Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
місто Київ
справа № 2-5479/11
провадження № 61-3542св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі судді Андрієнко А. М. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 грудня 2011 року у складі судді Наборозняка М. І. та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Березовенко Р. В., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у липні 2011 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у зв`язку із невиконанням умов попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2007 року у розмірі 681 526, 03 грн.
Позивач посилався на невиконання ОСОБА_2 умов попереднього договору від 25 грудня 2007 року про зобов`язання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 3727 га, у с. Новосілки Макарівського району Київської області за ціну 136 350, 00 грн, що еквівалентно 27 000, 00 дол. США. Згідно з умовами договору ОСОБА_2 зобов`язувався продати, а ОСОБА_1 придбати земельну ділянку, кадастровий номер 3222786101:01:013:0063.
У пункті 7 попереднього договору передбачено, що у разі відмови ОСОБА_2 від виконання своїх зобов`язань за цим договором, згідно зі статтею 571 ЦК України ця сторона зобов`язана сплатити подвійну суму завдатку, зазначеного у цьому договорі, а саме суму у розмірі 271 690, 00 грн, що є еквівалентом 53 800, 00 дол. США за курсом НБУ.
На підтвердження своїх намірів про наступне укладання договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 135 845, 00 грн, що еквівалентно 26 900, 00 дол. США за обмінним курсом на момент укладення попереднього договору.
Починаючи з 10 лютого 2008 року відповідач ухилявся від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а 05 червня 2010 року - відмовився від його укладення.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 07 грудня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти, сплачені як завдаток, а також кошти у зв`язку із порушенням зобов`язання у загальному розмірі 428 845, 18 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач належним чином не виконав умови попереднього договору, а тому позивач має право вимагати повернення належних йому грошей у сумі завдатку та компенсації, передбаченої договором за невиконання попереднього договору.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 грудня 2011 року залишено без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року повернуто заявникові без розгляду.
Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції посилався на те, що враховуючи, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система на момент подання апеляційної скарги не розпочала своє функціонування, порядок подання апеляційних скарг регламентується ЦПК України в попередній редакції. Тобто, ОСОБА_2 потрібно звернутися із апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 грудня 2011 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції посилався на те, що укладений між сторонами попередній договір та угода про передачу завдатку є правомірними відповідно до положень статті 204 ЦК України, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом і вони не визнані судом недійсними. А тому відповідно до положень правочину відповідач має нести цивільно-правову відповідальність відповідно до положень цивільного законодавства та договорів за невиконання правочину.
Крім того, незважаючи на те, що ОСОБА_2 посилається також на пропуск позовної давності для подання такого позову, проте не заявляє про його застосування, що позбавляє суд апеляційної інстанції можливості застосувати положення частини четвертої статті 267 ЦК України. Неможливість застосування названої норми права обумовлюється ще і тим, що правопорушення відповідача має триваючий характер, а тому строк позовної давності, з точки зору суду другої інстанції, не сплив, відтак - пред`явлені позовні вимоги підлягають задоволенню. Окрім того, посилання апелянта на нікчемність правочину, відсутність його підпису у попередньому договорі, на переконання апеляційного суду, не є правовою підставою для зміни чи скасування судового рішення, оскільки ОСОБА_2 не надав суду належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів на підтвердження зазначених обставин.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року
ОСОБА_2 у лютому 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив ухвалу апеляційного суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що відсутність на час подання апеляційної скарги Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не створює перешкоди учасникам судового провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті, відповідно, апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів. Зазначене, на переконання заявника, узгоджується із правовим висновком Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17 (провадження № 61-12112сво18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 грудня 2011 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року
ОСОБА_2 18 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами не враховано, що ніби то передана позивачем відповідачу сума є авансом, а не завдатком, що виключало право стягувати суму у подвійному розмірі. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18), щодо застосування до договірних правовідносин правил про завдаток або аванс. Також не враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц (провадження № 61-19795св18). Відповідно до зазначеного висновку якщо відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, то це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви такого відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не була подана ним у суді першої інстанції.
Також, Верховним Судом зазначено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, тобто таку заяву може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалами Верховного Суду від 10 березня 2020 року та від 22 січня 2021 року відкрито касаційні провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_2, ухвалою від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 грудня 2007 року між сторонами укладено попередній договір про зобов`язання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 3727 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3222786101:01:013:0062, що знаходиться у с. Новосілки Макарівського району Київської області, за ціною 136 350, 00 грн, що еквівалентно 27 000, 00 дол. США за курсом НБУ.
У пункті 7 цього правочину передбачено, що у разі відмови ОСОБА_2 від виконання своїх зобов`язань за цим договором, згідно зі статтею 571 ЦК України ця сторона зобов`язана сплатити подвійну суму завдатку, зазначеного у цьому договорі, а саме суму в розмірі 271 690, 00 грн, що є еквівалентом 53 800, 00 дол. США за офіційним курсом НБУ.
01 жовтня 2007 року між сторонами укладено угоду про передачу завдатку, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 135 000, 00 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Статтею 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.
Судом встановлено, що основний договір купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами не укладено.
Ураховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що сума, зазначена у попередньому договорі від 25 грудня 2007 року, є завдатком, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу. За наведених обставин сплачена сума є авансом.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц (провадження № 61-513св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17 (провадження № 61-18085св19), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19).