ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10111/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 (колегія суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий, Шаптала Є.Ю., Отрюх Б.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс"
до Київської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
2) Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна",
3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут розвитку людини" (інститут інвалідів),
про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
за участю:
позивача: Щербак Є.М. (адвокат)
відповідача: 1) Баранов М.С. (самопредставництво), 2) Пилипчук І.І. (самопредставництво)
третьої особи-1: Шляхова М.Р. (самопредставництво)
третьої особи-2: Столярчук І.В. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), в якому просило визнати:
- незаконною бездіяльність відповідача щодо не розгляду протягом одного місяця заяв позивача про надання згоди на поділ та розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва з кадастровим номером 8000000000:75:213:0007, площею 1,16199 га, що розташована по вул. Івана Крамського, 10 у Святошинському районі міста Києва (далі - земельна ділянка), (далі - вимога 1);
- зобов`язати відповідача розглянути протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили заяв від 10.09.2018 (вхідний номер К-35816), від 10.09.2018 №10/09/18-з (вхідний номер 08/16300) про надання згоди на поділ та розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, без нотаріально посвідченої згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут розвитку людини" (інститут інвалідів), Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на поділ вказаної земельної ділянки (далі - вимога 2).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником будівлі, яка розташована на земельній ділянці, а відтак в силу приписів земельного та цивільного законодавства позивач набув право користування частиною вказаної земельної ділянки, необхідною для розміщення та обслуговування будівлі.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021, позов задоволено частково щодо вимоги 2, в частині вимоги 1 в позові відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що жодних обґрунтованих підстав для не здійснення розгляду поданих позивачем заяв у встановлені законодавством строки відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що свідчить про неправомірність бездіяльності відповідача. Щодо вимоги 1 суди вказали на те, що задоволення такої вимоги не призведе до поновлення прав та інтересів позивача та встановлення обставин неправомірної бездіяльності відповідача є фактично мотивами суду для зобов`язання відповідача вчинити дії, в той час як в резолютивній частині підлягають відображенню наслідки розгляду судом викладених мотивів.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та закрити провадження у справі.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник касаційної скарги вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та підпункту 2.3 Порядку набуття прав на землю комунальної власності у місті Києві, який затверджено рішенням відповідача від 20.04.2017 № 241/2463 (далі - Порядок) у подібних правовідносинах.
3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач, як набувач нерухомого майна - будівлі літ. "Н", блок "А", загальною площею 3 495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, корпус 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000 (далі - Будівля), 10.09.2018 звернувся до відповідача із заявою про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування існуючих будівель та споруд, що підтверджується вхідною відміткою відповідача №К-35816. До заяви було долучено відповідні документи, що вимагаються порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у м. Києві.
4.2. Крім того, 10.09.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання укладеного між ТОВ "Інститут розвитку людини (Інститут інвалідів)" (далі - третя особа-3) та відповідачем договору оренди земельної ділянки, що підтверджується вхідною відміткою відповідача №08/16300. У вказаній заяві позивач вказував, що розташовані на земельній ділянці будівлі за літ. "Н" (блок "А" та "В"), літ. "О" та літ. "П" було відчужено на користь інших юридичних осіб, а тому існує об`єктивна необхідність у поділі земельної ділянки.
4.3. Листом вих. №ЗГП-0346 від 20.09.2018 Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа -1) повідомив позивача, що для подальшого опрацювання питання щодо можливості надання згоди на поділ (об`єднання) земельної ділянки необхідно окремим листом обґрунтувати необхідність поділу земельної ділянки та надати нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки від землекористувача такої ділянки відповідно до функціонального використання нерухомого майна.
4.4. 31.10.2018 позивач листом вих. №30-10/ОСЛ звернувся до третьої особи-1, в якому навів обґрунтування необхідності поділу земельної ділянки та вказав про необґрунтованість вимоги третьої особи-1 щодо надання нотаріально посвідченої згоди на поділ земельної ділянки від землекористувача такої ділянки.
4.5. 06.11.2018 позивач звернувся до третьої особи-1 із заявою, що підтверджується вхідною відміткою №057/17586 про видачу резолюції (доручення) Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київської міської ради до заяви позивача на розроблення технічної документації із землеустрою від 10.09.2018 (справа №К-35816) та матеріалів для розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки.
4.6. Листом від 15.11.2018 №0570202/2-24507 третя особа-1 повідомила позивача про необхідність подання нотаріально посвідченої згоди на поділ земельної ділянки її користувачами.
