Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 357/2300/19
провадження № 61-1003св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року у складі судді Кошеля Б. І. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., про скасування державної реєстрації права на нерухоме майно.
Позовну заяву мотивовано тим, що 21 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі -
ЗАТ КБ "Приватбанк"), правонаступниками якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КІА3GА00000025, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 109 355,20 дол. США зі строком повернення кредитних коштів до 21 лютого 2028 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 21 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого позивач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності трикімнатну квартиру, загальною площею 80,80 кв. м, житловою площею 42,50 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, 21 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було підписано заставну № 6642320, відповідно до якої зазначена квартира була передана в заставу.
З претензії про добровільне звільнення квартири від 09 лютого 2018 року, надісланої ПАТ КБ "ПриватБанк" на її адресу, їй стало відомо, що 29 червня 2016 року банк отримав у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 05 лютого 2008 року. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 жовтня 2016 року, індексний номер 31679565, прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О., і саме це рішення стало підставою внесення запису про право власності на майно.
Позивач вважає таке рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень неправомірним, а державну реєстрацію права власності на квартиру за банком такою, що має бути скасована, оскільки всупереч вимогам Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, банком не було надіслано боржнику повідомлення про порушення зобов`язання. Це унеможливило встановлення нотаріусом завершення
30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності на це майно.
Крім того, зазначає, що на момент прийняття нотаріусом оспорюваного рішення був чинним Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з яким заборонено примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язання громадянина України за споживчим кредитом, наданим йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті.
Вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неправомірним, а державна реєстрація права власності на зазначену квартиру за банком є такою, що має бути скасована із вказаних у позові підстав.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за АТ КБ "Приватбанк" на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, від 03 жовтня 2016 року, індексний номер: 31679565, прийняте приватним нотаріусом Київського міського округу Швецем Р. О., та поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на квартиру за ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, від 03 жовтня 2016 року, індексний номер 31679565, що прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О., та поновлено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на квартиру за ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що боржник та іпотекодавець не отримали письмову вимогу банку про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором, що є порушенням вимог Закону України "Про іпотеку" і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Крім того, на момент прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 жовтня 2016 року, індексний номер 31679565, був чинним Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" відповідно до якого заборонено примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язання громадянина України за споживчим кредитом, наданим йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк" просило скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачу, зокрема у 2016 році направлялось повідомлення про виконання боргового зобов`язання, після чого нотаріусу були надані банком документи для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо спірної квартири за банком. Зазначені обставини суди не перевірили, не встановили наявність у позивача іншого нерухомого майна, призначеного для проживання. Суди не застосували до спірних правовідносин положення статті 36 Закону України "Про іпотеку", а з огляду на наявність у позивача іншого нерухомого майна помилково застосували норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Вказує, що позивач зареєстрована та проживає в іншому приміщенні та має в приватній власності 1/2 частину майна за адресою: АДРЕСА_2, про що зазначалося позичальником в анкеті-заяві про наміри укладення кредитного договору.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2020 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів АТ КБ "ПриватБанк", а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року вважала законними та обґрунтованими.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", витребувано із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 357/2300/19.
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відмовлено АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні клопотання про повернення судового збору за подання касаційної скарги на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
21 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КІА3GА00000025, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 109 355,20 дол. США зі строком повернення кредитних коштів до 21 лютого 2028 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 21 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого позивач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності трикімнатну квартиру, загальною площею 80,80 кв. м, житловою площею 42,50 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 жовтня 2016 року право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ПАТ КБ "Приватбанк". Підставою зміни власника нерухомого майна зазначено рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 03 жовтня 2016 року, індексний номер 31679565.
Пунктом 22 договору іпотеки від 21 лютого 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, передбачено, що у випадку порушення позичальником умов кредитного договору або іпотекодавцями умов цього договору іпотекодержатель направляє іпотекодавцям та/або позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом 30-денного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених підпунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 27 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмета будь-якій особі та будь-яким способом, у томі числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавці надають іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавців, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 17 березня 2016 року, з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" стягнуто заборгованість за договором кредиту в сумі 3 995 656,74 грн.
18 лютого 2013 року банком направлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлення про виконання у 30-денний строк боргового зобов`язання, а у разі його невиконання - про звернення стягнення на предмет іпотеки.
З підстав невиконання умов кредитного договору щодо погашення заборгованості перед банком ПАТ КБ "Приватбанк" повідомляло позивача про намір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, для чого звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О., яким 03 жовтня 2016 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31679565.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11 червня 2019 року № 170116785 у ОСОБА_1 відсутнє будь-яке нерухоме майно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Предметом позову у цій справі є вимога скасувати здійснену нотаріусом державну реєстрацію за банком як іпотекодержателем права власності на квартиру, передану в іпотеку на забезпечення виконання кредитного зобов`язання.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" тепер передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";
- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів зазначає, що наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження
№ 14-45цс20).
За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19)).
Згідно з пунктом 27 договору іпотеки від 21 лютого 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
З наведеного слідує, що реалізацію предмета іпотеки слід проводити на підставі договору іпотеки з дотриманням положень статті 35 Закону України "Про іпотеку" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Так, відповідно до пункту 61 згаданого Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що норми статті 35 Закону України "Про іпотеку" спрямовані на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Порушення порядку повідомлення іпотекодавця про усунення порушення є самостійною і достатньою підставою для визнання звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що вчинене усупереч вимогам законодавства України.
18 лютого 2013 року банком направлено боржникам повідомлення про виконання у 30-денний строк боргового зобов`язання, а у разі його невиконання - про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Матеріали справи не містять доказів отримання цього повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, АТ КБ "ПриватБанк" не надало докази на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, хоча у силу наведених норм матеріального права саме іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію права.
За таких обставин, задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що боржники не отримали письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання.
Також суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який набрав чинності 07 червня 2014 року.
Підпунктом 1 пункту 1 указаного Закону України передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" уведено тимчасову заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Такі висновки узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Верховний Суд у постановах від 31 жовтня 2018 року (справа № 465/1310/17 (провадження № 61-29771св18)), від 03 квітня 2019 року (справа № 686/20502/16-ц (провадження № 61-21021св18)) висловив правову позицію щодо неможливості перереєстрації іпотечного майна без згоди власника (іпотекодавця) в період дії мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що кредит було надано в іноземній валюті - доларах США.
Зобов`язання позичальника за кредитним договором забезпечено переданим в іпотеку нерухомим майном, яке використовується як місце постійного проживання майнового поручителя, а саме трикімнатною квартирою, загальною площею 80,80 кв. м, житловою площею 42,50 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Наявність у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна матеріалами справи не підтверджено.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно вважали доведеними та обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.