також те, що позивачі у визначений законом строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, та відсутність у них правовстановлюючих документів на спадкове майно, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У грудні 2020 року ОСОБА_5, як особа, яка не брала участь у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2016 року.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 18 січня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2016 року закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявниця не надала суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права та обов`язки. Посилання заявника на те, що вона є рідною сестрою ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за відсутності доказів, що вона як спадкоємець другої черги за законом прийняла спадщину, не можуть слугувати достатньою підставою для висновку, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та обв`язки. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5, у якій вона просила скасувати ухвалу Хмельницького апеляційного суду від
18 січня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд не звернув увагу, що суд першої інстанції не встановив належного кола спадкоємців померлого ОСОБА_6, зокрема наявності у нього рідної сестри -
ОСОБА_5, яка є спадкоємицею другої черги за законом і має пріоритетне право перед позивачами та відповідачем на спадкування. Позивачі ввели суд в оману щодо відсутності інших спадкоємців померлого ОСОБА_5, однак він зазначених доводів позивачів не перевірив, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає дійсним обставинам справи. Суд апеляційної інстанції наведені аргументи заявника безпідставно відхилив, а тому дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про її права та обов`язки. У зазначеному контексті суди не урахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 149/167/19, відповідно до якого без встановлення всіх спадкоємців, що претендують на спадщину, справа не може бути вирішена по суті.
Наявність у неї права на спадщину, відкриту після смерті брата ОСОБА_6, констатував приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєв Ю. В., який роз`яснив їй про необхідність звернення до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції створює їй перешкоди для набуття спірного нерухомого майна у власність, іншим чином спростувати чи оспорити висновки суду, крім як в апеляційному порядку, вона не має можливості. На підставі зазначеного рішення фактично та юридично спірне майно відчужено на користь третіх осіб.
Апеляційний суд не урахував практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої особа має право оскаржити дії, які становлять втручання у її права, а тому доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним.
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_5, у якій заявники просили відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що ОСОБА_5 не вчинила жодних дій щодо прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_6, на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. За життя ОСОБА_6 його сестра
ОСОБА_5 не підтримувала з ним жодного зв`язку, померлий ОСОБА_6 ні разу не розповідав про наявність у нього рідної сестри, а тому позивачі не знали та не могли знати про існування іншої спадкоємиці. Рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_5, оскільки вона не реалізувала з власної волі своє право на прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_6 .
Апеляційним судом ураховано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, а також правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 липня
2018 року у справі № 911/2635/17, згідно якого рішення суду є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.
Таким чином, ОСОБА_5 не надала апеляційному суду доказів, що вона прийняла спадщину після смерті брата, а отже має пріоритетне право на спадкування перед позивачами. Лист нотаріуса був отриманий заявницею після постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали, а тому вважали, що суд касаційної інстанції не повинен приймати його до уваги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5, витребувано справу з місцевого суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 15 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина на дві квартири за адресою: АДРЕСА_1, та
АДРЕСА_2 .
До нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулися: його дядько - відповідач у справі ОСОБА_3 та двоюрідні сестри - позивачі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочками ОСОБА_7 (рідного дядька
ОСОБА_6 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_9 є рідною сестрою ОСОБА_6 .
Відомості про звернення ОСОБА_9 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, з позовною заявою до суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, фактичного прийняття нею спадщини після померлого ОСОБА_6 на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, матеріали справи не містять.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У частині третій статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини четвертої статті 352 ЦПК України особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначеної норми права, право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції має особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, тобто лише на те судове рішення, яким безпосередньо встановлені, змінені або припинені права та обов`язки цієї особи, що може призвести до виникнення для неї несприятливих правових наслідків.
Рішення суду є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб, а також у випадках, коли висновки суду при захисті порушених прав учасників справи безпосередньо впливають (порушують) на права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі.
У таких випадках рішення суду порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
ОСОБА_5, як особа яка не приймала участь у справі, зазначала, що рішенням суду першої інстанції вирішені питання про її права та обов`язки, оскільки вона є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_6 та спадкоємицею другої черги, а тому визнання судом права власності на спадкове майно за позивачами та відповідачем безпосередньо порушує її права на вказане майно.
Закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції вважав, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2016 року не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та обов`язки
ОСОБА_5, оскільки вона не надала доказів наявності у неї права на спадкування на час ухвалення зазначеного судового рішення.
Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце і час відкриття спадщини; наявність чи відсутність заповіту спадкодавця; коло спадкоємців, які мають право на спадщину за заповітом чи за законом у порядку черговості; коло спадкоємців, які у передбачений законом спосіб прийняли спадщину; законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна.
Установивши, що ОСОБА_5 протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про її права та обов`язки, у зв`язку з чим закрив апеляційне провадження. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, оскільки не можуть бути порушені права особи, яких вона не набула в силу відсутності власного волевиявлення на прийняття спадщини. Про те, що особа не мала такого волевиявлення свідчить тривалість строку протягом якого заявник не цікавилася зазначеним питанням і не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, що становить понад п`ять років. Заявник звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, який рекомендував їй звернутися з позовом до суду про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, лише після ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду.
При розгляді справи про спадкування суд повинен встановити коло спадкоємців, які прийняли спадщину, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 149/167/19, на який заявниця посилалась у касаційній скарзі. Натомість, оскільки ОСОБА_5 не прийняла спадщину у встановлений законом строк як фактично, так і шляхом подання заяви про її прийняття, відсутні підстави для висновку про не урахування апеляційним судом зазначеного висновку Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги про не встановлення судом першої інстанції кола спадкоємців та не урахування апеляційним судом, що вона є рідною сестрою спадкодавця та спадкоємицею другої черги, а отже має пріоритетне право перед сторонами на спадкування, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_5 не надала доказів про те, що вона здійснила будь-які дії щодо прийняття спадщини, а отже відповідно до положень частини першої статті 1272 ЦК України не є такою, що прийняла спадщину. Сама по собі наявність будь-якого правового зв`язку між заявником та сторонами спору, у тому числі родинних зв`язків зі спадкодавцем, за відсутності встановленого порушеного матеріального права особи, не є підставою для висновку про порушення судом питань про права та обов`язки цієї особи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Ураховуючи, що під час розгляду апеляційної скарги особи, яка не приймала участі у розгляді справи - ОСОБА_5 не підтвердилися обставини щодо вирішення судом першої інстанції питання про її права інтереси та обов`язки, правильним є висновок апеляційного суду про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Узагальнюючи наведене, відсутні підстави для висновку про порушення апеляційним судом матеріальних чи процесуальних прав ОСОБА_5, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд.