Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 640/23008/18
провадження № 61-2638св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2019 року у складі судді Сенаторова В. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 06 лютого 2004 року по 07 листопада 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу ними набуто у спільну сумісну власність наступне нерухоме майно: земельну ділянку, площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована на АДРЕСА_1 (стара назва АДРЕСА_1 ) та житловий будинок загальною площею 113,40 кв м, житловою площею 63,90 кв м, за цією ж адресою, які набуті сторонами у власність на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 2004 року; житловий будинок із допоміжними будівлями і спорудами, що складається з житлового будинку літ. "А-1" загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м, тераси літ. "а", ганку літ. "а1", малої очисної споруди літ. "К1", сараю літ. "Б", вбиральні літ. "В", навісу літ. "Г", свердловини, огорожі № 1-3, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (стара назва: АДРЕСА_1 ), який набутий ними у власність на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10 та зареєстрований 08 вересня 2010 року за ОСОБА_2 .
Також, під час зареєстрованого шлюбу ОСОБА_2 на підставі рішення Циркунівської сільської ради ХІХ сесії V скликання від 28 березня 2008 року отримано у власність земельну ділянку, площею 0,1500 га, призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (стара назва: АДРЕСА_1 ).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року у справі № 640/15103/17-ц його позовні вимоги щодо поділу спільного майна подружжя, а саме визнання за ним права особистої приватної власності на будинок АДРЕСА_1, на автомобіль "Mercedes Sprinter" та визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на будинок АДРЕСА_1 та автомобіль "Kia Rio" - залишені без розгляду.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року у цій же справі № 640/15103/17-ц зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, а саме поділено майно, яке є предметом спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання за нею права спільної часткової власності на Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та визнання права спільної часткової власності на Ѕ частину земельної ділянки за цією ж адресою.
Зазначив, що у позовній заяві ОСОБА_2 посилалася на те, що за спільні кошти самовільно збудувала без належного дозволу спірний житловий будинок. Проте, у мотивувальній частині рішення встановлено, що, реалізуючи свої права власника земельної ділянки, ОСОБА_2, з метою поліпшення умов житла, за власні кошти, і з власних матеріалів збудувала на земельній ділянці житловий будинок. При цьому, жодного доказу цьому факту у вказаній справі суду не надано.
Вважав, що предметом спору у справі № 640/15103/17-ц було не визнання житлового будинку особистою приватною власністю ОСОБА_2, а лише визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок, що свідчить про те, що правова оцінка, надана Харківським районним судом Харківської області вказаному факту не є обов`язковою для суду при розгляді даної справи та не може вважатися преюдиціальною обставиною, оскільки фактичні обставини у даній справі свідчать про те, що спірний житловий будинок набутий ними під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, а отже підлягає поділу.
У зв`язку з тим, що Ѕ частина спірного житлового будинку належить позивачу на праві спільної сумісної власності подружжя, він, як учасник спільної часткової власності на спірний будинок, набуває і право на земельну ділянку, на якій він розташований, пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок, тобто на Ѕ частину земельної ділянки, що відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц.
Таким чином, просив:
1) визнати житловий будинок із надвірними будівлями і спорудами, що складається з житлового будинку літ. "А-1" загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м, тераси літ. "а", ганку літ. "а1", малої очисної споруди літ. "К1", сараю літ. "Б", вбиральні літ. "В", навісу літ. "Г", свердловини, огорожі № 1-3, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
2) здійснити поділ спільного майна подружжя, а саме:
- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частини житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ. "А-1" загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м, тераси літ. "а", ганку літ. "а1", малої очисної споруди літ. "К1", сараю літ. "Б", вбиральні літ. "В", навісу літ. "Г", свердловини, огорожі № 1-3;
- визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частини житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ. "А-1" загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м, тераси літ. "а", ганку літ. "а1", малої очисної споруди літ. "К1", сараю літ. "Б", вбиральні літ. "В", навісу літ. "Г", свердловини, огорожі № 1-3;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини земельної ділянки, площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 6325185001:00:035:0208, що відповідає розміру його частки у спільному майні подружжя - житловому будинку № 32, який розташований на даній земельній ділянці;
3) вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що позивач не довів, що спірне майно придбано за спільні кошти колишнього подружжя, що було встановлено судовим рішенням у іншій справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій 04 лютого 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц та помилково віднесли спірне майно до особистої власності відповідача. Хоча іншим судовим рішенням і було визнано право власності на житловий будинок за відповідачем, однак об`єкт незавершеного будівництва зведений за час шлюбу може бути визнаний об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Також заявник посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17, відповідно до якої уразі істотного збільшення вартості майна чоловіка або дружини останнє може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя. Однак суд, у порушення статті 62 СК України, вважаючи спірне майно особистою власністю відповідача не врахував, що воно збудоване під час шлюбу, не з`ясував розмір вартості майна та істотність його збільшення.
