Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 759/11740/15-ц
провадження № 61-45св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2020 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 22 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KID0GK00830001 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 120 000 доларів США на строк до 22 червня 2022 року і зобов`язалася повернути його та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 22 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалася відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 12 червня 2015 року в неї утворилася заборгованість за Кредитним договором в розмірі 336 202,53 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 170 990,71 доларів США; за процентами за користування кредитом - 56 006,96 доларів США; за комісією за користування кредитом - 9 506,84 доларів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань - 83 677,05 доларів США, а також штрафи: фіксована частина - 11,89 доларів США; процентна складова - 16 009,08 доларів США. Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_2 закрито у зв`язку з її смертю.
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М. заперечив проти позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 погасила заборгованість за Кредитним договором в розмірі більше 30 000 доларів США, а наведений позивачем розрахунок заборгованості є завищеним та таким, що не відповідає дійсності. Крім цього, метод нарахування банком заборгованості не відповідає вимогам Положення про кредитування ПАТ КБ "ПриватБанк" та умовам Кредитного договору з додатковими угодами. Для того, щоб встановити дійсний розмір заборгованості за Кредитним договором в подальшому він подасть до суду заяву про призначення експертизи документів фінансово-кредитних операцій.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту в розмірі 932 213,16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 порушила умови Кредитного договору в частині погашення заборгованості за кредитом і нарахованих процентів за його користування, що підтверджено розрахунком заборгованості, наданим ПАТ КБ "ПриватБанк". Враховуючи сплачені позичальником кошти на погашення заборгованості за Кредитним договором, оскільки ОСОБА_1 фактично визнає неналежне виконання договору, залишок заборгованості в розмірі 265 037,30 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 18 жовтня 2019 року еквівалентно 932 213,16 грн, підлягає стягненню з неї на користь банку.
Постановою Київського апеляційного суду 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2020 року скасовано і ухвалено нову постанову. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 226 997,67 доларів США, а також пеню в розмірі 1 076 041,97 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції врахував сплачені відповідачем кошти на погашення заборгованості за Кредитним договором, однак не звернув уваги на те, що банк подав позов у липні 2015 року, а погашення заборгованості здійснювалося позичальником до 30 вересня 2019 року, а відтак не могло бути враховане банком при розрахунку заборгованості. Між сторонами було укладено Кредитний договір в іноземній валюті в розмірі 120 000 доларів США, який в подальшому було збільшено додатковою угодою до 196 575,50 доларів США. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Кредитним договором в неї утворилася заборгованість. Тому право позивача як кредитора підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь заборгованості за Кредитним договором станом на 12 червня 2015 року в розмірі 226 997,67 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 170 990,71 доларів США; за процентами за користування кредитом - 56 006,96 доларів США. Однак суд першої інстанції помилково стягнув суму заборгованості в розмірі 932 213,16 грн за договірним зобов`язанням в іноземній валюті. Умовами Кредитного договору передбачено, що сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату сплати. Оскільки визначення позивачем пені в доларах США суперечить умовам договору, то наведена банком в розрахунку заборгованості пеня за несвоєчасне виконання зобов`язаньпідлягає перерахунку у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на кожну дату сплати, що за розрахунками апеляційного суду складає 1 076 041,97 грн. Доводи відповідача щодо зменшення розміру пені є безпідставними, так як розмір заборгованості за кредитом складає 170 990,71 доларів США, що значно більше від розрахованого розміру пені в сумі 1 076 041,97 грн. Встановивши у Кредитному договорі сплату комісій, банк не зазначив, які саме послуги за вказані комісії надаються позичальнику, що є незаконним, а умова договору про стягнення комісії - нікчемною. Тому нарахована банком заборгованість за комісією в розмірі 9 506,84 доларів США не підлягає стягненню. Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України. Тому позовні вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за штрафами не підлягають задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
30 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до Святошинського районного суду міста Києва.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам, викладеним в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Апеляційний суд неправильно визначив розмір заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором, так як не врахував усіх платежів, здійснених нею на погашення заборгованості. В тексті постанови апеляційного суду не відображеного детального розрахунку кредитної заборгованості, зокрема не зазначено, чи була розрахована пеня в доларах США. Тому незрозуміло, як було розраховано пеню. Крім того, в порушення норм процесуального права у справі не було проведено експертизу для встановлення реального розміру заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.
25 лютого 2021 року справа № 759/11740/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 22 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 120 000 доларів США на купівлю житла та 18 120 доларів США - на сплату страхових платежів на строк до 22 червня 2022 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2 % щомісячно від суми виданого кредиту, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу.
В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до Кредитного договору, якими зменшувалася сума заборгованості та збільшувався розмір виданих кредитних коштів, зокрема додатковою угодою від 18 січня 2013 року № 2 сторони погодили, що позичальник отримала кредит у розмірі 196 575,50 доларів США, з яких 120 000 доларів США - на купівлю житла та 76 575,50 доларів США - на сплату страхових платежів, визначили порядок стягнення неустойки, а також встановили позовну давність за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором тривалістю 50 років.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 22 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалася відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором.
За відомостями адресно-довідкового підрозділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві судами встановлено, що ОСОБА_2 померла, у зв`язку з чим 26 лютого 2015 року була знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 12 червня 2015 року склала 336 202,53 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 170 990,71 доларів США; за процентами за користування кредитом - 56 006,96 доларів США; за комісією за користування кредитом - 9 506,84 доларів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань - 83 677,05 доларів США, а також штрафи: фіксована частина - 11,89 доларів США; процентна складова - 16 009,08 доларів США.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).
Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом України в постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 347/1910/15-ц.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанцій виходив з того, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, тому наявні правові підстави для стягнення з неї на користь банку заборгованості в розмірі 265 037,30 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 18 жовтня 2019 року еквівалентно 932 213,16 грн.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, про те, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті Перейти до повного тексту