Постанова
Іменем України
16 липня 2021 року
м. Київ
справа № 125/785/19
провадження № 61-5447 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Путілін Євген Вікторович,
відповідачі: ОСОБА_2, Барська міська рада Вінницької області,
треті особи: Гаївська сільська рада Барського району Вінницької області, відділ державної реєстрації Барської районної державної адміністрації Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року
у складі судді Хитрука В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду
від 02 березня 2021 рокуу складі колегії суддів: Якименко М. М.,
Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом
до ОСОБА_2, Барської міської ради Вінницької області (далі - Барська міська рада), треті особи: Гаївська сільська рада Барського району Вінницької області (далі - Гаївська сільська рада), відділ державної реєстрації Барської районної державної адміністрації Вінницької області,
в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення 54 сесії 6 скликання Барської міської ради від 14 липня 2014 року "Про затвердження технічної документації
із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі
(на місцевості) гр. ОСОБА_2" у частині затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для оформлення права власності
на земельну ділянку, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520210100:02:015:0019, по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачі ОСОБА_2 безкоштовно
в приватну власність дану земельну ділянку; визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1, видане 12 вересня 2014 року реєстраційною службою Барського районного управління юстиції Вінницької області; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
від 12 вересня 2014 року, індексний номер 15764450, державного реєстратора реєстраційної служби Барського районного управління юстиції Вінницької області; зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні та не чинити йому перешкод
у користуванні належною йому на праві оренди земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням 58 (позачергової) сесії 5 скликання Барської міської ради від 20 жовтня 2010 року йому надано земельну ділянку, площею 1,2433 га, у місті Барі в районі хутора Котова на умовах оренди строком на 25 років для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
26 жовтня 2010 року він уклав з Барською міською радою договір оренди землі, загальною площею 1,2433 га, у тому числі: ділянка № НОМЕР_2,
площею 0,2649 га, із них 0,1145 га ріллі, 0,1504 га сінокіс; ділянка № НОМЕР_3, площею 0,9784 га, із них 0,5927 га ріллі, 0,3857 га сіножаті. Строк дії договору визначено до 26 жовтня 2035 року.
Позивач указував, що у 2017 році невідомі особи почали обробляти земельну ділянку, яку він орендує. Згодом він дізнався, що на частину земельної ділянки, яка перебуває у нього в оренді, ОСОБА_2 отримав право власності на підставі рішення 54 сесії 6 скликання Барської міської ради від 14 липня 2014 року "Про затвердження технічної документації
із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі
(на місцевості) гр. ОСОБА_2".
По даному факту він звернувся зі скаргою до Барської міської ради. Комісією Барської міської ради встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 накладається орієнтовано у розмірі 80 % на орендовану ним земельну ділянку, про що складено відповідний акт.
Посилаючись на порушення Барською міською радою умов договору оренди землі, статей 9, 24, 27 Закону України "Про оренду землі"
та статей 153, 154 ЗК України, вважав незаконним рішення міської ради про передачу ОСОБА_2 в приватну власність земельної ділянки,
площею 0,08 га, яка є частиною земельної ділянки, яку він орендує.
При цьому він продовжував виконувати умови договору оренди землі
та сплачувати орендну плату, у тому числі, за ту ділянку, яку незаконно отримав ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов
до ОСОБА_1, Барської міської ради, в якому, змінивши підстави позову, просив: визнати недійсним рішення 58 (позачергової) сесії
5 скликанняБарської міської ради від 20 жовтня 2010 року
"Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_4"; визнати недійсним договір оренди землі від 26 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_5
та Барською міською радою, який зареєстровано відділом Держкомзему
в Барському районі 09 березня 2011 року за № 052021014000062.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказував, що розроблення відповідної документації із землеустрою має розпочинатися після затвердження завдання на розроблення землевпорядної документації. Однак, завдання на виконання робіт від 13 вересня 2010 року не підписано виконавцем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, і замовником - ОСОБА_1 . Із цих підстав вважав, що виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, загальною площею 1,2433 га, відбулося з порушенням закону (частина друга статті 29 Закону України "Про землеустрій").
Крім того, технічна документація із землеустрою щодо складання документів та проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки
в оренду є різними видами документації відповідно до статті 25
Закону України "Про землеустрій".
Зазначав, що Барська міська рада безпідставно змінила категорію земель,
а у договорі оренди землі відсутні усі істотні умови, визначені законом.
При цьому передачею земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 порушено норми природоохоронного законодавства, оскільки земельна ділянка, кадастровий номер: 0520210100:01:167:0094, межує з прибережною захисною смугою водного об`єкту - струмком.