Вважає, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано вартості та істотного збільшення спірного майна, крім того не встановлено повного переліку майна, яке було придбано за час шлюбу та продано.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У червні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, щоз 06 лютого 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2017 року.
05 червня 2008 року ОСОБА_2 на підставі рішення Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області ХІХ сесії V скликання від 28 березня 2008 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ № 494014, площею 0,1500 га у межах згідно з планом, що розташована на АДРЕСА_1 (нова адреса: АДРЕСА_1 ) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6325185001:00:035:0208, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010870300423.
Установлено, що рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області XL (40) сесії V скликання від 18 травня 2010 року вирішено затвердити ОСОБА_2 акт обстеження самочинно збудованого індивідуального житлового будинку та господарчих будівель з метою визначення відповідності їх державним будівельним нормам в АДРЕСА_1 . Вирішено дозволити зберегти індивідуальний житловий будинок та господарчі будівлі з метою визначення відповідності їх державним будівельним нормам в АДРЕСА_1 . Вирішено оформити право власності на індивідуальний житловий будинок та господарчі споруди ОСОБА_2, та зареєструвати в КП "ХРБТІ".
Рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області XL (40) сесії V скликання від 18 травня 2010 року надано дозвіл ОСОБА_2 на збереження житлового будинку, будинок літ. "А-1" з терасою літ. "а" на 5 житлових кімнат, житловою площею 88,50 кв м, загальною площею 109,90 кв м, збудованого в межах приватизованої присадибної ділянки садиби АДРЕСА_1, побудованого самочинно; надано дозвіл на збереження: сараю літ. "Б", вбиральні літ. "В" з непроникливим вигрібом навісу літ. "Г" у складі садиби АДРЕСА_1 . Вирішено право особистої власності на будинок оформити згідно з вимогами чинного законодавства на ім`я ОСОБА_2 .
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області про визнання права власності, позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Визнано право власності на житловий будинок, що складається з: житлового будинку літ. "А-1" загальною площею 109,9 кв м, житловою площею 88,5 кв м, тераси літ. "а", ганку літ. "а1", малої очисної споруди літ. "К1", сараю літ. "Б", вбиральні літ. "В", навісу літ. "Г", розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Указаним рішенням установлено, що ОСОБА_2 є законним власником земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 . Реалізуючи свої правомочності власника земельної ділянки, ОСОБА_2 з метою поліпшення умов життя, за власні кошти, із власних матеріалів збудувала на земельній ділянці житловий будинок.
З протоколу судового засідання від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10 убачається, що ОСОБА_2 пояснила, що їй належить земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Реалізуючи своє право власника земельної ділянки, за власні кошти, і з власних матеріалів нею зведено житловий будинок. Відповідач ОСОБА_1 позов визнав повністю та проти нього не заперечував.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 146205283 від 21 листопада 2018 року ОСОБА_2 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10 належить житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м. Рішення є чинним.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року у справі № 640/15103/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишено без розгляду.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року у справі № 640/15103/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено; визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2, право власності на Ѕ частину житлового будинку загальною площею 113,40 кв м, житловою площею 63,90 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (стара назва: АДРЕСА_1 ); визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2, право власності на Ѕ частини земельної ділянки загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 6325185001:00:035:0175, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Установлено, що спір між сторонами виник з приводу поділу майна подружжя, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки, за цією ж адресою.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно із статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження (№ 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У касаційній скарзі позивач вказує на те, що спірний житловий будинок і земельна ділянка на якій він розташований є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ці об`єкти придбано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Вважає, що судами не взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц та помилково віднесено спірне майно до особистої власності відповідача. Зазначає, що об`єкт незавершеного будівництва зведений за час шлюбу може бути визнаний об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 61-32375св18).
