ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/7371/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Банасько О. О., Стратієнко Л. В.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Маринченко Я. В.
від 29 жовтня 2020 року
та постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Чорногуза М. Г., Іоннікової І. А., Кравчука Г. А.
від 27 січня 2021 року
за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
про стягнення 3 195 454,39 грн
за участю представників:
від позивача: не з`явилися
від відповідача: Циба Р. А.
від прокуратури: Толстореброва О. О.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2020 року Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" про стягнення 3 195 454,39 грн штрафних санкцій за державним контрактом № 403/1/18/100 від 22 грудня 2018 року, з яких: 1 538 551,95 грн - штраф у розмірі 0,1% від вартості непоставленої продукції та 1 656 902,44 грн - штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленої продукції понад 30 днів.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем державного контракту не виконав своєчасно взяті на себе зобов`язання з поставки позивачу продукції, визначеної державним контрактом, прострочив поставку частини продукції, що є підставою для стягнення з нього штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, передбачених пунктом 7.2. контракту.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
22 грудня 2018 року між Міністерством оборони України як замовником та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємством "Спецтехноекспорт" як виконавцем був укладений державний контракт № 403/1/18/100 (далі по тексту - контракт), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався поставити Замовнику продукцію, зазначену в специфікації, а Замовник - прийняти її та оплатити.
Відповідно до пункту 4.1. контракту Виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією.
Згідно з умовами контракту та укладених між його сторонами додаткових угод до нього, зокрема № 4 від 19 вересня 2019 року та № 5 від 18 грудня 2019 року, вартість та строк поставки продукції, що поставляється за державним оборонним замовленням, визначається у специфікації та додаткових угодах до договору (а.с. 41-43 додатка до справи).
За змістом пункту 2.6. контракту за рішенням Замовника розрахунки за продукцію можуть здійснюватися шляхом попередньої оплати в розмірі до 92% від орієнтовної вартості продукції за контрактом на строк не більше як дев`ять місяців.
Відповідно до пункту 7.2. контракту за порушення строків поставки продукції Виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої продукції за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з Виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної суми.
На виконання пункту 2.6. контракту Міністерство оборони України здійснило попередню оплату за контрактом у розмірі 85 000 000,00 грн.
Відповідно до наявних у матеріалах справи акта приймання-передачі продукції б/н від 25 вересня 2019 року, видаткової накладної № 005 від 10 вересня 2019 року, повідомлення-підтвердження № 350/122/7/2179 від 16 вересня 2019 року станом на 10 вересня 2019 року Виконавець поставив Замовнику лише частину визначеної у контракті продукції на суму 82 635 569,98 грн.
Інша частина продукції на суму 23 670 037,79 грн була поставлена лише 15 листопада 2019 року, тобто поза межами встановленого сторонами у контракті строку поставки продукції, про що свідчать наявні у матеріалах справи акт приймання-передачі № 1716 від 15 листопада 2019 року, видаткова накладна № РН-0000076 від 15 листопада 2019 року, повідомлення-підтвердження № 650/122/7/3015 від 15 листопада 2019 року та акт приймання-передачі продукції від 20 листопада 2019 року.
25 листопада 2019 року Міністерство оборони України звернулося до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" з претензією № 403/2/2/8480 про порушення останнім умов контракту в частині строку поставки продукції, у якій вимагало в найкоротші терміни виконати свої договірні зобов`язання та сплатити нараховані Міністерством штрафні санкції у розмірі 3 195 454,39 грн.
Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" у відповідь на претензію зазначив про те, що порушення строку поставки продукції було викликане причинами, що не залежали від його волі останнього та просив не застосовувати до нього штрафні санкції.
У зв`язку з неналежним виконанням Виконавцем своїх зобов`язань зі своєчасної поставки продукції за державним контрактом № 403/1/18/100 від 22 грудня 2018 року Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся у травні 2020 року до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" про стягнення 3 195 454,39 грн штрафних санкцій, посилаючись на те, що Міністерство оборони України не вживало реальних заходів, направлених на стягнення зазначеної заборгованості.
3. Короткий зміст ухвалених по суті спору та оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.
Господарський суд міста Києва рішенням від 29 жовтня 2020 року з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва про виправлення описки від 15 грудня 2020 року), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 січня 2019 року, позов задовольнив повністю: стягнув з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на користь Міністерства оборони України 1 538 551,95 грн пені та 1 656 902,44 грн штрафу, здійснив розподіл судового збору.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, факт прострочення відповідачем поставки товару є доведеним та відповідачем не спростований, проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій є правильним. За висновком судів прокурор обґрунтував наявність порушених інтересів держави, довів обставини того, що Міністерство оборони України не здійснювало захист цих інтересів, дотримався вимог, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо повідомлення Міністерства оборони України про звернення до суду.
За висновком суду апеляційної інстанції у цих спірних правовідносинах відсутні підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, оскільки виключні обставини, з якими положення чинного законодавства, зокрема стаття 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, пов`язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій, у цих спірних правовідносинах відсутні, відповідач не довів відсутності своєї вини у порушенні договірного зобов`язання зі своєчасної поставки продукції, невідповідності розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій наслідкам порушення, а саме лише посилання відповідача на те, що заявлена сума штрафних санкцій може бути надмірним тягарем для відповідача не є підставою для відмови у стягненні.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 січня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 551 Цивільного кодексу України та статтю 233 Господарського кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 910/5625/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 907/532/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 920/437/19.
Також скаржник послався на те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин статтю 614 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню та висновок Верховного Суду щодо застосування якої у подібним правовідносинах відсутній.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій та відсутність підстав для їх зменшення.
7. Розгляд клопотань.
