ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/511/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В. Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 (колегія суддів у складі: Гребенюк Н.В. - головуючий, Зубченко І.В., Чернота Л.Ф.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 16.02.2021 (суддя Паламарчук В.В.)
за позовом Державного підприємства "Енергоринок"
до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
про визнання недійсним правочину
за участю:
позивача: 1) Гордій Р.А, (адвокат), 2) Копильний Я.І. (адвокат)
відповідача: 1) Ставицька І.Б. (адвокат), 2) Левченкр О.В. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Державне підприємство "Енергоринок" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі - відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину від 24.12.2019 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.12.2019 суперечить статті 525, статті 601, ч.3 статті 615 Цивільного кодексу України, Закону України "Про електроенергетику", Закону України "Про ринок електричної енергії", оскільки розрахунки за куповану електричну енергію можливі лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання виключно на підставі алгоритму розподілу коштів; сума, яку відповідач вважає припиненою згідно заяви про зарахування, є спірною.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.02.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2021, в позові відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено, що сума заборгованості кожної сторони інша, ніж була застосована в заяві про зарахування однорідних вимог; на дату вчинення відповідачем одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог відносини між учасниками ринку електроенергії регулював Закон України "Про ринок електричної енергії" від 17.04.2017 № 219-VIII, який вже не містив положень щодо спеціального порядку розрахунку; Закон України "Про ринок електричної енергії" не містить заборон щодо проведення заліку зустрічних однорідних вимог між учасниками ринку електричної енергії.
3. Короткий зміст касаційної скарги та узагальнюючі доводи інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Державне підприємства "Енергоринок" просить постанову та рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права з урахуванням висновку Верховного Суду, який здійснений не у подібних правовідносинах, оскільки відмінними є суб`єктний склад учасників спору та правова природа договорів між ними.
Скаржник в якості підстав оскарження посилається на п.2 та п.3 ч.2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме на необхідність відступлення у справі від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах з огляду на специфіку правовідносин між учасниками оптового ринку електроенергії.
3.2. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, де просив залишити без змін оскаржені рішення, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
4. Мотивувальна частина
4.1. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).
4.2. Як встановлено судами, 24.02.2009 між позивачем та відповідачем укладено договір №5316/01, відповідно до п.1.1 якого ТЕЦ зобов`язується продавати, а ДПЕ зобов`язується купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
За умовами пункту 3.7 договору №5316/01 (в редакції додаткової угоди від 24.06.2011 №7222/02, визначено, що ДПЕ до 6 числа місяця, наступного за розрахунковим, надає ТЕЦ електронною поштою акт купівлі-продажу електроенергії, виробленої ТЕЦ за формою, додатку №6 до цього Договору.
Згідно з п. 4.1 договору №5316/01 (в редакції додаткової угоди від 30.12.2011 №7998/02 розрахунок за куплену ДПЕ електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок ТЕЦ, з урахуванням ПДВ, та, за згодою сторін, іншими формами, що передбачені чинним законодавством.
Пунктом 4.2. договору №5316/01 передбачено, що платежі, за отриману ДПЕ у ТЕЦ електроенергію здійснюються кожного банківського дня з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання ДПЕ відповідно до алгоритму ОРЕ, який затверджується НКРЕ.
31.01.2017 між позивачем та відповідачем підписано акт купівлі-продажу електроенергії за договором № 5316/01, яким підтверджується факт отримання ДП "Енергоринок" у січні 2017 року електроенергії у обсязі 89 265,545 тис.кВт.г. та вартістю 223 792 291,93 грн.
Додатковою угодою від 29.12.2018 №16283/01 до договору від 24.02.2009 №5316 сторони дійшли згоди про розірвання договору з 01.01.2019.
Станом на 12.03.2020 заборгованість позивача перед відповідачем за куповану у січні 2017 року електроенергію згідно договору № 5316/01 становить 26 019 764,19 грн, що підтверджується довідкою ДП "Енергоринок" про заборгованість за куповану з ОРЕ електроенергію станом на кінець дня 12.03.2020.