Слід зазначити, що указаний висновок не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій, оскільки у справі, що переглядається та у справі на яку посилається заявник установлено інші фактичні обставини. Так, у справі № 525/511/16-ц було пред`явлено позов про визнання об`єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями) об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання за позивачем прав забудовника та права власності на частину земельної ділянки. Суди у вказаній справі, дійшли висновку про те, що будівництво об`єкту незавершеного будівництва здійснено сторонами за період перебування у шлюбі, презумпція спільної сумісної власності не спростована, а тому на нього поширюється режим спільного сумісного майна.
В той же час у справі, що переглядається (№ 640/23008/18) презумпція спільної сумісної власності спростована судовим рішенням, яке набрало законної сили від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо поділу будинку, суди попередніх інстанцій обгрунтовано посилалися на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року, що набрало законної сили, яким установлено, що ОСОБА_2 є законним власником земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 .
Цим рішенням установлено, що реалізуючи права власника земельної ділянки, ОСОБА_2, з метою поліпшення умов житла, за власні кошти, і з власних матеріалів збудувала на земельній ділянці житловий будинок. ОСОБА_1 позовні вимоги визнав в повному обсязі та проти їх задоволення не заперечував.
Указані обставини мають преюдиціальне значення відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України при розгляді справи № 640/23008/18.
Тому, спірний житловий будинок, що належить відповідачу на підставі вказаного судового рішення є її особистою приватною власністю і не підлягає поділу, оскільки не може бути предметом спільної сумісної власності подружжя.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17, відповідно до якої у разі істотного збільшення вартості майна чоловіка або дружини, останнє може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя. Однак суд, у порушення статті 62 СК України, вважаючи спірне майно особистою власністю відповідача не врахував, що воно збудоване під час шлюбу, не з`ясував розмір вартості майна та істотність його збільшення.
Стаття 57 СК України визначає правила належності майна (чи його частини) до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил, збільшення вартості майна повинне відбуватися внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема кон`юнктури ринку, інфляції тощо), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 та в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 451/847/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 362/6056/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 444/372/18.
Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року при розгляді справи № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
В той же час, ОСОБА_1, вказуючи на істотне збільшення спірного майна, не надав належних і допустимих доказів того, що спірний житловий будинок за час шлюбу сторін збільшився у своїй вартості в такій мірі, що може бути підставою для визнання його за рішенням суду об`єктом їх спільної сумісної власності в цілому.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що "преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта".
Крім того, суд апеляційної інстанції надав оцінку заяві ОСОБА_1, в якій ним визнано, що саме відповідачу належить спірний будинок.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо поділу земельної ділянки суди керувалися главою 7 СК України.
Пунктом 5 частиною 1 статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок, державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, що "земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністюподружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України".
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач набула земельну ділянку шляхом приватизації, тому вона є її особистою приватною власністю. Спірний житловий будинок побудовано на власні кошти відповідача. Доказів на спростування цього ОСОБА_1 не надав, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Право власності на спірний будинок відповідач набула на підставі судового рішення, яке є чинним.
У касаційній скарзі позивач також зазначає, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано вартості та істотного збільшення спірного майна, крім того не встановлено повного переліку майна, яке було придбано за час шлюбу та продано.
Апеляційним судом надано оцінку подібним доводам та зазначено, що згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України (змагальність сторін, диспозитивність цивільного судочинства) суд "не встановлює" майно, не збирає докази, а саме сторони повинні зазначити таке майно й подати докази щодо його набуття, збільшення вартості тощо.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.