Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
місто Київ
справа № 459/1932/20
провадження № 61-17836св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах недієздатного ОСОБА_2,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області,
треті особи: Львівська міжрайонна спеціалізована профпатологічна медико-соціальна комісія Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний центр медико-соціальних експертиз", Державне підприємство "Львіввугілля",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах недієздатного ОСОБА_2, у липні 2020 року звернулася до суду із позовом, у якому просила стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (далі - Управління виконавчої дирекції) одноразову допомогу на сім`ю у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_3 у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, що на день подання позову становить 211 800, 00 грн; одноразову допомогу, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, що на день подання позову становить 42 360, 00 грн; щомісячні страхові виплати за період з дня смерті ОСОБА_3 до дня ухвалення рішення виходячи із розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого та зобов`язати відповідача виплачувати позивачам після цього такі страхові виплати як утриманцям померлого у розмірі, визначеному судом.
Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 внаслідок раку гортаноглотки. До смерті чоловіка та батька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на утриманні померлого як непрацездатні особи.
Стверджуючи, що мають право на отримання одноразової та щомісячної грошової допомоги внаслідок смерті годувальника у зв`язку з набутим професійним захворюванням на виробництві, а відповідач незаконно та необґрунтовано відмовив у здійсненні нарахування та виплаті одноразової допомоги, а також щомісячних виплат, позивачі звернулися до суду з позовом у порядку цивільного судочинства.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 20 липня 2020 року відмовлено у відкритті провадження.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції зазначив, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, оскільки спір виник з приводу виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 20 липня 2020 року скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для повторного вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу до суду першої інстанції для повторного вирішення питання про відкриття провадження у справі, апеляційний суд вважав, що пред`явлений позов не містить вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, Управління виконавчої дирекції як суб`єкта владних повноважень, а містять виключно вимогу про стягнення з відповідача певних грошових коштів як одноразово, так і щомісячно. За таких обставин апеляційний суд вважав, що спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Управління виконавчої дирекції 25 листопада 2020 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 20 липня 2020 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції, зокрема щодо відмови у відкритті провадження у справі, після її перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення заявник визначив, що:
- оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права;
- судом апеляційної інстанції не застосовано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/1594/16-ц (провадження
№ 61-990цс17), від 08 липня 2020 року у справі № 459/2571/16-ц (провадження № 61-1791св18), від 05 серпня 2020 року у справі № 459/2816/16-ц (провадження № 61-13412св18).
Отже, серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині другій статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах недієздатного ОСОБА_2, у лютому 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із відзивом, у якому просила касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції відхилити, постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Позивач зазначила, що спір є приватно-правовим, про право, яке виникає з трудових правовідносин, а тому підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції, а ухвалою від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (частина перша статті 5 КАС України).
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміна "владні управлінські функції", то зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
З врахуванням наведеного до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18) (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18)
(пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (провадження № 11-680апп18) (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (провадження № 11-79апп19) (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19) (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (провадження № 14-440цс19) (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (провадження № 11-36апп19) (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19)
(пункти 19-21)).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду (частина перша статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування").
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду (частина третя статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування").
Основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункти 1 і 2 частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування").
Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом (пункт 1 частини другої статті 10 Закону України
"Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування").
Згідно з частиною сьомою статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку. Спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку (частини перша та третя статті 17 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування").
Велика Палата Верховного Суду у пункті 78 постанови від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20) зазначила, що у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист. Тому спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Предметом позовних вимог у справі, яка переглядається, є стягнення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю годувальника та стягнення щомісячних страхових платежів. Звертаючись до суду з позовом, позивачі обґрунтовували такі позовні вимоги незаконними та необґрунтованими діями відповідача, які полягали у відмові здійснити нарахування та виплату зазначених платежів, а отже, позивачі фактично оспорюють правильність застосування відповідачем норм спеціального законодавства, що регулюють спірні правовідносини, які є публічно-правовими, оскільки Фонд, відмовляючи у здійсненні нарахування та виплати соціальних платежів, здійснює владні управлінські функції.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки про те, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, натомість, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, апеляційний суд не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), дійшов помилкових висновків про те, що спір є приватно-правовим.
Верховний Суд зробив висновок, що правило частини п`ятої статті 21 КАС України не може слугувати правовою підставою для закриття провадження у цій справі у зв`язку з належністю її до вирішення судом адміністративної юрисдикції. У цьому висновку необхідно виходити з того, що предметом позовних вимог не є вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції правило пункту 1 частини першої статті 19 КАС України зобов`язаний був застосувати в системному аналізі з правилом пункту 3 частини шостої статті 12 зазначеного Кодексу, відповідно до якого для цілей цього законодавчого акта справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Наведеним правилом не тільки визначено, що спір щодо виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням є спором, що підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а й врегульовано, що така справа є адміністративною справою незначної складності.
У зв`язку з наведеним, враховуючи, що апеляційний суд неправильно визначив підвідомчість спору у справі, яка переглядається, скасувавши правильне рішення суду першої інстанції, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.