4.7. 08.06.2019 позивач направив Вищому навчальному закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (далі - третя особа-2), та третій особі-3 звернення про надання нотаріально посвідченої згоди на поділ земельної ділянки, але відповідей не отримав.
4.8. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.9. Згідно частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
4.10. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
4.11. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
4.12. Частиною другою статті 791 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час звернення у суд із позовом, визначено, що формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. При цьому згідно положень частини 6 цього Кодексу формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
Звернувшись із позовом у даній справі позивач вказував, що з 12.10.2017 ним набуто право власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, однак між ТОВ "Інститут розвитку людини (Інститут інвалідів)" та відповідачем існує договір оренди земельної ділянки, а відтак в силу приписів статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України ним набуто право користування частиною вказаної земельної ділянки, необхідною для розміщення та обслуговування будівлі. Позивач вказував, що розташовані на земельній ділянці будівлі за літ. "Н" (блок "А" та "В"), літ. "О" та літ. "П" було відчужено на користь інших юридичних осіб, а тому існує об`єктивна необхідність у поділі земельної ділянки.
4.13. Згідно з частиною першою статті 123 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час звернення у суд із позовом, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого, зокрема, органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Частиною другою статті 123 вказаного Кодексу у тій же редакції унормовано, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною третьою статті 123 зазначеного Кодексу у наведеній редакції визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.
4.14. У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту свого права у вигляді визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо не розгляду протягом одного місяця заяв позивача про надання згоди на поділ та розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, які викладені у вимозі 2.
При цьому суди не врахували, що позивач не скористався процедурою щодо вирішення спірного земельного питання, яка визначена частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, а бажає захистити своє право в спосіб, який викладено у позові.
4.15. Зважаючи на викладене, задоволення судом першої інстанції вимоги 2, з висновками якого погодився апеляційний суд в цій частині, не є належним способом захисту прав, оскільки досягнення результату за заявленою позивачем вимогою 2, має здійснюватися у спосіб, визначений наведеними положеннями частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, що прямо передбачено цією нормою.
Отже, вимога 2 не підлягає задоволенню судами, оскільки позивач обрав неефективний спосіб для захисту порушеного права зважаючи на те, що наведеними положеннями закону визначений інший спосіб досягнення бажаного для позивача результату.
4.16. Оскільки суди при винесенні оскаржених судових рішень наведених норм права та вищевказаних правових позицій Великої Палати Верховного Суду не врахували, правові підстави для задоволення позову в частині вимоги 2 відсутні.
4.17. З огляду на викладене, наведені скаржником у касаційній скарзі положення статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України, статті 56 Закону України "Про землеустрій", підпункту 2.3 Порядку, мають застосовуватися у взаємозв`язку із вимогами частин 2, 3 статті 123 та статті 791 ЗК України.
4.18. В той же час колегія суддів вважає безпідставним посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/15585/19, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень і закриття провадження у справі, оскільки обставини у зазначеній справі є відмінними від обставин справи, яка переглядається, що полягає у наявності об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці у справі № 910/10111/19, в той час, як у справі № 910/15585/19 такий об`єкт на земельній ділянці не знаходився, що свідчить про не подібність правовідносин.
Суд зазначає, що на вказану обставину звернула увагу і Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові від 26.05.2020 зі справи № 910/15585/19. Так, у п. 5.14 наведеної постанови від 26.05.2020 зі справи № 910/15585/19 зазначено: "Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим посилання апеляційного господарського суду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 599/567/17, оскільки за обставинами вказаної справи позивачем захищалося право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна, що вже перебувало у користуванні позивача, тобто спір безпосередньо стосувався набуття та захисту останнім майнових прав, натомість у справі № 910/15585/19 проект землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером 2312500000:07:033:0014 не передбачає виникнення чи припинення права користування Держпідприємством цією ділянкою, указане право вже існує та не оспорюється ОДА та/або третіми особами.".
4.19. Зважаючи на викладене, оскаржувані судові рішення в частині задоволення вимоги 2 підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові у цій частині.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги, що відповідає правовій позиції, яка викладена у пункті 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
4.20. Відповідно до положень статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням вище наведеного та положень вказаної статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав скасовувати судові рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких судами було відмовлено.
4.21. Згідно з частиною 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
4.22. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства і мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
4.23. Отже, вказані рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.24. З урахуванням наведеного судові рішення в частині задоволення вимоги 2 підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові у цій частині, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін.
4.25. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпунктів "б", "в" ГПК України, судові витрати за розгляд апеляційних та касаційних скарг у справі належить покласти на позивача.
Керуючись статтями 301, 308, 311, 315, 317 ГПК України,