Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 346/1615/17
провадження № 61-3498св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф. Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 05 грудня 2007 року вона надала ОСОБА_4 20 000 доларів США в якості завдатку за придбання нежитлового приміщення на другому поверсі будівлі приватного вищого навчального закладу "Коломийський коледж права і бізнесу".
В подальшому вона на користь відповідачів сплатила авансовими платежами кошти у розмірі 43 335 доларів США. Факт передачі коштів фіксувався у договорі позики.
Загальна сума грошових коштів, наданих нею на придбання майна, складає 63 335 доларів США.
Проте, з`ясувалось, що будівля приватного вищого навчального закладу "Коломийського коледжу права і бізнесу" перебувала в іпотеці на забезпечення виконання кредитних зобов`язань і в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку майно придбане ТОВ "Естейт Селлінг".
Вказувала, що оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення між сторонами укладений не був, то передана грошова сума у загальному розмірі 63 335 доларів США у розумінні положення частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню на її користь.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просила стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 1 711 311,70 грн, що еквівалентно 63 335 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Судові рішення мотивовано тим, що оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення між сторонами укладено не було, а сторони лише домовилися, що такий договір буде укладений у майбутньому, то передана позивачем відповідачам грошова сума у розмірі 63 335 доларів США, що еквівалентно 1 711 311,70 грн, є авансом, який підлягає поверненню позивачу, так як відповідачами не надано доказів виконання своїх зобов`язань.
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, касаційний суд виходив із того, що апеляційний суд під час розгляду справи не надав правової оцінки доводам відповідача, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, про застосування строків позовної давності.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2017 року скасовано, ухвалено нове.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 20 000,00 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в солідарному порядку 43 335,00 доларів США.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, вказував, що останній дійшов помилкового висновку, що отримані відповідачами кошти є авансом у рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, оскільки між сторонами було укладено договори позики. Таким чином, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) апеляційний суд застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та задовольнив позовні вимоги частково. При цьому апеляційний суд зазначив, що оскільки зобов`язання у договорах позики визначено у іноземній валюті - доларах США, тому на користь позивача підлягає стягненню борг у вказаній валюті.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року, апеляційний суд вказував, що позивачем не було пропущено строк позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, провадження № 61-20376св18, від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17, провадження № 61-8096св19, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16, провадження № 61-4313св19, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту розписки не вбачається отримання нею від позивача грошових коштів у сумі 20 000 доларів США саме у борг та не встановлено її обов`язку повернути грошові кошти. Крім того, із позовних вимог, викладених у позовній заяві, не вбачається, що позивач просить стягнути з неї 20 000 доларів США за договором позики від 05 грудня 2007 року.
Заявник вказує, що вона не заперечує написання нею розписки, проте заперечує отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язань щодо їх повернення позивачу, оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо відчуження нею магазину позивачу. Таким чином, суди не встановили справжньої природи укладеного між сторонами договору та дійшли помилкового висновку про укладення договору позики.
Також вважає помилковим застосування апеляційним судом положень статті 1049 ЦК України, оскільки матеріали справи не містять вимоги, яка б пред`являлась позивачем до неї як до боржника за договором позики, що свідчить про те, що між сторонами не було укладено договору позики.
ОСОБА_4 не згодна із висновками апеляційного суду щодо стягнення в солідарному порядку із відповідачів 43 335 доларів США.
Так, апеляційний суд дійшов висновку, що у договорі позики від 05 грудня 2007 року не визначено строк повернення всієї суми позичених коштів, тому такий строк визначається моментом пред`явлення вимоги. Проте, такі висновки є помилковими, оскільки пунктом 1.3 договору позики передбачено, що позичальники зобов`язуються повернути суму позики до 02 лютого 2009 року. Отже, висновки апеляційного суду суперечать наявним доказам у справі, а саме договору позики від 05 грудня 2007 року, на підставі якого стягують грошові кошти. Таким чином, вважає, що позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, пропустила строк позовної давності.
Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 грудня 2007 року ОСОБА_4 отримала у ОСОБА_1 кошти в сумі 20 000 доларів США в якості завдатку за магазин, що підтверджується копією розписки.
Цього ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 підписаний документ, названий як договір позики, згідно якого сторонами узгоджено передачу грошової суми 218 835 грн 69 коп., що становить еквівалент 43 333,80 доларів США за курсом Національного банку України на день укладення договору із внесенням сум платежів згідно графіка щомісячно, починаючи з 02 січня 2008 року по 02 грудня 2009 року.
За змістом пункту 1.3 даного договору відповідачі, як позичальники, зобов`язалися повернути суму позики до 02 лютого 2009 року, а у випадку неможливості повернення суми позики - подарувати ОСОБА_1 частину нежитлового приміщення площею 24,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (пункт.1.4 договору).
Загальна сума грошових коштів, внесених ОСОБА_1 в якості сплати повної вартості нежитлового приміщення на другому поверсі будівлі, складає 63 335 доларів США, що становить 1 711 311 грн 70 коп. за курсом Національного банку України на день подання позову до суду 03 квітня 2017 року.
Встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення між сторонами укладено не було.
Будь-яких доказів, які б свідчили про повернення грошових коштів позивачу, відповідачами суду не представлено.
Відомості про юридичну особу приватний вищий навчальний заклад "Коломийський коледж права і бізнесу" свідчать про те, що його засновниками були, зокрема ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.