Постанова
Іменем України
19 липня 2021 року
м. Київ
справа № 522/31737/13
провадження № 61-17289св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року в складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2000 року вона позичила ОСОБА_2 (на той час ОСОБА_2 ) за договором позики грошові кошти в розмірі 79 000 доларів США. Договір був оформлений двома розписками, підписаними сторонами, у яких вони обумовили відсотки за користування грошима. Строк повернення грошей сторонами визначений не був.
У листопаді 2013 року вона звернулась до відповідача з вимогою про повернення спірних грошей, однак ОСОБА_2 від виконання зобов`язання ухилилась.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь суму боргу з урахуванням процентів у загальному розмірі 3 163 549, 47 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 79 000 дол. США. В решті позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідач свої грошові зобов`язання з повернення отриманої позики не виконала у повному обсязі, тому з неї підлягає стягненню сума боргу за винятком відсотків, оскільки на момент укладення договору позики за статтею 170 ЦК УРСР проценти по грошових та інших зобов`язаннях між фізичними особами не допускались.
За усталеною практикою поняття "умовна одиниця" є вираженням саме долару США, а не будь-якої іншої валюти, тому саме зазначену у договорі позики суму доларів США має повернути відповідач.
Заперечення відповідача проти позову про те, що вона не підписувала розписку про взяття у борг грошових коштів, спростовуються висновками почеркознавчих експертиз, які підтвердили авторство відповідача.
Враховуючи, що договором позики не встановлено строку повернення грошових коштів, а позикодавець вимагав повернення коштів у листопаді 2013 року, звернувшись із цим позовом у грудні 2013 року, позивач дотрималась встановленого законом строку для захисту порушеного права, а тому відсутні правові підстави для застосування позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, у якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд або для продовження розгляду.
Заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, якими заявник вважає боргові розписки.
Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами виникли не позикові, а корпоративні правовідносини, оскільки спірні розписки складались на виконання домовленостей між сторонами щодо вступу до складу учасників господарського товариства. Спірні розписки не містять зобов`язання щодо повернення коштів. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у виклику свідків. Крім того, суди дійшли безпідставних висновків про те, що валютою зобовʼязання є саме долар США, враховуючи, що у наданих позивачем розписках зазначено про взяття у борг "умовних одиниць".
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На обгрунтування позовних вимог про повернення боргу позивач надала суду дві оригінальні розписки такого змісту (мовою оригіналу): 1) "Мной, ОСОБА_2 (паспорт серия НОМЕР_1 от 18 апреля 1996 г, выданный Киевским РВ УМВС в Одесской обл.) была взята в долг сумма в размере 79.000 (семдесят девять тысяч услов. единиц). у ОСОБА_4 . Обязуюсь с этой суммы выплачивать 3 % ежемесячно с погашением долга и соответственно уменьшением суммы процентов. 1 января 2000 г. Підписи"
2) "Мной, ОСОБА_2 (паспорт серия НОМЕР_1 от 18 апреля 1996 г, выданный Киевским РВ УМВС в Одесской обл.) была взята в долг у ОСОБА_4 сумма в размере 79.000 (семдесят девять тысяч усл. единиц). Обязуюсь с этой суммы выплачивать 3 % ежемесячно с последующим погашением долга и соответственно уменьшением суммы процентов. 1 января 2000 г. ОСОБА_6, ОСОБА_4 Підписи".
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2014 року було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 та призначено у справі судову почеркознавчу та технічну експертизу, яка не була проведена через недостатню кількість вільних та експериментальних зразків підписів ОСОБА_2 .
Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 25 лютого 2016 року в справі призначено судові почеркознавчу і технічну експертизи, на виконання якої Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром надано висновок експерта № 17/167-П від 25 травня 2016 року. Згідно із цим висновком текст спірної розписки, який міститься на а.с. 81 т. 1, виконаний позивачкою ОСОБА_1, однак слово " ОСОБА_6" та підпис від її імені, що виконані чорними барвниками, виконані особисто ОСОБА_2 - тобто особисто відповідачем ОСОБА_2 (а.с.14-16, т.2).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року задоволено клопотання ОСОБА_2 та призначено у справі повторну судову почеркознавчу експертизу.
Згідно із висновком № 17-3799 судово-технічної експертизи, складеним 12 вересня 2017 року, "У наданій на експертизу розписці від 01 січня 2000 року (а.с. 80) рукописний запис "у" "К"+у"…"Н…"" дописаний до основного тексту розписки".
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
До виниклих між сторонами правовідносин мають бути застосовані норми ЦК УРСР, які діяли станом на 01 січня 2000 року.
Так, за статтею 374 ЦК УРСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
При цьому, у відповідності до статті 375 ЦК УРСР укладення договору може бути в простій письмовій формі. Тобто, обов`язкове нотаріальне посвідчення договору законом не передбачено.
Відповідно до положення статті 374 ЦК УРСР договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Крім того, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми, що відповідає положенням ЦК УРСР.
Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).
Відповідно до статті 165 ЦК УРСР боржник повинен виконати зобов`язання в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги кредитором, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов`язання.
Проценти по грошових та інших зобов`язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов`язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі (стаття 170 ЦК УРСР).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Проаналізувавши надані сторонами письмові докази, зокрема спірні боргові розписки, та надавши їм належну правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про укладення між сторонами договору позики, та виникнення у відповідача заборгованості за вказаним договором, у зв`язку з його невиконанням.
Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача не виник обов`язок повернути грошові кошти, оскільки в розписці не вказано про такий обов`язок, спростовуються текстом розписок, в яких зазначено, що ОСОБА_7 бере грошові кошти у ОСОБА_1 саме у борг, правова природа якого правильно судами встановлена як договір позики, який передбачає обов`язок боржника повернути позику позикодавцю.
Також не можуть бути прийняті до уваги аргументи заявника про те, що спірні розписки не містять зобов`язання щодо повернення коштів, що на переконання останнього свідчить про фіктивність правочину.
Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Таким чином, наявність оригіналу боргової розписки у позивача ОСОБА_1 свідчить про те, що за відповідач ОСОБА_2 їй грошові кошти не повернула.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що між сторонами виникли корпоративні, а не боргові правовідносини, а також безгрошовість укладеного договору. Ці доводи відповідача спростовуються текстом боргових розписок, які не містять посилання на домовленості щодо вступу до складу учасників господарського товариства. Судами надали належну правову оцінку цим заперечення відповідача з урахуванням проведених у справі почеркознавчих експертиз.
Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги щодо безпідставної, на переконання заявника, відмови суду у виклику свідків суд відхиляє з огляду на те, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Отже, відмова у задоволенні клопотання про виклик свідків не спростовує висновків суду про укладення письмового договору позики та його невиконання боржником.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Критикуючи висновки судів про те, що валютою виниклих між сторонами зобовʼязань є саме долари США, відповідач протягом усього часу розгляду справи в судах не надала будь-якого іншого тлумачення зазначених у боргових розписках "умовних одиниць".
Оскільки за звичаями ділового обороту, що склався на Україні, в боргових зобов`язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що предметом позики були саме долари США, а не іншої іноземної держави.
Не зазначення у розписці якої саме іноземної держави валюта бралася в борг може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.
Враховуючи зазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги у цій частині як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.