Крім того, 26.09.2007 між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу електричної енергії №4265/02, за умовами п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16193/01) ДПЕ зобов`язується продавати, а ОСР зобов`язується купувати електричну енергію, необхідну для компенсації технологічних втрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 3.1 договору №4265/02 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16193/01) сторони визнають свої зобов`язання за ДЧОРЕ і додатками до ДЧОРЕ, що є його невід`ємними частинами, законодавством України, зокрема Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії.
Умовами п. 3.4 договору №4265/02 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16193/01) визначено, що ДПЕ продає, а ОСР купує електричну енергію, необхідну для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами, в обсягах, які визначаються згідно з розділом 4 Договору.
Згідно з п. 4.10 договору №4265/02 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16193/01) ДПЕ надсилає ОСР електронною поштою до 11 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим, акт купівлі-продажу електричної енергії між ДПЕ та ОСР за формою, наведеною у додатку №2 до договору.
Відповідно до п. 4.11 договору №4265/02 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16193/01) ДПЕ до 15 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим, надсилає ОСР поштою (або за письмовим зверненням ОСР іншим прийнятним для сторін засобом комунікації) акт купівлі-продажу, підписаний зі свого боку, у двох примірниках.
За умовами п. 6.2 договору №4265/02 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16193/01) оплату за куплену електроенергію у розрахунковому періоді ОСР здійснює відповідно до ІВКОР грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків ОСР. ОСР здійснює оплату вартості купленої електроенергії шляхом перерахування ДПЕ суми, визначеної відповідно до п. 6.2.1 Договору, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.
Відповідно до п. 6.2.2 договору №4265/02 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16193/01) остаточний розрахунок за куплену ОСР в ДПЕ електроенергію в розрахунковому місяці на підставі акта купівлі-продажу, отриманим ОСР відповідно до п. 4.10 договору, здійснюється ОСР до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої ОСР електроенергії, зазначеної в акті купівлі-продажу та сумарною оплатою ОСР за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. У цьому випадку ОСР зобов`язаний обов`язково вказати призначення платежу, в якому обов`язково зазначається відповідний договір, за яким здійснюється купівля-продаж електроенергії та розрахунковий період".
4.3. 30.06.2019 між позивачем відповідачем підписано акт купівлі-продажу електроенергії згідно з договором №4265/02 за червень 2019 року в обсязі 30 694,252 кВт.г. та вартістю 57 814 505,95 грн.
02.01.2020 на адресу Державного підприємства "Енергоринок" надійшла заява Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" від 24.12.2019 №10-74/20183 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
За змістом до зазначеної заяви:
- станом на 23.12.2019 ДП "Енергоринок" має заборгованість перед АТ "Полтаваобленерго" за договором від 24.02.2009 №5316/01 за куповану електроенергію на суму 236 037 762,00 грн, в тому числі за січень 2017 року 26019764,19 грн;
- станом на 23.12.2019 АТ "Полтаваобленерго" має заборгованість перед ДП "Енергоринок" у розмірі 13 741 520,02 грн за куповану у червні 2019 року електричну енергію за договором від 26.09.2007 №4265/02;
- відповідач вважає припиненим зобов`язання у розмірі 13 741 520,02 грн перед ДП "Енергоринок" за куповану електричну енергію за договором №4265/02, шляхом часткового зарахування боргу ДП "Енергоринок" перед АТ "Полтаваобленерго" за відпущену компанією товарну продукцію у січні 2017 року за договором №5316/01.
- за результатами проведеного зарахування зустрічних однорідних вимог залишок заборгованості ДП "Енергоринок" перед АТ "Полтаваобленерго" за договором №5316/01 складає 222 296 241,98 грн в тому числі за січень 2017 року 12 278 244,17 грн.
4.4. 13.01.2020 ДП "Енергоринок" у відповідь на вищезазначену заяву надіслано лист №02/22-24, яким повідомлено заперечення проти припинення зобов`язання шляхом зарахування однорідних вимог за куповану АТ "Полтаваобленерго" електроенергію, оскільки це порушує законодавство України.
Також 13.01.2020 між ДП "Енергоринок" та АТ "Полтаваобленерго" складений акт звірки взаємних розрахунків №02/32-223 за договором від 24.02.2009 №5316/01, відповідно до якого по даним ДП "Енергоринок" загальна заборгованість на кінець грудня становить 236 037 762,00, за даними АТ "Полтаваобленерго" вказано відхилення у розмірі 13 741 520,02 грн із зазначенням причини розходжень "заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.12.2019 №10-74/20183".
