Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 471/118/18-ц
провадження № 61-1109св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Братська районна державна адміністрація Миколаївської області,
треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року у складі судді Скарницької І. Б. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), ОСОБА_3, про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору дарування квартири.
Позовну заяву мотивовано тим, що у 1971 році її батько ОСОБА_5 отримав квартиру АДРЕСА_1, в якій вона з цього часу зареєстрована та проживає дотепер.
19 лютого 2018 року вона дізналася від своєї сестри ОСОБА_2, що на зазначену квартиру накладено арешт та передано її для продажу Державному підприємству "Сетам" шляхом проведення прилюдних торгів.
Крім того, їй стало відомо, що у 1992 році її батько ОСОБА_5 придбав зазначену квартиру шляхом укладання договору купівлі-продажу з Братською районною державною адміністрацією відповідно до Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Радою Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 19 травня 1989 року № 142, а у 2004 році на підставі нотаріально посвідченого договору подарував цю квартиру ОСОБА_2
ОСОБА_1 зазначає, що про ці обставини раніше їй не було відомо, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу квартири вона була неповнолітньою, а про наявність договору дарування квартири на користь ОСОБА_2 її не було повідомлено.
ОСОБА_1 вважає, що договір купівлі-продажу вчинено з порушенням чинного на той час законодавства, а саме Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду": не було враховано її право на частку квартири, оскільки вона на той час була неповнолітньою. Вважає, що її батько ОСОБА_5 не набув на законних підставах право власності на квартиру, а відтак не мав і права на її відчуження.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсними: 1) договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 02 грудня 1992 року Братською районною державною нотаріальною конторою Миколаївської області за № 1508, зареєстрований у Вознесенському міському бюро технічної інвентаризації 24 листопада 1998 року за № 1865, а також 2) договір дарування цієї квартири, посвідчений державним нотаріусом Братської районної державної нотаріальної контори Миколаївської області 13 грудня 2004 року за № 2155.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що укладення договору купівлі-продажу спірної квартири відбулося всупереч вимогам чинного законодавства України, однак позивачем пропущено строк звернення до суду.
На час вчинення договору дарування право власності ОСОБА_5 на нерухоме майно не було скасовано, не оспорювалося, він був власником майна та мав право ним розпоряджатися. Крім того, позивач не є стороною цього договору. Тому правові підстави для визнання договору дарування спірної квартири недійсним відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Братського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції постановив, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи та обґрунтовано ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, однак усупереч вимогам пункту 3 частини четвертої статті 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справу розглянуто в порядку спрощеного провадження, тому рішення суду першої інстанції на підставі пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Братського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано строк позовної давності до вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки до 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 не знала про існування цього договору.
Крім того, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування, не звернули увагу на те, що відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимогу про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлено як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" зазначило, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Братського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у цій справі відмовлено і витребувано із Братського районного суду Миколаївської області цивільну справу № 471/118/18-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Розпорядженням Братської районної державної адміністрації від 29 травня 1992 року № 39 відповідно до Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 19 травня 1989 року № 142, ОСОБА_5 надано дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_1 за 7 196,00 руб.
На підставі цього розпорядження 02 грудня 1992 року між Братською районною державною адміністрацією та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Братської державної нотаріальної контори за № 1506, зареєстрований у Вознесенському бюро технічної-інвентаризації 24 листопада 1998 року за № 1865.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Братської районної державної адміністрації від 17 лютого 1992 року № 830 станом на лютий 1992 року в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: ОСОБА_5, ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Згідно з договором дарування від 13 грудня 2004 року, посвідченим державним нотаріусом Братської державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за № 2155, ОСОБА_5 подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
На час розгляду справи ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується копією домової книги.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 березня 2018 року, на підставі іпотечного договору від 23 липня 2008 року № 1040 та договору купівлі-продажу прав вимоги від 20 травня 2013 року № 1134 обтяжувачем квартири АДРЕСА_1 є ПАТ "Дельта Банк".
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору дарування, оскільки ОСОБА_1 як член сім`ї наймача мала право на отримання частки спірної квартири у власність на підставі Закону України "Про приватизацію житлового фонду".
Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 02 грудня 1992 року
Оскаржуваний договір купівлі-продажу було укладено 02 грудня 1992 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР у редакції 1963 року (далі - ЦК Української РСР).
Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно з статтею 65-1 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02 грудня 1992 року договір був укладений між Братською районною державною адміністрацією та ОСОБА_5 . Спірну квартиру було відчужено на підставі Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 19 травня 1989 року № 142.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 "Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" постанова Ради Міністрів Української РСР від 19 травня 1989 року № 142 "Про затвердження Положення "Про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт" втратила чинність.
Отже, на момент укладення 02 грудня 1992 року спірного договору купівлі-продажу зазначеної квартири був чинним Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду". Тому повноваження на продаж квартири, яка належала державному житловому фонду, у Братської районної державної адміністрації, були відсутні.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
На час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу позивач була неповнолітньою, її права та інтереси представляли законні представники - батьки, які всупереч вимогам Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" не вирішили питання щодо її права на частку квартири, тим самим порушивши її права.
Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу спірної квартири відбулося всупереч вимогам чинного на той час законодавства, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу є обґрунтованими.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Водночас, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Частиною першою статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі його учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 31 травня 2018 року ПАТ "Дельта Банк", яке є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, подало до суду письмові пояснення із клопотанням про застосування строку позовної давності.
Проте матеріали справи не містять заяв відповідачів ОСОБА_2, Братської районної державної адміністрації Миколаївської області про застосування строку позовної давності.
Однак, оскільки правовідносини у цій справі виникли в 1992 році у зв`язку з укладанням договору купівлі-продажу, то відповідно до частини першої статті 5 ЦК України до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР).
Статтею 75 ЦК Української РСР визначено, що позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно з статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи і позивачем те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина. Позивач відмовилась від цієї спадщини на користь своєї матері ОСОБА_3, що свідчить про обізнаність щодо спадкового майна.
Таким чином, позивач не надала суду належних та допустимих доказів на спростування можливості довідатися про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу з часу досягнення повноліття до 2018 року.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у зв`язку із пропуском строку позовної давності.