Враховуючи вищевказане, ОСОБА_2 просив суд його зустрічний позов задовольнити.
Ухвалою Барського районного суду Черкаської області від 08 липня
2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовомОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року, з урахуванням ухвали цього суду від 27 листопада 2020 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення 54 сесії 6 скликання Барської міської ради від 14 липня 2014 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки
в натурі (на місцевості) ОСОБА_2" у частині затвердження
ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для оформлення права власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, розташовану
по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та передачі ОСОБА_2 безкоштовно
в приватну власність даної земельної ділянки за рахунок земель житлової
та громадської забудови міста.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане
12 вересня 2014 року реєстраційною службою Барського районного управління юстиції Вінницької області.
Скасовано запис про державну реєстрацію права власності
за ОСОБА_2, вчинений на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Барського районного управління юстиції Вінницької області від 12 вересня 2014 року, на земельну ділянку, площею 0,0800 га, розташовану по АДРЕСА_1,
для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку, яка перебуває
у користуванні ОСОБА_1, та не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні належною йому на праві оренди земельною ділянкою.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що Барська міська рада порушила умови договору оренди землі від 26 жовтня 2010 року, укладеного з ОСОБА_1, зареєстрованого 09 березня 2011 року за № 052021014000062, а також статті 9, 24, 27 Закону України "Про оренду землі", статті 153,
154 ЗК України, прийнявши рішення від 14 липня 2014 року, яким затвердила ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для оформлення права власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520210100:02:015:0019, по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передала йому безкоштовно у приватну власність дану земельну ділянку, яка є частиною земельної ділянки, площею 1,2433 га,
що за вищевказаним договором оренди землі перебуває в оренді
у ОСОБА_1 . При цьому останній не надавав згоди на відчуження земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2, а правові підстави для припинення права користування земельною ділянкою без її вилучення
в установленому законом порядку у землекористувача відсутні.
Факт накладання земельної ділянки ОСОБА_2 на орендовану ОСОБА_1 земельну ділянку зафіксовано у відповідному акті комісії Барської міської ради від 08 червня 2017 року (накладання - орієнтовно 80 %), а також встановлено висновком експерта товариства
з обмеженою відповідальністю "Подільський центр судових експертиз"
від 30 червня 2020 року № 543 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, призначеної судом за клопотанням ОСОБА_1 (площа суміщення - 0,0706 га).
Підставою для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, стало рішення Гаївської сільської ради від 28 листопада 1997 року № 103.
Однак, документів (зокрема, актів відведення, схем відведення), які б обґрунтовували місце розташування спірної земельної ділянки саме
на місці, щодо якого було розроблено технічну документацію, до суду надано не було.
Суд першої інстанції вказав, що договір оренди землі від 26 жовтня
2010 року зареєстровано 09 березня 2011 року за № 052021014000062,
а невнесення посадовими особами при проведенні державної реєстрації інформації про земельну ділянку (допущення помилки державними органами) до Державного земельного кадастру не може впливати на права та інтереси ОСОБА_1, як законного орендаря земельної ділянки. У цій частині судом враховано прецедентну практику Європейського суду
з прав людини у справах щодо принципу "належного урядування".
Посилаючись на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, районний суд зазначив, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису
до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення
не може бути належним способом захисту права або інтересу. При цьому державний реєстратор і орган державної реєстрації не можуть бути належними відповідачами за позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, якщо такі вимоги є похідними від вимоги про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого державна реєстрація була проведена.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, районний суд врахував, що підставою для прийняття рішення Барської міської ради
від 20 жовтня 2010 року "Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1" став розроблений та погоджений в установленому законодавством порядку проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому цільове призначення земельної ділянки було вперше визначено саме при затвердженні проєкту землеустрою щодо її відведення (стаття 1 Закону України "Про землеустрій", стаття 19 ЗК України).
Суд першої інстанції вказав, що положеннями договору оренди землі
від 26 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та Барською міською радою, встановлено права та обов`язки орендодавця та орендаря, умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі,
а ОСОБА_2 не доведено, яким чином порушуються його права
та інтереси відсутністю істотних умов договору, при чому, у нього жодних прав на цю земельну ділянку станом на 2010 рік не виникло, він
не являється стороною договору і відсутність тієї чи іншої істотної умови
не впливає на його права та інтереси.