Листом від 06.02.2020 №01/32-545 ДП "Енергоринок" повідомлено АТ "Полтаваобленерго" про відсутність підстав для виключення з бухгалтерського обліку заборгованості відповідача у розмірі 13 741 520,02 грн, оскільки позивач заперечує проти припинення зобов`язань, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, враховуючи спеціальні вимоги Закону України "Про ринок електричної енергії".
Позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за куповану у червні 2019 року електроенергію згідно договору від 26.09.2007 №4265/02 становить 13 741 520,02 грн, що підтверджується актом звірки розрахунків від 29.01.2020 №12-82/1644, однак з безпідставним відображенням відповідачем відхилення на вказану суму.
4.5. Суди при винесенні судових рішень про відмову у позові вказали, що позивачем у встановленому законом порядку не спростовано належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної зі сторін за договором на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою, ніж та, яка зазначена у заяві від 24.12.2019 №10-74/20183, не надано доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про безспірність заборгованості.
Отже, у справі судами встановлена правильність вказівки сум заборгованостей сторін, що зазначені у спірній заяві про зарахування зустрічних вимог.
Зазначений факт судом касаційної інстанції з урахуванням меж перегляду справи у суді касаційної інстанції і підстав перегляду справи у суді касаційної інстанції не переоцінюється.
Крім того, зі встановлених обставин справи вбачається, що розбіжності щодо сум заборгованості сторін вказані в актах звірки взаємних розрахунків, складених після спірної заяви про зарахування зустрічних вимог і пов`язані з незгодою позивача з таким зарахуванням.
4.6. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1). Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч.3).
Згідно з ч. 3 статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до ч. 5 статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної зі сторін за договором на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою, ніж та, яка зазначена у заяві про зарахування зустрічних вимог, не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безспірність заборгованості.
Така ж правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, яка відповідно до ч.4 статті 236 ГПК України повинна судами враховуватись.
4.7. В даній справі, що розглядається, суди попередніх інстанції, застосовуючи правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/11116/19, зазначили, що до 01.07.2019 відносини між сторонами як учасниками оптового ринку з купівлі та продажу електричної енергії регулювалися Законом України від 16.10.1997 № 575/97-ВР "Про електроенергетику", стаття 151 якого визначала спеціальний порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії.
Разом з тим, з 01.07.2019 Закон України "Про електроенергетику" втратив чинність, у зв`язку з чим на дату вчинення відповідачем одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (24.12.2019) відносини між учасниками ринку електроенергії регулював Закон України "Про ринок електричної енергії" від 17.04.2017 № 219-VIII, який вже не містив положень щодо спеціального порядку розрахунку.
Посилання на пункт 16 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії", якими передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо особливостей погашення заборгованості за електричну енергію, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії, є безпідставними. Адже новий Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" №719-IX було ухвалено лише 17.06.2020. Закон України "Про ринок електричної енергії" не містив заборон щодо проведення заліку зустрічних однорідних вимог між учасниками ринку електричної енергії.
Крім того, суди зазначили, що договір купівлі-продажу електричної енергії від 26.09.2009 №4265/02, укладений між ПАТ "Полтаваобленерго" та ДП "Енергоринок", також не містить жодних заборон щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Зокрема, за умовами договору встановлено певний порядок розрахунків між сторонами, у саме п. 6.2 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16193/01) відповідно до якого, оплату за куплену електроенергію у розрахунковому періоді ОСР здійснює відповідно до ІВКОР грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків ОСР. ОСР здійснює оплату вартості купленої електроенергії шляхом перерахування ДПЕ суми, визначеної відповідно до п. 6.2.1 Договору, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.
Відповідно до положень статті 1087 ЦК України визначено форми розрахунків: готівкову та безготівкову.
Згідно частини першої статті 1088 ЦК України при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
З наведеного вбачається, що встановлена договором форма розрахунків (безготівкова) відповідачем не змінювалася в односторонньому порядку, у зв`язку з чим доводи скаржника про зазначене не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів зазначає, що зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов`язань, врегульованих главою 50 ЦК України.