14 липня 2021 року до Верховного Суду від Міністерства оборони України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 910/7371/20, посилаючись на те, що він не може забезпечити явку свого представника у судове засідання суду касаційної інстанції, оскільки уповноважений представник Міністерства оборони України, який має допуск до державної таємниці та припис на виконання завдання у цій справі, знаходиться у відрядженні.
Верховний Суд відхиляє зазначене клопотання з огляду на те, що участь учасників справи в судовому засіданні судом касаційної інстанції обов`язковою не визнавалась, позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, а нез`явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Позиція Верховного Суду
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, обговоривши доводи учасників справи, викладені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, укладений між сторонами у справі державний контракт № 403/1/18/100 від 22 грудня 2018 року за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 та 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За змістом статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суди попередніх інстанцій встановили, що в укладеному державному контракті № 403/1/18/100 від 22 грудня 2018 року з урахуванням укладених додаткових угод до нього, зокрема № 4 від 19 вересня 2019 року та № 5 від 18 грудня 2019 року, сторони встановили строк поставки продукції (а.с. 41-43 додатка до справи).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач здійснив поставку продукції за вказаним державним контрактом з порушенням встановленого контрактом строку.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 Цивільного кодексу України ).
Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у пункті 7.2. контракту сторони передбачили, що за порушення строків поставки продукції Виконавець (відповідач) сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої продукції за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з Виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної суми.
Отже відповідач за умовами договору зобов`язався нести відповідальність за прострочення поставки визначеної у контракті продукції та сплатити штрафні санкції.
Суди попередніх інстанцій, встановивши факт порушення відповідачем визначеного контрактом строку поставки продукції, визнавши доведеним та неспростованим відповідачем цей факт, правильно визнали позовні вимоги у цій справі про стягнення штрафних санкцій правомірними та обґрунтованими.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам відповідача, наведеним в заперечення проти нарахування штрафних санкцій, та які стосуються відсутності вини відповідача у прострочення строку поставки продукції, та встановили, що змінивши умови поставки в частині кількості та номенклатури продукції, сторони не змінили встановлений у контракті строк поставки, докази направлення позивачу (у встановленому порядку) повідомлень щодо неможливості виконання умов контракту у встановлений строк у матеріалах справи відсутні. З огляду на викладене суди відхилили доводи відповідача про те, що поставка продукції з пропуском строку відбулась внаслідок зміни умов поставки в частині кількості та номенклатури продукції.
Крім того суд апеляційної інстанції надав оцінку та відхилив посилання відповідача як на підставу звільнення від відповідальності, на затримку поставки продукції через неможливість вчасного придбання іноземної валюти для розрахунку з іноземним виробником продукції (зволікання зі сторони AT "Укрексімбанк" в схваленні платежу), обґрунтовано зазначивши про те, що виконання зобов`язань за державним контрактом не залежить від виконання умов інших договорів та відноситься до ризиків підприємницької діяльності.
З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача, наведені у касаційній скарзі, що стосуються відсутності його вини у простроченні поставки продукції, оскільки суди надали належну оцінку цим доводам, а зазначені посилання відповідача зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин статтю 614 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню, та висновок Верховного Суду щодо застосування якої у подібним правовідносинах відсутній.
За змістом пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами при вирішенні спору.
Отже у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Однак Верховний Суд зазначає про те, що касаційне провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не відкривалося, оскільки відповідач у касаційній скарзі не вказав, у чому полягає помилка судів попередніх інстанції при застосуванні статті 614 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин. При цьому Верховний Суд враховує те, що суди попередніх інстанцій фактично надали оцінку усім доводам відповідача, наведеним у заперечення позовних вимоги, зокрема і доводам про відсутність його вини у порушення договірного зобов`язання зі своєчасної поставки продукції. Скаржник не зазначає, яким чином ця норма права має бути застосована до спірних правовідносин, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цієї норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Усі доводи скаржника, зокрема і ті, що стосуються відсутності його вини у порушенні зобов`язання та застосування у зв`язку з цим статті 614 Цивільного кодексу України, фактично зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови.
Крім того, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Відповідач у касаційній скарзі зазначає про те, що зазначений висновок суду апеляційної інстанції є помилковими та таким, що зроблений з неправильним застосуванням до спірних правовідносин положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм.
Верховний Суд вважає зазначені доводи відповідача необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
При застосуванні статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України Верховний Суд враховує сталу судову практику та усталені правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права. Відповідно до зазначених висновків, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд зазначає, що застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Верховний Суд зазначає про те, що наявність підстав для зменшення штрафних санкцій визначається судом, виходячи з обставин кожної окремої справи, які у кожному конкретному випадку є різними.
Як вбачається, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій, виходив з того, що виключні обставини, з якими положення чинного законодавства, зокрема стаття 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, пов`язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій, відсутні, відповідач не довів відсутності своєї вини у порушення договірного зобов`язання зі своєчасної поставки продукції, невідповідності розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій наслідкам порушення, а саме лише посилання відповідача на те, що заявлена сума штрафних санкцій може бути надмірним тягарем для відповідача не є підставою для відмови у стягненні.
Отже суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що зменшення штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду, виходив саме з обставин, які склалися у цій справі, дослідивши усі доводи відповідача щодо цього питання, застосував положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України та дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Верховний Суд вважає, що такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні судами попередніх інстанцій статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України та відповідає сформованій та сталій судової практиці Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, з урахуванням встановлених судами фактичних обставин щодо відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій у цій конкретній справі.
Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 910/5625/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 907/532/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 920/437/19, оскільки висновки Верховного Суду, зроблені у зазначених справах, були зроблені за інших, ніж у цій справі фактичних обставин справи, зокрема за інших наведених відповідачами у підстав для зменшення пені.