Доводи ОСОБА_2 щодо порушення природоохоронного законодавства відхилено районним судом, оскільки їх не підтверджено належними
і допустими доказами, вони ґрунтуються на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Крім того, суд першої інстанції відхилив клопотання ОСОБА_2
про застосування позовної давності до спірних правовідносин, не врахував показання свідків у цій частині, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), тобто з 2017 року, коли ОСОБА_1 виявив факт обробляння сторонніми особами належної йому на праві оренди земельної ділянки.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Суд апеляційної інстанції вказав, що підставою для рішення Барської міської ради від 14 липня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав право власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520210100:02:015:0019, став не проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (стаття 118 ЗК України), а технічна документація. При цьому питання передачі земельної ділянки у власність повинно вирішуватися тією радою, на території якої знаходиться земельна ділянка.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не давав згоди на відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 0520210100:02:015:0019, а тому, з урахуванням суміщення спірних земельних ділянок, Барська міська рада вчинила дії, які перешкоджають йому користуватися орендованою земельною ділянкою, площею 1,2433 га, відповідно до умов договору оренди землі, зареєстрованого у встановленому порядку.
Крім того, апеляційний суд погодився з мотивами суду першої інстанції
в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, права
та інтереси якого не порушено договором оренди землі, укладеним у жовтні 2010 року між Барською міською радою та ОСОБА_1 .
Строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався у червні 2017 року, отримавши акт комісії Барської міської ради про накладання земельної ділянки
ОСОБА_2 на орендовану ним земельну ділянку.
Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про безпідставність
відмови у призначенні судової земельно-технічної експертизи, оскільки
у відповідному клопотанні ставилося питання, чи суміщається земельна ділянка, передана в оренду громадянці ОСОБА_7, яка не являється стороною у справі, а земельні ділянки, щодо яких просив призначити експертизу, не є предметом даного спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, яка надійшла у квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
та Верховного Суду України, належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 07 квітня 2021 року задоволено частково клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору або зменшення розміру судового збору. Зменшено ОСОБА_2 розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги, до 4 441,50 грн. Касаційну скаргу
ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області
від 19 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду
від 02 березня 2021 року залишено без руху з наданням строку на усунення
її недоліків, а саме запропоновано сплатити судовий збір та надати суду документи, що підтверджують його сплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У квітні 2021 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду
від 07 квітня 2021 року ОСОБА_2 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 125/785/19 із Барського районного суду Вінницької області. Задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року. Зупинено виконання рішення Барського районного суду Вінницької області
від 19 листопада 2020 року до закінчення касаційного провадження. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що підставою для виготовлення технічної документації на його земельну ділянку стало рішення Гаївської сільської ради Барського району Вінницької області
від 28 листопада 1997 року № 103, яким йому передано безкоштовно
у приватну власність земельну ділянку, площею 0,08 га, для будівництва
та обслуговування житлового будинку в
АДРЕСА_2 (Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок). Оскаржуваним ОСОБА_1 рішенням Барської міської ради від 14 липня 2014 року лише затверджено технічну документацію на землю. При цьому Барська міська рада на час укладення договору оренди землі зі ОСОБА_1 у жовтні 2010 року не приймала рішень про припинення його права власності на землю.
Вказує, що з урахуванням норм ЗК України та інших нормативно-правових актів, чинних на час виникнення спірних правовідносин, у нього виникло право власності на спірну земельну ділянку. У цій частині посилається
на відповідну судову практику Верховного Суду та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Крім того, норма частини п`ятої статті 116 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом, підлягала до застосування у частині задоволення його зустрічного позову, а не позову ОСОБА_1 .
Зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували
до спірних правовідносин статті 15, 16, 203, 215 ЦК України, оскільки він має право на судовий захист своїх прав та інтересів, порушених внаслідок передачі земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 . При цьому неправильно застосовано положення статей 19, 21 ЗК України, а судами
не враховано, що безпідставно було змінено категорію земельної ділянки, переданої в оренду.
Посилаючись на відповідну судову практику Верховного Суду, вважав необґрунтованими висновки судів про те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, оскільки з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію, закон не передбачав.
Наголошує, що частина земельної ділянки, яка у 2010 році передана
в оренду ОСОБА_1, перебувала у його власності та власності третіх осіб, а отже, не могла бути предметом оренди. При цьому йому передано в оренду дві окремі земельні ділянки (пункт 2 договору оренди землі), а не одну, як вказано в оскаржуваному ним рішенні міської ради.
Судами не з`ясовано, чи накладається орендована ОСОБА_1 земельна ділянка на земельну ділянку, яка знаходиться у власності ОСОБА_7, для встановлення чого ним заявлялися до районного суду клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи,
у задоволенні яких йому безпідставно відмовлено. У задоволенні аналогічного клопотання було відмовлено й апеляційним судом.
Зазначає, що отримав право власності на земельну ділянку на законних підставах. Територію Гаївської сільської ради з 2003 року включено до меж міста Бар, а тому рішення Гаївською сільською радою щодо передачі йому
у власність земельної ділянки законне.