Отже, невнесення сторонами змін у договір не свідчить про те, що між сторонами продовжує діяти спеціальний порядок розрахунків, передбачений Законом України "Про електроенергетику", який втратив чинність. Після набуття чинності Законом України "Про ринок електроенергії" припинили існування поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.
Вказані мотиви стали підставою для спростування доводів позивача про невідповідність спірної заяви про зарахування зустрічних вимог спеціальному законодавству, яке таке зарахування не дозволяє, а відповідно і підставою для відмови у позові.
4.8. В касаційній скарзі позивач зазначає, що вказаний висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 не повинен був застосуватись апеляційним судом, оскільки правовідносини в цій справі і тій, що розглядаються, відмінні за суб`єктним складом та по правовій природі договорів і зобов`язань сторін, а саме: у справі №910/11116/19 відповідачем виступало ДП "НАЕК "Енергоатом" як генеруюча компанія, у справі №917/511/20, що розглядається, - АТ "Полтаваобленерго" як оператор системи розподілу (ОСР); у справі №910/1116/19 ДП "НАЕК "Енергоатом" здійснювало купівлю електричної енергії для водосховища Ташлицької ГАЕС (тобто на власні потреби), а у справі №917/511/20 АТ "Полтаваобленерго" купувало електричну енергію, необхідну для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами (тобто на виконання умов договору купівлі-продажу).
Разом з тим, такі доводи позивача колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не доводять невірність застосування вказаної вище правові позиції до спірних правовідносин у справі, що розглядається, і позивач і відповідач є учасниками оптового ринку електроенергії, договору між членами ринку електричної енергії, відносини між сторонами регулювалися Законом України від "Про електроенергетику", пізніше Законом України "Про ринок електричної енергії", правовий статус АТ "Полтаваобленерго" як оператора системи розподілу також регулюється Законом України "Про ринок електричної енергії".
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15ц).
У справі №910/11116/19 Верховним Судом вирішувався спір Державного підприємства "Енергоринок" з Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Державне підприємство "Енергоринок" просило визнати недійсною заяву ДП "НАЕК "Енергоатом" про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 08.08.2019. Між сторонами також укладався купівлі-продажу електричної енергії, відповідно до якого ДП "НАЕК "Енергоатом" продавав, а ДП "Енергоринок" купував електричну енергію; відповідно до умов цього договору також ДП "НАЕК Енергоатом" купувало у позивача електричну енергію, необхідну для заповнення верхнього водосховища Ташлицької ГАЕС на оптовому ринку електричної енергії України. Заборгованість учасників спору між собою була підтверджена і співпадала з тією, що зазначена в заяві про зарахування зустрічних вимог. Підставами позову було вказано не безспірність заборгованості, суперечність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог положенням договору і приписам спеціального законодавства, у зв`язку з тим, що розрахунки за куповану ДП "Енергоринок" електричну енергію на Оптовому ринку електричної енергії України були можливі лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, виключно на підставі алгоритму розподілу коштів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що справа, що розглядається, і справа №910/11116/19 є подібними, спірні правовідносини і обставини справи також є подібними, що дає підстави суду для врахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові у справі №910/11116/19, при вирішенні спору у справі №917/511/20 відповідно до ч.4 статті 236 ГПК України.
Доводи скаржника щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, направлені на обґрунтування неподібності правовідносин в цій справі та у справі, що розглядається, з чим колегія суддів Верховного Суду з огляду на вищезазначене не погоджується.
Відступати від викладеного в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 висновку колегія суддів Верховного Суду не вважає за доцільне, оскільки з ним погоджується.
Таким чином, касаційна скарга в частині підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до положень статті 309 ГПК України задоволенню не підлягає, оскільки скаржником не доведено порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права та необхідність відступу від врахованого ним висновку Верховного Суду щодо застосування норм права.
4.9. Позивач в касаційній скарзі в якості підстав касаційного оскарження посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах з огляду на специфіку правовідносин між учасниками оптового ринку електроенергії.
Разом з тим, як зазначалось вище, висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають застосуванню, у подібних правовідносинах викладався в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відступати від вказаного висновку колегія суддів Верховного Суду правових підстав не вбачає.
Відповідно до приписів пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Враховуючи викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Енергоринок", відкрите з підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю.
4.10. Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України,