Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 526/857/18
провадження № 61-1573св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Гадяцька міська рада, виконавчий комітет Гадяцької міської ради, Гадяцька державна нотаріальна контора,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Олефір Андрій Олександрович, на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 11 вересня 2019 року у складі судді Тищенко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2, Гадяцької міської ради, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Гадяцької міської ради від 26 листопада 1980 року про оформлення права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та видане на підставі даного рішення свідоцтво про право власності на нерухоме майно; визнати недійсним свідоцтво від 10 березня 1981 року, видане Гадяцькою державною нотаріальною конторою про право власності на нерухоме майно у порядку спадкування ОСОБА_2 нерухомого майна за вказаною адресою спадкодавця ОСОБА_4
05 вересня 2018 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначила відповідачами Гадяцьку міську раду, виконавчий комітет Годяцької міської ради, а третіми особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3, і в якій просила також скасувати рішення суб`єкта реєстраційної діяльності виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 10 квітня 2017 року, прийняте реєстратором Бахмацькою А. В., індексний номер 34694121, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Позовну заяву мотивовано тим, що вона з 28 лютого 1960 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2
ОСОБА_4, яка є матір`юОСОБА_2, за договором від 28 липня
1972 року купила будинок, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1, та складається в цілому з будинку жилою площею 25,8 кв. м з допоміжними господарськими прибудовами.
Рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради депутатів трудящих від 14 грудня 1972 року № 23 ОСОБА_4 дозволено будівництво нового житлового будинку, після закінчення якого старий будинок підлягає знесенню. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.Нерухоме майно, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, побудовано та здано в експлуатацію актом по закінченню будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 26 жовтня 1980 року, затвердженого
27 жовтня 1980 року рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради народних депутатів. Після будівництва будинку загальна його площа склала 65,5 кв. м, житлова - 47,0 кв. м.
Вказує, що свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння було видано на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто після смерті останньої, на підставі рішення виконкому Гадяцької міської ради
від 26 листопада 1980 року взамін договору купівлі-продажу від 28 липня 1972 року.
Зазначає, що ОСОБА_2, який є спадкоємцем ОСОБА_4 за заповітом, прийняв спадщину у вигляді вищезазначеного домоволодіння, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 березня
1981 року.
Посилалася на те, що спірний будинок, придбаний ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, був знесений та нею з чоловіком за спільні кошти було побудовано новий житловий будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя. Вказувала, що на час ведення будинку в експлуатацію та видачі свідоцтва про право власності на спірний будинок ОСОБА_4 померла, отже втратила правоздатність і оформлення права власності на померлу є порушенням її прав, як співвласника цього майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 11 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту, що підстави набуття її чоловіком ОСОБА_2 права власності на будинок, є неправомірним, незаконними та такими, що порушували чи порушують її право на нерухоме майно.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 11 вересня
2019 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Гадяцької міської ради
від 26 листопада 1980 року про оформлення права власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 та видане на його підставі свідоцтво про право власності від 26 листопада 1980 року скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 26 листопада 1980 року про оформлення права власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 та видане на його підставі свідоцтво про право власності від 26 листопада 1980 року.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 26 листопада 1980 року та свідоцтво про право власності від 26 листопада 1980 року на спірне домоволодіння видані на ім`я ОСОБА_4 після смерті останньої і не породжують у померлої ніяких прав на домоволодіння, оскільки в силу положення статті 9 ЦК УРСР 1963 року здатність спадкодавця набувати цивільні права і обов`язки припинилася у зв`язку з її смертю. Суд зазначив, що оскільки спірне домоволодіння було здано в експлуатацію
ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4, то відповідно до положень діючих на той час статті 16 Закону "Про власність", статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України воно відноситься до спільної сумісної власності подружжя. Сторонами не спростовано твердження позивача про те, що будівництво здійснювалось позивачем та ОСОБА_2 . Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав за можливе визнати незаконним та скасувати зазначені вище рішення виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 26 листопада
1980 року та свідоцтво про право власності від 26 листопада 1980 року.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зробив висновок про неможливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 10 березня
1981 року, видане на ім`я ОСОБА_2, та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2, оскільки останній залучений до участі у справі у якості третьої особи, тоді як ці вимоги стосуються безпосередньо його права на спірне майно. Суд вказав, що процесуальний статус відповідача і третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різними, а тому у позові в цій частині слід відмовити за неналежністю складу учасників справи, оскільки позивач не пред`являла цей позов до ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, щоправа ОСОБА_2 не були порушені чи обмежені під час розгляду справи, останній користувався наданими процесуальним законодавством правами, про що свідчать подані ним до суду заяви та докази на підтвердження позиції позивача. Відмова у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 10 березня 1981 року, видане на ім`я ОСОБА_2, та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 є необґрунтованою.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою суду від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28 лютого 1960 року перебувають в зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_4, яка є матір`юОСОБА_2, за договором купівлі-продажу
від 28 липня 1972 року придбала будинок, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 та складається в цілому з будинку жилою площею 25,8 кв. м з допоміжними господарськими прибудовами.
Рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 14 грудня
1972 року ОСОБА_4 дозволено будівництво нового житлового будинку, після закінчення якого старий будинок підлягає знесенню.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Нерухоме майно, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, побудовано та здано в експлуатацію актом по закінченню будівництва і вводу в експлуатацію, індивідуального домоволодіння від 26 жовтня
1980 року, затвердженого 27 жовтня 1980 року рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради № 343. Загальна площа будинковолодіння складає 65,5 кв. м, житлова - 47,0 кв. м.
Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння, виданого 26 листопада 1980 року, ОСОБА_4 на праві особистої власності належить в цілому домоволодіння по АДРЕСА_1 . Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Гадяцької міської ради
від 26 листопада 1980 року взамін договору купівлі-продажу від 28 липня 1972 року.
Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 березня 1981 року вбачається, що ОСОБА_2 є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 . Спадкове майно складається з вищезазначеного домоволодіння.
10 квітня 2017 року державним реєстратором виконавчого комітету Гадяцької міської ради Бахмацькою А. В. прийнято рішення, індексний номер 34694121, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності вирішення судом апеляційної інстанції вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 26 листопада
1980 року про оформлення права власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 та видане на його підставі свідоцтво про право власності від 26 листопада 1980 року, то відповідно до положення статті 400 ЦПК України в цій частині постанова суду апеляційної інстанції не переглядається. Також не підлягає перегляду рішення суду першої інстанції у вказаній частині, оскільки скасоване судом апеляційної інстанції.
Отже, колегія суддів здійснює перегляд судових рішень лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 10 березня 1981 року, видане на ім`я ОСОБА_2, та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 .
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Судом установлено, що звертаючись до суду із уточненими позовними вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину
від 10 березня 1981 року, видане на ім`я ОСОБА_2, та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2, ОСОБА_1 зазначила ОСОБА_2 як третю особу (а. с. 68-73, т. 1), а відповідачами Гадяцьку міську раду, виконавчий комітет Гадяцької міської ради, Гадяцьку державну нотаріальну контору.
Зазначені позовні вимоги стосуються прав на спірне нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2, отже належним відповідачем у цій справі про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 10 березня 1981 року та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно має бути саме ОСОБА_2 .
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір у зазначеній частині виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо права власності на домоволодіння, а тому є неналежними відповідачами: Гадяцька міська рада, виконавчий комітет Гадяцької міської ради, Гадяцька державна нотаріальна контора.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2, хоча і брав участь у розгляді справи в якості третьої особи, однак не був обмежений у процесуальних правах, не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції, оскільки процесуальний статус відповідача і третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різними.
Водночас, позивач відповідного клопотання про заміну неналежного відповідача не заявляла, а суд не має повноважень за власною ініціативою змінювати суб`єктний склад учасників справи.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що заяву про збільшення позовних вимог від 05 вересня 2018 року вона не підписувала не підтверджуються належними та допустимими доказами.
З огляду на те, що позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 10 березня 1981 року, видане на ім`я ОСОБА_2, та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 пред`явлені до неналежних відповідачів, спір у цій частині виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 і особою, яка повинна відповідати за цим позовом, є саме ОСОБА_2, клопотання про залучення до участі якого у якості відповідача заявлено не було, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Доводи касаційної скарги про належний склад учасників справи спростовуються вищевикладеним.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 10 березня 1981 року та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Олефір Андрій Олександрович, залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 11 вересня
2019 року у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.