ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/3211/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 (суддя Куксов В.В. - головуючий, судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.) та ухвалу Господарського суду Київської області від 24.12.2020 (суддя Шевчук Н.Г.)
за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру
до Приватного акціонерного товариства "Таурус груп"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Обухівське"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про витребування з незаконного володіння земельні ділянки
за участю:
відповідача: Дем`янюк Р.В. (адвокат)
третьої особи-1: Школьна К.В. (представник)
прокурора: Шекшеєва В.С, (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Прокурор Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Таурус груп" (далі - відповідач), згідно з яким, просив:
- визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 14.08.2007 № 982 в частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9574 га для ведення особистого селянського господарства на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - вимога 1);
- витребувати на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача земельні ділянки: площею 1,1131 га з кадастровим номером 3223186200:02:002:0095 та площею 0,8443 га з кадастровим номером 3223186200:02:002:0094, загальною вартістю 51 931,78 грн., які розташовані на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - вимога 2).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне розпорядження суперечить вимогам законодавства та земельні ділянки вибули незаконно з державної власності, у зв`язку з чим порушені права та інтереси держави в особі позивача.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2019 відмовлено у відкритті провадження в частині вимоги 1 з підстав визначених пунктом 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2.2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021, позов прокурора залишено без розгляду.
2.3. Судові рішення мотивовані тим, що у прокурора не виникло право на позов в інтересах держави в особі позивача, що виключає підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та ухвалу Господарського суду Київської області від 24.12.2020 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийнятті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 727/14197/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18. При цьому прокурор вказує на те, що ним була дотримана процедура, яка визначена статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом надсилання відповідному органу листа від 25.09.2019 № 05/09/1-127вих19 (далі - Лист), проте суд першої інстанції взяв до уваги лише заяву відповідача про залишення позову без розгляду, чим позбавив прокурора права відреагувати на цю заяву, що є порушенням принципу змагальності сторін. Крім того, прокурор посилається на те, що він в апеляційній скарзі обґрунтував неможливість подання суду першої інстанції Листа та листа від 15.10.2019 № 10-10-0.222-13268/2-19, але суд залишив це поза увагою.
3.3. Приватне акціонерне товариство "Обухівське", третя особа на стороні позивача, подала відзив на касаційну скаргу прокурора, у якому просить задовольнити касаційну скаргу прокурора та наводить доводи для її задоволення.
Відповідно до приписів частини 2 статті 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
Оскільки вказаний відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до поданої касаційної скарги, однак не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що згідно з штемпелем Господарського суду Київської області позовна заява прокурора від 12.12.2019 подана ним до суду 24.12.2019.
4.2. Копія повідомлення від 12.12.2019 за вих. № 05/09/1-708вих19 (далі - Повідомлення) долучена до матеріалів позовної заяви без доказів його направлення позивачу. Також суди вказали, що в матеріалах справи відсутні докази дотримання прокурором вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення позивача про звернення з даним позовом до суду.
4.3. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 2 частини першої статті 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
4.4. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
4.5. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
4.6. Питання про представництво інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Отже, цей Закон було прийнято до набрання чинності наведених вище положень статті 1311 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.
4.7. Разом з тим статтею 53 ГПК України у редакції, чинній із 15.12.2017, тобто такої, що введена у дію після набрання чинності вказаними положеннями Конституції України, встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5).
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, 4) а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
4.8. Згідно частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
4.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 920/447/18 вказано, що бездіяльність органу щодо захисту законних інтересів держави полягає в тому, що відповідний орган, враховуючи встановлені у відкритому за фактом кримінального правопорушення провадженні обставини, всупереч своїм повноваженням щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель, не вжив заходів щодо усунення порушень, вказаних у позові.
4.10. У справі, що переглядається у касаційному порядку, прокурор посилався на наявність кримінального провадження, на наявність порушення земельного законодавства починаючи із 2007 року та зазначає у чому воно полягає.
4.11. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Отже, якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі є підстави для висновку про нездійснення захисту інтересів держави таким органом.
4.12. Приймаючи оскаржену у касаційному порядку ухвалу суд першої інстанції зазначив, що представник позивача у судове засідання не з`явився, жодних пояснень не надав.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду.
Судові рішення мотивовані тим, що у прокурора не виникло право на позов в інтересах держави в особі позивача, виходячи із відсутності підстав для представництва прокурором позивача, що виключає підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Розглядаючи дану справу судом першої інстанції 27.12.2019 було прийнято дві ухвали, однією із яких позовну заяву прокурора було залишено без руху з тих підстав, що прокурором у позовній заяві не зазначено обґрунтування залучення третіх осіб у справі та з підстав не засвідчення прокурором копій документів, доданих до позовної заяви, із зазначенням про те, що доказів перебування прокурора Дутчин І.М. на посаді у прокуратурі Київської області на дату засвідчення ним копій документів до матеріалів справи не додано, та запропоновано усунути недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, ухвалою від 16.01.2020 відкрито провадження у справі та зупинено його до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18, ухвалою суду від 16.11.2020 провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання, ухвалою суду від 17.12.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву, і лише 24.12.2020 ухвалою суду позов прокурора залишено без розгляду.
Отже, відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції установив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 162, 164 ГПК України. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора як з цих підстав без руху не залишив.
4.13. Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені в суспільстві правила та засади моральності суспільства.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні, а відтак мають бути послідовними.
4.14. У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, наведені у п. 4.12. цієї постанови дії суду першої інстанції не були послідовними, та виходячи із викладеного, створюють у подальшому прецедент непередбачуваності судового процесу.
4.15. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Виходячи із вищенаведених висновків Верховного Суду, викладених у інших справах, бездіяльність відповідного органу, якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то, у такому випадку вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.
З подібного застосування вказаних вище норм права та вказаної практики Верховного Суду виходив і Касаційний господарський суд приймаючи постанову від 26.05.2021 зі справи № 926/14/19.
Вищенаведене не було враховано судами попередніх інстанцій.
4.16. Європейський суд з прав людини, досліджуючи питання права на справедливий суд крізь призму повноти судового рішення, зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), від 27 вересня 2001 року № 49684/99). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5).
Отже, подібні положення щодо обґрунтованого рішення мітяться і у національному законодавстві.
4.17. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.18. Щодо доводів представника відповідача, зазначених у судовому засіданні суду касаційної інстанції стосовно наявності правових підстав для закриття касаційного провадження через неподібність правовідносин у висновках щодо застосування норми права, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду із обставинами даної справи слід зазначити наступне.
Згідно ухвали суду касаційної інстанції від 23.06.2021 касаційне провадження у даній справі було відкрито з підстав, передбачених абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до положень абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 цього абзацу.
Згідно ж абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, наведені положення абзаців 1 та 2 частини другої статті 287 ГПК України передбачають різні випадки касаційного оскарження судових рішень, при цьому абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі якого судом касаційної інстанції було відкрито касаційне провадження у даній справі, виключних випадків для касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, не передбачено.
За вказаних обставин зазначені вище доводи представника відповідача, викладені у судовому засіданні суду касаційної інстанції, є безпідставними.
4.19. Згідно із положеннями частини 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
4.20. За вказаних вище обставин судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,