Посилається на вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог ОСОБА_1, а також на застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Крім того, вказує, що його та представника неналежним чином повідомлено судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи, так як їх повідомлено про призначені судові засідання шляхом надсилання телефонограм, що не відповідає вимогам процесуального закону і є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від представника ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Є. В., в якому вказується,
що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що судами попередніх інстанцій не ставилося під сумнів право ОСОБА_2 на земельну ділянку, однак, зазначалося про не подання ним належних та допустимих доказів щодо встановлення меж у натурі
(на місцевості) земельної ділянки на час прийняття Гаївською сільською радою рішення від 28 листопада 1997 року № 103.
Вважає висновки судів щодо вирішення первісного та зустрічного позовів обґрунтованими, мотивованими та такими, що відповідають правовим позиціям Верховного Суду, сформованим у подібних справах.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили
і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння
і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1
Закону України "Про оренду землі").
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,
а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно
до умов договору та вимог земельного законодавства.
Судами встановлено, що рішенням 58 (позачергової) сесії 5 скликання Барської міської ради Вінницької області від 20 жовтня 2010 року
"Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_4" затверджено відповідний проєкт землеустрою та надано ОСОБА_1 земельну ділянку,
площею 1,2433 га, у місті Барі в районі хутора Котова на умовах оренди терміном на 25 років для ведення особистого селянського господарства
за рахунок земель сільськогосподарського призначення (а. с. 11, т. 1).
26 жовтня 2010 року укладено договір оренди землі між Барською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) про передачу в оренду земельної ділянки, загальною площею 1,2433 га, у тому числі: ділянка № НОМЕР_2, площею 0,2649 га, з них 0,1145 га ріллі, 0,1504 га сінокіс; ділянка № НОМЕР_3, площею 0,9784 га, з них 0,5927 га ріллі, 0,3857 га сіножаті,
із земель житлової та громадської забудови, строком на 25 років,
з 26 жовтня 2010 року по 26 жовтня 2035 року. Договір зареєстровано
09 березня 2011 року за № 052021014000062 (а. с.12-13, т. 1).
Відповідно до пункту 28 договору оренди землі Барська міська рада взяла на себе зобов`язання не втручатись в господарську діяльність орендаря
і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього договору.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону (частина перша статті 27 ЗУ "Про оренду землі").
Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Виходячи з положень статті 152 ЗК України та роз`яснень, які містяться
у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня
2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав,
і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.
Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
На підставі рішення 54 сесії 6 скликання Барської міської ради від 14 липня
2014 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)
гр. ОСОБА_2", ОСОБА_2 отримав право власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520210100:02:015:0019,
по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 32-46, т. 1).
Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику
у сфері земельних відносин (частина перша статті 158 ЗК України).
ОСОБА_1, звернувшись до суду із позовом у цій справі, указував, що вищевказане рішення Барської міської ради є незаконним, оскільки ОСОБА_2 передано в приватну власність земельну ділянку, яка є частиною земельної ділянки, яку він орендує за договором оренди землі, укладеним між ним та Барською міською радою ще у жовтні 2010 року.
Згідно з актом комісії по розгляду скарги ОСОБА_1
від 08 червня 2017 року земельна ділянка ОСОБА_2 накладається орієнтовно 80 % на орендовану земельну ділянку ОСОБА_1,
за яку він сплачує орендну плату (а. с. 47, т. 1).
Відповідно до висновку експерта товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський центр судових експертиз" від 30 червня 2020 року № 543 за результатами проведення судової земельної-технічної експертизи, призначеної судом першої інстанції за клопотанням ОСОБА_1, межі земельної ділянки, площею 1,2433 га, (ділянка
№ НОМЕР_2 - 0,2649 га, ділянка № НОМЕР_3 - 0,9784 га), що перебуває в оренді
у ОСОБА_8 згідно з договором оренди землі від 26 жовтня
2010 року, зареєстрованого 09 березня 2011 року за № 052021014000062, суміщаються з межами земельної ділянки, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520210100:02:015:0019, з цільовим призначенням для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд,
яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1, передана у власність ОСОБА_2 згідно з рішення Барської міської ради від 14 липня 2014 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки
(в натурі) на місцевості гр. ОСОБА_2", площа суміщення становить 0,0706 га. (а. с.168-180, т. 2).
Вищевказаному висновку судової земельної-технічної експертизи суди дали належну правову оцінку (стаття 110 ЦПК України).
Апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на те, що підставою для рішення Барської міської ради про надання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки став не проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (стаття 118 ЗК України), а технічна документація.
При цьому питання передачі земельної ділянки у власність повинно вирішуватись тією радою, на території якої знаходиться земельна ділянка.
Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про оренду землі" визначено, що не допускається відчуження орендованих земельних ділянок державної або комунальної власності без згоди на це орендаря.
Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.
Отже, Барська міська рада вчинила дії, які перешкоджають
ОСОБА_1 користуватися орендованою земельною ділянкою відповідно до умов договору, згоди на відчуження земельної ділянки
останній не надавав.
Доказів щодо припинення прав користування цією земельною ділянкою
у спосіб, визначений законом, матеріали справи не містять.
Крім того, частиною п`ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання
у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або
у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Суди попередніх інстанцій правильно застосували відповідну норму права,
а доводи заявника касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими
та зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, тому відхиляються Верховним Судом.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у відповідній частині.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить
як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так
і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право
чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18.
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги щодо помилкових висновків судів про те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу, оскільки зроблені висновки стосуються захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1,
а не ОСОБА_2, вони не мають правового значення для доведення вимог останнього за зустрічним позовом.
При цьому порушені права орендаря захищено судами у законний спосіб,
а судові рішення у цій частині орендар не оскаржив.
Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені,
не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що ОСОБА_2 не довів, яким чином було порушено його права та інтереси договором оренди землі, укладеним
у 2010 році між ОСОБА_1 та Барською міською радою, оскільки
у нього прав на земельну ділянку, яка була предметом цього договору оренди, станом на 2010 рік не виникло, він не був стороною договору оренди.
Із цих самих підстав необгрунтованими є доводи ОСОБА_2 про відсутність істотних умов договору, так як судами встановлено, що усі істотні умови договору, визначені законом, договір містить, у тому числі
і об`єкт оренди.
Крім того, судами не ставилося під сумнів, що у ОСОБА_2 виникло право на земельну ділянку (рішення Гаївської сільської ради Барського району Вінницької області від 28 листопада 1997 року № 103), однак, ним
не було надано суду ні проєкту відведення, ні технічної документації
з встановленням меж в натурі на місцевості земельної ділянки.
ОСОБА_9 не довів належними та допустими доказами, що частина земельної ділянки, яка передана в оренду ОСОБА_1, на момент укладення договору оренди землі уже перебувала у його власності.
Посилання касаційної скарги на відповідні правові висновки Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки у цих справах встановлено інші фактичні обставини.
Посилання касаційної скарги на судову практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є безпідставними,
так як згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду. Аналогічні положення закріплено
у частині шостій статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, судове рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не є постановою Верховного Суду, не є джерелом правозастосовчої практики.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і про те, що строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущено.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі
№ 6-48цс15 дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року
у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.
При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим
є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти,
що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній
у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
Суди правильно вважали, що посилання ОСОБА_2 про початок оброблення ним земельної ділянки з 2013 року не свідчить про те,
що ОСОБА_1 саме з 2013 року дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, як і факт закріплення
ОСОБА_2 меж земельної ділянки деревʼяними кілками, чи близькість земельних ділянок.
Про те, що ОСОБА_1 не знав про оброблення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з 2013 року свідчить і той факт, що він платив оренду за користування земельною ділянкою відповідно до умов укладеного з Барською міською радою договору.
Оскільки факт перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), а відповідний акт про накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на орендовану ОСОБА_1 земельну ділянку складено комісією у червні 2017 року, перебіг позовної давності у спорі почався саме з червня 2017 року.
Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_2 про безпідставність відмови судів у задоволенні його клопотань про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, оскільки такі клопотання не стосувалися предмета доказування у справі, поставлені на їх вирішення питання не мали правового значення для вказаної справи. При цьому ОСОБА_7
не є стороною у справі, а земельна ділянка з кадастровим номером 0520281007:01:015:0003, по якій ОСОБА_2 просив призначити експертизу, не є предметом спору.
Доводи ОСОБА_2 щодо порушення природоохоронного законодавства обґрунтовано відхилено судами, вони є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати рішення (частина шоста статті 81
ЦПК України).
Отже, суди дійшли правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги у частині відмови судів у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Оскаржувані судові рішення узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, судова практика уцій категорії справ є сталою,
а відмінність залежить лише від доказування.
Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення судом першої інстанції його та представника про дату, час і місце розгляду справи, оскільки представник ОСОБА_2 брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, був присутнім
у судовому засідання 19 листопада 2020 року (а. с. 70-71, т. 3), а в силу положень частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Таким чином, оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
При цьому, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року
у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовʼязку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення
та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду
в касаційному порядку, слід поновити виконання судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду